Сполучники
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Сполучники, група службових слів, що у контексті виконують ролю синтаксичних форм, зв'язуючи слова (батько й мати), словосполуки (довгі вулиці та високі кам'яниці), сурядні речення (Учитель читає, а учні слухають) та складники складно-підрядних речень (Як учитель читає, учні слухають). Залежно від їх синтаксичної функції С. поділяються на сурядні (і(й), та, та й, а, але, або, чи, прикладкове як) та підрядні (коли, що, якби, наскільки, хоч, мов, наче, часове й порівняльне як). За походженням С. поділяються на первісні, що морфологічною будовою не пов'язані з ін. частинами мови (і, а, чи, та), і на похідні від ін. частин мови (щоб, якби, проте, буцімто). Реченнева інтонація може рекомпенсувати відсутній С. (Якщо підеш направо, загризе тебе вовк: Підеш направо, загризе тебе вовк), явище часте у розмовній та художній мові. У давнішій літ. мові, як і в народився, деякі С. виступають синкретично, в різноманітних синтаксичних функціях (напр., що в значенні 'бо', 'коли' та ін.). С. досліджували В. Сімович, Ф. Медведев, М. Вихристюк, А. Кващук, М. Каранська, А. Грищенко, Л. Кадомцева й ін.
 |
Це незавершена стаття з мовознавства. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
