Театрознавство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Театрознавство, наука про театр, вивчає різні аспекти сценічного мистецтва, його історію й теорію. На Україні Т. зформувалося як окрема дисципліна в 20 в. Йому передувало в 1860 — 1917 pp. пожвавлене зацікавлення театром та обговорення (на стор. «Основи», «КСт.», «ЛНВ», «Зорі», «Діла», «Правди», «України», «Неділі», «Сяйва», «Української Хати» та ін. преси) можливостей його розвитку, в якому брали участь І. Франко, М. Вороний, В. Доманицький, Б. Грінченко, Г. Коваленко, М. Комаров, О. Кониський, А. Кримський, П. Куліш, В. Левицький, В. Науменко, Є. Олесницький, С. Петлюра, С. Русова, Л. Старицька-Черняхівська, І. Стешенко, Г. Хоткевич, Г. Цеглинський, С. Чарнецький та ін. Піонером укр. Т. треба вважати І. Франка, який у численних ст. і зокрема в праці «Русько-український театр» (1894) відмежував Т. від літературознавства і дав першу спробу іст. нарису укр. театру до 1870-их pp. Над історією новішого періоду укр. театру працювали пізніше М. Старицька-Черняхівська («Двадцять п'ять років укр. театру», в ж. «Україна», X — XII, 1907) й І. Стешенко «Історія укр. драми», 1908), багато театрознавчого матеріалу є у праці М. Вороного («Театр і драма», 1913)..

З 1917 н.-д. робота з Т. була зосереджена в Держ. Муз.-Драматичному Інституті ім. М. Лисенка та в іст.-театральному відділі Всеукр. Театральної Комісії (ВУТЕКОМ), а також в УАН і Театральному музеї при ній. По розгромі української культури в 1930-их pp. і по закінченні другої світової війни центром н.-д. праці з 1946 став відділ Т. (до 1963 музики і театру) Інституту Мистецтвознавства, Фолкльору та Етнографії АН УРСР. Визначніші праці з Т. перших десятиліть по 1917: «Укр. вертеп» (1918), «Шляхи розвитку укр. театру» (1920) і ґрунтовне дослідження «Укр. театр» (1925, перевидане 1968 з численними скороченнями) О. Кисіля; «Початки укр. комедії» М. Возняка (1919); «Старинный театр в России» (1923) О. Білецького; «Драма українська» (6 випусків 1926 — 29) В. Резанова; зб. «Рання укр. драма» (за ред. П. Руліна, 1927); «Укр. вертеп. Розвідки і тексти» (1929) Є. Марковського; «Найдавніша згадка про театр на Україні» («Україна», 1924, І — II) В. Перетца. Історії галицького театру присвячені праці Г. Хоткевича «Історія гал. театру. Нар. і середневічний театр у Галичині» (1924) та С. Чарнецького «Нарис історії укр. театру в Галичині» (1934, перевидана 1959). На еміґрації (Прага) появилася праця Д. Антоновича «Триста років укр. театру» (1925). Важливіші монографії про окремих акторів і театральні мемуари того часу: «Український актор Карпо Соленик» (1928) О. Кисіля, «Марія Заньковецька» (1929) П. Руліна, «Шевченко і театр» (1941) О. Борщагівського і М. Йосипенка; спогади М. Садовського «Мої театральні згадки» (1933), П. Саксаганського «По шляху життя» (1935) і «Моя праця над роллю» (1937) та зб. про нього — «Статті і спогади про корифея укр. сцени» (1939). У ділянці театральної критики того часу виступали: К. Буревій, В. Хмурий, Й. Шевченко, В. Чаговець, Ю. Смолич, Д. Грудина, Г. Александровський, Ю. Меженко, Ф. Якубовський, Я. Савченко та ін. На Зах. Укр. Землях: С. Чарнецький, М. Рудницький, Г. Лужницький, В. Левицький, І. Німчук, О. Тарнавський та ін. Більше праць з Т. появляється з другої пол. 1950-их pp. У заг. працях «Український радянський театр» І. Піскуна (1957) й «Укр. драматичний театр» (І — II, 1959 — 67) замовчано або тенденційно зфальшовано діяльність окремих театрів (зокрема «Березоля»; «Заграви», Львівського Оперного Театру) чи їх керівників (Л. Курбас, В. Блавацький) й окремих акторів (Й. Гірняк та ін.). Дещо з укр. матеріалу є в рос. вид.: «История советского драматического театра» (І — VI, 1961 — 71) і в «Театральной энциклопедии» (І — V, 1961 — 67). Більшою чи меншою мірою не вільні від тенденційних перекручень і монографії з різних ділянок Т.: «Минуле укр. театру» (1953) та «Сцена, актори, ролі» (1964) І. Мар'яненка, зб. за ред. М. Йосипенка «Шляхи і проблеми розвитку укр. радянського театру» (1970), «Театральні портрети» (1955) Й. Кисельова, «Життя і сцена» (1956) В. Чаговця, «На шляхах розвитку рев. театру» (1972) П. Руліна. Питанням сценічного мистецтва присвячені праці Ю. Станішевського: «Український радянський балет» (1963), «Український радянський музичний театр» (1970), «Барви укр. оперети» (1970) й «Український радянський балетний театр» (1975); історії самодіяльного театру — кн. О. Казимирова «Театр, народжений життям» (1962) й «Укр. аматорський театр дожовтневого періоду» (1965), І. Волошина «Джерела нар. театру на Україні» (1960), Р. Кирчева і Л. Лучко «Нар. театр на Львівщині» (1960), К. Демченка «Мистецька Буковина» (1968) та ін.

