Торгівля УРСР

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Торгівля УРСР, одна з найважливіших галузів нар. господарства, просування товарів і деяких форм обслуговування через купівлю-продаж від виробництва до споживача. Обсяг Т. зростає з розвитком спеціялізації виробництва і зростанням нац. доходу. В УРСР частка Т. (разом з заготівлями, матеріально-техн. постачанням та ін.) зросла в нац. доході з 6,6% у 1956 до 12,6% в 1975. Уся Т. поділяється на внутр. (оптову і роздрібну Т., гром. харчування, побутове обслуговування) і зовн.

Оптова (опт.), або гуртова, Т. ділиться на Т. засобами виробництва (в більшості підлягає союзно-респ. гол. управлінню при Раді Мін-ів УРСР з матеріально-техн. постачання), сіль.-госп. продуктами (підлягає союзно-респ. міністерству сіль. господарства заготівель) і товарами нар. споживання (здебільше підпорядковується союзно-респ. міністерству Т.). Сов. опт. Т. має мало спільного з заг. прийнятим поняттям Т. на Зах. Вона відбувається за центр. виготовленим планом, у якому докладно визначений продавець і покупець, специфікація і ціна товару, час трансакції тощо. Гроші в цьому процесі відограють винятково розрахункову ролю. Опт. Т. є важливим знаряддям в екон. політиці СРСР. Вона призначена на те, щоб насамперед забезпечити важливі для держави галузі оборонної та важкої промисловості і щойно в останню чергу населення продуктами споживання. Завданням опт. Т. с.-г. продуктами і сировиною є по* змозі найбільша заготівля цих продуктів від колгоспів. До сер. 1950-их pp. ціни за них були номінальні, так що держава стягала данину з сіль. господарства на індустріялізацію країни (див. Заготівлі с.-г. продуктів). Опт. Т. товарами нар. споживання спрямована на забезпечення передусім місцевостей та районів, важливих для режиму з уваги на потреби місц. верхівки, стратегічне положення та закордонних туристів. Об'єм опт. Т. на Україні дорівнював 1970 — 91 млрд карб. (1960 — 41,8), з чого на Т. засобами виробництва припадало 59,4%, с.г. продуктами 11,0%, товарами нар. споживання 29,6%.

У роздрібній (розд.) Т. покупець має звич. можливість вибору продукту того чи ін. підприємства, але ціни (крім колгоспної Т., де вони визначаються стихійно ринком) встановлюють держ. установи. Підприємства можуть бути держ. (звич. обслуговують міста і підлягають союзно-респ. міністерству торгівлі, але також ін. мін-вам й організаціям) і кооп., які обслуговують перев. села (підлягають Укоопспілці). У 1977 на міськ. товарооборот припадало 80,6%, на сіль. — 19,4% (1950 — 76% і 24%), подібне співвідношення було й у всьому СРСР; разом з колгоспною Т. — 64 — 36 (відповідно в 1950 — 57 і 43%). Попри зменшення колгоспної розд. Т. на колгоспних ринках України (1968 було їх 2 200) продано у 1975 — 15,3% з всього обороту продовольчих продуктів (в усьому СРСР — 6,8%). Ціни на розд. продукти (зокрема непродовольчі) звич. включають податок з обороту, що робить їх значно вищими від коштів продукції (докладніше див. сюр. 2 127). Від кін. 1950-их pp. на продовольчі продукти встановлено ціни, нижчі від собівартости. Тому що держава не відважується ні підвищити ціни на ці продукти, ні знизити заготівельні ціни (з уваги на реакцію з боку консументів у першому випадку і колгоспників у другому), вона мусить субсидіювати сіль. господарство (див. докладніше стор. 2 831 — 32).

