Топонімія
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Топонімія (інакше топоніміка, топономастика), галузь ономастики, що вивчає місц. назви (топоніми).
З уваги на розташування України на шляху мандрівок народів вона являє собою важливе поле дослідів над назвами річок та ін. вод (гідронімів), які завдяки більшій консервативності відбивають історію нашарувань народів краще, ніж ін. топоніми. Початковою стадією вивчення гідронімії є нагромадження матеріалу. Сировий матеріал дають каталоги і словники річок: П. Маштаков «Список рек Днепровского бассейна» (1913), «Список рек бассейнов Днестра и Буга (Южного)» (1917), «Список рек Донского бассейна» (1934); Г. Швець, Н. Дрозд, С. Левченко «Каталог річок України» (1957, дуже зросійщений); «Worterbuch der russischen Gewässernamen» за ред. М Фасмера (1960 — 73), до якого включено й укр. назви. Наук. вивчення гідронімії фахівцями-мовознавцями почалося по другій світовій війні. Ін-т мовознавства АН УРСР готував «Гідронімічний атлас України» від 1960. Укр. річкові назви досліджували зокрема: Я. Розвадовський («Studia nad nazwami wód slowiańskich», 1948), О. Стрижак («Назви річок Полтавщини», 1963, «Назви річок Запоріжжя і Херсонщини. Нижньонаддніпровське Лівобережжя», 1967), О. Трубачов («Названий, рек Правобережной УкраиньІ», 1968), Я. Ріґер («Nazwy wodne dorzecza Sanu», 1969) та ін. З Дніпром пов'язане досліджування назв його порогів, починаючи від записів у Костянтина Багрянорідного (сер. 10 в.).
Більше, ніж гідроніми, ороніми (назви гір) та ін. фізіографічні назви, підлягають політ. маніпуляції і культ. модам назви поселень (ойконіми), напр., на них позначилось російщення від 18 в. у формах: 1) накидання рос. назв — як «Катеринослав» на честь Катерини II замість давнього «Половиця» (потім «Дніпропетровськ» на честь Г. Петровського); 2) запроваджування рос. структур, напр., наростка -ськ, який давно завмер у питомо укр. топонімічному словотворі; 3) на півдні України рос. класицистична мода на гелленізацію в кін. 18 в. залишила такі назви, як «Евпаторія» замість «Козлів», Херсон і т. п. Про сов. добу див. Яр Славутич «The Russianization of Ukr. place-names» («Proceedings of the 9th Internat Congress of Onom. Sciences», 1969). Спеціальних опрацювань ойконімії обмаль. Сировий матеріал дає довідник «Укр. РСР. Адміністративно-територіальний поділ» (найновіший на 1. 1. 1972).
Краще представлені студії над всією Т.: В. Чубенко «Географические названия на территории Донецкого кряжа» (1939), Я. Б. Рудницький «Nazwy geograficzne Bojkowszczyzny» (1939 і 1962), 3. Штібер «Toponomastyka Łemkowszczyzny» (1948 — 49), С. Грабец «Nazwy geograficzne Huoulszczyzny» (1950), А. де Вінценц «La toponymie des Carpates du Nord» (1959), Ю. Карпенко «Топоніміка гірських районів Чернівецької обл.» (1964), «Т. Буковини» (1973), «Т. півн.-сх. Одещини» (1975), С. Вархол. «Nazwy miast Lubelszczyzny» (1964, поль. і укр. назви); Е. Павловський «Nazwy miejscowe Sądecczyzny» (1965 — 75, поль. і укр.); А. Єремія «Нуме де локалитэць» (1970, молд., укр. і тур. назви Молдавії); В. Прохоров, «Вся Воронежская земля. Краткий историко-топонимический словарь» (1953, рос. і укр.); М. Кондратюк «Nazwy miejscowe południowo-wschodniej Białostocczyzny» (1965 — 75, укр , білор. і поль.). Серед реґіональних досліджень є присвячені мікротопонімії (назвам урочищ): О. Петров «Karpato-ruské pomistni názvy z pal. XIX. а poč. XX. st.» (1929); [[Лесів Михайло|М. Лесів]] «Terenowe nazwy własne Lubelszczyzny» (1972, поль. і. укр.). Для досліджень над мовним субстратом укр. Т. цінна праця «Iranische Ortsnamen in Südrußland — Untersuchungen über die ältesten Wohnsitze der Slaven», I. (1923) М. Фасмера; до Т. Київ. Руси Е. Барсова — «Географический словарь русской земли IX-XIV ст.» (1865) і «Очерки русской исторической географии. География Начальной (Несторовой) летописи» (друге вид., 1885); до укр. Т. в Америці «Укр. назви в ЗСА та ін. праці з назвознавства й іст.-літ. дослідження» А. Власенко-Бойцун (1977). До міжмовних топонімічних конкорданцій можуть служити словники: Я. Рудницький «Укр. місц. назви. Укр.-нім. та нім.-укр. показник важніших місц. назм» (1942); А. Кара-Моско, М. Токарський «Рос,-укр. словник геогр. назв» (1953), В. Нежнипапа «Укр.-рос. словник геогр. назв Укр. РСР» (1964, 1971), Л. Деже «Конкорданция русских (украинских, словацких, румынских) и венгерских названий» (Закарпаття) в його «Очерках по истории закарпатских говоров» (1967).
Заг. джерелами матеріалу до укр. Т. є: «Słownik geograficzny Królestwa Polskiego і innych krajów słowiańskich» (1880-1914), М. Янко «Топонімічний словник-довідник Укр. РСР» (1973; дилетантський, але подає дещо про зміни назв) і «Russisches geographisches Namenbuch» за ред. М. Фасмера і Г. Броєра (1962, укр. матеріал змішаний з рос.). Довідником різних, не тільки укр. геогр. назв є «Словник геогр. назв» М. Боднарського (1955, 1959, адаптований з рос.). Дослідження над словотвором укр. Т. вели Я. Рудницький (наростки -ище, -исько, 1935), Г. Сафаревічова (-щина = поль. -izna, -szczyzna, 1956), І. Ковалик (-иця, 1960), І. Муромцев (словотвір гідронімів Дінця, 1966), А. Корепанова (словотвір гідронімів дод. Десни, 1969), С. Роспонд (-ськ, 1969), Е. Отін (-оват-, -еньк-, 1973) та ін. Підручниками заг. топонімічних знань е «Геогр. назви» Б. Безвенґлінського (1938) і «Топоніміка в школі» С. Бабишина (1962). Чимало праць про укр. Т. публікується в серії «Onomastica», заснованій у Вінніпезі Я. Рудницьким 1951. АН УРСР видає спорадичні зб. ст. за ред. К. Цілуйка, частково або повністю присвячені проблемам Т.: «Питання Т. та ономастики» 1962, «Укр. діалектологія і ономастика», 1964, «Територіальні діалекти і власні назви», 1965, «Питання ономастики», 1965, «Питання гідроніміки», 1971, «Питання ономастики Півд. України», 1974, а також хронікальні «Повідомлення Укр. ономастичної комісії» (від 1966).
 |
Це незавершена стаття з Енциклопедії українознавства. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