З сер. 1950-их pp. появляються також монографії і спогади про видатних акторів і режисерів: М. Дібровенко «Карпо Соленик» (1951), М. Йосипенко «Марко Лукич Кропивницький» (1958), І. Пільгук «Життя і творчість М. Л. Кропивницького» (1960), П. Киричок «Марко Кропивницький. Життя і творчість» (1968), Б. Тобілевич «Панас Карпович Саксаганський» (1957), Л. Мельничук-Лучко «Саксаганський-актор» (1958), І. Дузь «Марія Садовська» (1957), Л. Стеценко «І. Карпенко-Карий» (1957), Л. Сокирко «М. П. Старицький» (1960), Ю. Меженко «Любов Павлівна Ліницька» (1957), В. Василько «Ф. В. Левицький» (1958) і «Микола Садовський та його театр» (1962); з низки праць про М. Заньковецьку варті згадки «М. Заньковецька» (1955) С. Дуриліна і «Життя Марії Заньковецької» (1961) Н. Богомолець-Лазурської. Акторам старшого покоління присвячені також праці: О. Клінчин «. І. Млотковська» (1958), «Слово про Ганну Затиркевич-Карпинську» П. Перепелиця та В. Яременко (1966), С. Тобілевич «Мої стежки і зустрічі» (1961); діячам театру наст. покоління — «Олександр Загаров і укр. театр» (1969) В. Нікеева, «Софія Федорцева» (1971) П. Омеляновської-Чорної, «Юрій Шумський» (1971) Б. Степанова, «Амвросій Бучма» (1978) Ю. Косача та ін. Багато в чому невірна, але цінна зб. про Л. Курбаса (1969).

З чималої мемуарної літератури цінні характеристикою театрального побуту спогади П. Коваленка «Незабутнє» (1962) і «Шляхи на сцену» (1964), Л. Білоцерківського «Записки суфлера» (1962), М. Рудницького «В наймах у Мельпомени» (1963), «Життя і сцена» (1965) Г. Юри, «Із сімейної хроніки Марка Кропивницького» (1968) В. Кропивницького, низка праць Ю. Мартича та ін. З ділянки театральної публіцистики варті згадки кн. І. Франка, Я. Мамонтова, І. Кочерги, І. Микитенка, Ю. Смолича та ін.

За новішого часу про укр. драматургію писали: З. Мороз («Укр. драматургія та укр. театр другої пол. XIX ст.», 1950), Б. Шнайдер («Укр. драматургія 18 — 19 ст.», 1959), О. Ставицький («Короткий нарис укр. драматургії поч. 20 ст.», 1964), В. Шубровський («Драматургія Т. Шевченка», 1957),. І. Кирчів («Комедії Івана Франка», 1961), М. Нечиталюк («З нар. ручаїв», 1970). Драматургії сов. часу присвячені праці Н. Кузякіної «Нариси укр. радянської драматургії», ч. 1 (1958) і ч. 2 (1963), «Драматург Микола Куліш» (1962) і «Драматург Іван Кочерга» (1968), Й. Кисельова у «Драматургія України» (1967), Д. Вакуленка «Сучасна укр. драматургія 1945 — 1972» (1976) та ін.

Сценографію вивчають гол. І. Вериківська, А. Драк, П. Цибенко. Важливим матеріалом для дослідників є каталоги з виставок: «Художники театрів Харкова ...» (1945 і 1952), Одеси (1951), респ. (з 1954, досі 5) та індивідуальних: Ф. Нірода (1957 і 1967), Г. Цапка (1961), М. Симашкевич, О. Сальмана, Н. Соболя, Ю. Стефанчука (всі 1965), А. Петрицького (1967) та ін. Також появилося кілька монографій: «Анатоль Петрицький. Театральні строї» В. Хмурого (1929), «Анатолій Петрицький» П. Цибенка (1951) й І. Врони (1968), «Олександр Веніяминович Хвостенко-Хвостов» А. Драка (1962), «Моріц Уманський» В. Неллі (1967), «Федір Нірод» В. Панфілова (1969), «Мирослав Радиш» збірне вид. у Нью-Йорку (1966).

У 1964 — 70 pp. виходили присвячені Т. щорічники «Театральна культура», відтоді єдиною трибуною Т. залишився ж. «Український Театр», в якому (а також в ін. періодичній пресі) з критичними ст. і театральними рецензіями виступають: Л. Архимович, Л. Барабан, Ю. Бобошко, В. Владко, Я. Ган, Д. Григораш, М. Йосипенко, І. Кисельов, Н. Кузякіна, П. Перепелиця, І. Піскун, Ю. Станішевський, Д. Шлапак і багато ін.; на еміґрації — В. Гаєвський, І. Кедрин, І. Костецький, Г. Лужницький, І. Німчук, О. Тарнавський, Ю. Шерех та ін.

З театрознавчих появ на еміґрації останніх pp. варті згадки розвідка Й. Гірняка «Birth and death of the modern Ukrainian Theater» (1954), «Театр-студія Йосипа Гірняка - — Олімпії Добровольської» (1975) Б. Бойчука і матеріали до історії укр. театру у зб. Об'єднання мистців укр. сцени «Наш театр» (1975).