Соловйов Сергій

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Соловйов Сергій (5(17).5.1820 — 4(16).10.1879), російський історик, з 1847 професор Московського Університету, з 1872 академік Російської АН.

Народився у Москві в сім'ї священика. У 1833-38 навчався у гімназії. У 1838 вступив на історико-філологічне відділення філософського ф-ту Московського університету. Після закінчення університету (1842) протягом 1842-44 перебував за кордоном як домашній учитель дітей А.Строганова. Відвідував лекції Ф.Гізо, Ж.Мішле у Парижі, К.Ріттера, Л.Ранке у Берліні, познайомився з відомими славістами В.Ганкою, Ф.Палацьким, П.Шафариком. У 1845 захистив магістерську, а в 1847 - докторську дисертацію. З 1847 - професор Московського університету. У 1864-70 - декан історико-філологічного ф-ту, у 1871-77 - ректор Московського університету. В останні роки життя був головою Московського товариства історії і старожитностей російських, директором Оружейної палати. У студентські роки С. симпатизував російським слов'янофілам, згодом поділяв погляди західників, займаючи помірковану ліберальну позицію. Був придворним учителем російських імператорів. Відстоював автономні права університетів, за що змушений піти у відставку з посади ректора.

Автор капітальної «Истории России с древнейших времен» до 1770-их pp. (29 тт., 1851 — 79; нове видання в 15 тт., 1959 — 66) і низки монографічних праць. У питаннях історії України Соловйов продовжував традиційну великодержавницьку лінію російської історіографії. Його праці, присвячені історії України, торкаються тільки козацької доби: «Очерк истории Малороссии до подчинения ее царю Алексею Михайловичу» (1848 — 49), «Малороссийское казачество до Богдана Хмельницкого» (1859). Чимало документального матеріалу до історії України 17 — 18 в. подано в його «Истории России», при чому іноді об'єктивізм дослідника бере верх над традиційними концепціями російського історика.