Війна знищила у великій мірі підприємства розд. Т. на Україні. Їх відбудова (1950 — 88% стану на 1940) повільніша; ніж важливіших для держави екон. секторів; до 1947 діяла карткова система, заведена з поч. війни. Розвиток розд. Т. видно з таблиці:

	1940	1950	1960	1970	1977
Товарооборот (у млн карб.)	2817	4941	11987	24582	36296
Кількість підприємств (у тис.)	92,1	81,5	121,8	148,2	146,8
Кількість працівників (у тис.)	—	215	399	716	840

Зростання товарообороту в УРСР майже таке саме, що у всьому СРСР. Не зазнала істотних змін структура товарообороту розд. Т.: на продовольчі товари припадало 1976 51%, на непродовольчі — 49% (1950 — 52% і 48%). Товарооборот на особу населення збільшився з 409 карб. у 1965 до 582 у 1970 і 782 у 1977; він нижчий на Україні, ніж у всьому СРСР (зокрема по с.). 1977 з товарообороту в розд. Т. припадало на держ. Т. 69%; на кооп. — 31%>; на міськ. — 80%, на сіль. 20% (щоправда, на села припадало 46% усіх підприємств розд. Т., але їх товарооборот був незначний). І нині майже пол. сіль. населення купус у міськ. крамницях (при чому витрата часу на кожний закуп становить пересічно 11,5 год.). 1977 на 146 800 підприємств розд. Т. припадало 114300 на крамниці, 32500 на кіоски; працівники цих підприємств становили 4,4% всіх працюючих в УРСР. Продуктивність розд. Т. України була трохи краща, ніж у всьому СРСР, частково з уваги на більше поширене самообслуговування: в УРСР у 69% (177 з 185 універмагів) держ. підприємств України, в усьому СРСР — лише 31%. Кооп. крамниці слабше устатковані, ніж держ.; напр., лише 60% з них мали холодники (у держ. крамницях 90%). З уваги на надмірну централізацію управління розд. Т. функціонує незадовільно, не лише порівняно з Зах., але навіть з соц. країнами Европи. Постачання продуктами є нереґулярне як у різні пори року, так і в різних районах (зокрема по с. і менших м.), приміщення — примітивні, непривітна обслуга, великі черги.

Гром. харчування (Г.х.) поєднує функції виробництва та продажу продуктів харчування і організує їх споживання на підприємствах (фабрики-кухні, їдальні, ресторани, чайні, закусочні, кафе, буфети тощо). Воно здійснює до певної міри і перерозподіл нац. доходу у формі безплатного або пільгового постачання харчами до різних інституцій (гуртожитки тощо). Розвиток Г.х. в УРСР видно з табл.:

Роки	1928	1940	1960	1970	1977
Кількість підприємств (у тис.)	3,4	18,7	26,1	47,7	54,7
Ч. місць (у тис.)	—	555	806	2 042	3 075
Оборот в млн карб.	9	386	1360	2966	4114
Випуск продукції в млн страв	—	1 604	2 842	4 724*	—
Кількість працівників (у тис.)	187	384	465

1967 р.

75% підприємств було держ., 25% кооп.; 68% працювало по м., 32% по с. На 100 місць було 26% по пром. підприємствах, 29% по школах, 22% по ін. підприємствах, 23% припадало на самостійні заклади.

За свідченням туристів та інформацією преси, Г.х. на Україні стоїть на низькому рівні: вибір страв обмежений, обслуга груба, приміщення незадовільні, великі черги.

Побутове обслуговування населення (П.о.н.) має завдання задоволяти потреби населення продукцією і відновленням предметів споживання та обслуговувати побутові потреби. Воно включає різні ділянки: від будови й ремонту індивідуальних будинків і меблів до фотографічного діла тощо. По цілковитій воєнній руїні П.о.н. відновилося у повоєнні роки. Ч. підприємств зросло з 31 900 у 1960 до 55 700 у 1977, у них працювало 466 600 осіб (2,4% всіх працюючих України); 1/3 їх діє по с., решта — по м. Вартість П.о.н. на особу міськ. населення — 41,7, сіль. — 16 карб. Найпоширенішими є підприємства ремонту та пошиття одягу (21,7%) і взуття (12,7%), ремонту побутових машин (12,5%) і перукарні (15,3%). Їх працею керує тепер респ. мін-во побутового обслуговування. Праця цієї галузі — незадовільна: нерегулярне і несвоєчасне виконання послуг, низька якість, великі реґіональні різниці. Не дивне, що на Україні, як і в усьому СРСР, широко розвинулося нелегальне приватне обслуговування населення. Щоправда, ціни у ньому значно вищі від офіц., проте обслуга краща. Звич. матеріали для цієї приватної обслуги перев. крадені з держ. підприємств.

