Способи дієслів
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Спо́соби дієслі́в, граматична категорія, що показує стосунок дії чи стану до дійсности з погляду мовця. Сучасна українська мова розрізняє три гол. способи: 1) дійсний (індикатив) на ознаку дії як реальної — стверджуваної або заперечуваної (пишу, не пишу), 2) умовний (коньюнктив, кондиціональ) означає дію як бажану або можливу (я писав би, ми писали б — з розрізнюванням видів: недоконаного й доконаного, а родів лише в однині: він писав би, вона писала б, воно писало б), 3) наказовий або вольовий (імператив) означає волю, прохання чи наказ мовця з спонукою до дії ((на)пиши, (на)пишімо, (на)пишіть — з розрізнюванням доконаного й недоконаного видів): форми 3 особи утворюються описово (нехай (на) пише, нехай (на)пишуть). У дійсному С., крім виду (писав, написав), виявляється ще граматична категорія часу: теперішнього (пишу), минулого (я писав, написав) й майбутнього (буду писати, писатиму, напишу). У розповідних стилях, як і в розмовній мові, можливі семантичні зсуви при уживанні С. д., пов'язані з відповідною інтонацією (А тепер пишемо! 'пишімо! пишіть!'. Він байдикує, а я працюй 'я мушу працювати'). С. д. вивчали А. Ярещенко, Л. Коць, Н. Дніпровська та ін.
[ред.] Література
 |
Це незавершена стаття з мовознавства. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
