Теорія струн

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Тео́рія струн — напрямок математичної фізики, що вивчає динаміку не точкових частинок, як більшість розділів фізики, а одновимірних протяжних об'єктів - струн.

В рамках цієї теорії постулюється, що всі елементарні частинки та їх фундаментальні взаємодії виникають в результаті коливань та в результаті взаємодії ультрамікроскопічних струн, довжина яких складає біля 10^-35 м (Довжина Планка). Даний підхід, з одного боку, дозволяє уникнути таких труднощів квантової теорії поля, як необхідність перенормування, а з іншого боку, призводить до більш глибокого погляду вглиб структури матерії, сил та самого простору та часу, оскільки мова теорії струн дозволяє описувати як мікроскопічного так і макроскопічного світу.

Теорія струн виникла в середині 1970-х років в результаті розвитку струнної моделі будови адронів. Середина 1980-х та середина 1990-х визначилися стрімким розвитком теорії струн, та очікувалося, що найближчим часом на її основі виникне так звана «єдина теорія», або «теорія всього», пошуками якої Ейнштейн безуспішно присвятив десятиліття. Останнім часом теорія струн наштовхнулася на серйозну проблему, названу проблемою ландшафту, суть якої полягає у тому, що теорія струн дозволяє рівноправно існувати необмеженій кількості різноманітних всесвітів, а не тільки того, у якому ми з вами існуємо. Тем не менш розробка теорії струн стимулювала розвиток математичних теорій, в основному алгебраїчної та диференціальної геометрії, топології, а також дозволила точніше зрозуміти структуру матерії та квантової гравітації.