Зовн. Т. України означає не тільки екон. зв'язки з країнами за кордонами СРСР, але й з ін. респ. СРСР. Офіц. статистика про зовн. т. є дуже обмежена і стосується перев. 1960-их pp. Про зовн. т. України до 1960-их pp. див. Зовнішня торгівля.

Розвиток зовн. Т. України посилився за повоєнні роки скоріше від зростання нац. доходу, з уваги на більший територіальний розподіл праці та екон. інтеґрацію СРСР, також через поширення участи СРСР в екон. житті всього світу, зокрема країн соц. блоку. Про це свідчить зростання ввозу до УРСР вантажів зал. та водним транспортом з 204,9 у 1950 до 1 000,9 млн т у 1975, а вивозу з 323,8 до 1020,2 млн т.

У зовн. Т. всього СРСР частка України коливається за повоєнних pp. між 2025%; вона неоднакова для різних продуктів (напр., весь горючий газ, що його експортує СРСР, іде з України, понад 9/10 залізної руди, майже 4/5 електроенергії, 3/4 чавуну і вугільних комбайнів, 1/3 метал. устаткування та 1/4 дизелів і дизельних ґенераторів). Україна експортувала до 90 країн світу, а імпортувала з 70. З усього зовн. товарообороту бл. 70% припадало на евр. соц. країни. Для них ввіз деяких продуктів з України мав вирішальне значення. Напр., чорна металургія всіх цих країн працює перев. на укр. залізній та манґановій рудах. Угорщина, Румунія і Болгарія покривають майже весь свій попит на вугілля і кокс з України; їх хім. промисловість залежить у великій мірі від імпорту укр. горючого газу. Україна з'єднана з електромережею «Мир» і постачає цим країнам електроенергію. Україна одержує від цих країн перев. машини та устаткування: з Сх. Німеччини для цілого ряду галузів промисловості, з Чехо-Словаччини та Польщі для харч. промисловості та транспорту, з Болгарії тютюн, цемент та електроприладдя. У 1959 — 68 Україна імпортувала, в більшості з цих країн, повне устаткування для 350 пром. підприємств. Товарооборот України був найбільший з Чехо-Словаччиною, далі з Сх. Німеччиною, Польщею та Угорщиною. З позасоціалістичних країн найінтенсивніші зв'язки Україна має з Зах. Европою (бл. 13% зовн. Т.), до яких експортується гол. кам'яне вугілля, руди та збіжжя. До країн, що розвиваються, укр. експорт (9%) іде у вигляді машин та устаткування для підприємств, будову яких фінансує СРСР; Україна брала участь у побудові 400 таких підприємств. З капіталістичних країн Україна імпортує гол. машини й устаткування. Позитивний балянс зовн. Т. України 1966 становив 3 008 млн карб. (7,5% нац. доходу України), у тому ч. 2 383 млн припадало на товарооборот з рештою СРСР, а 625 млн з ін. країнами.

Зовн. Т. України є інтеґральною частиною екон. плану СРСР; його метою є не підвищення добробуту її населення, а здійснення певних політ. і стратегічних цілей Москви. Тому зовн. Т. не будується на принципах екон. доцільности: деякі продукти, які належало б використовувати ощадно (напр., донецьке вугілля) експортується, а імпортуються такі, що їх можна "було б продукувати на Україні (напр., текстиль). Також екон. не виправданий напрям зовн. Т. України: він мав би бути спрямований на півд. та зах. з уваги на низькі транспортні кошти через Чорне м. та Дунай, однак, з уваги на імперські інтереси, він здебільша скеровується на півн. і сх., хоч зал. транспорт коштує відносно дорого. Через інституцію держ. монополії зовн. Т. в СРСР продукти України на експорт скуповуються за оптовими цінами, а імпортовані продаються за відносно вищі ціни; різницю привласнює собі держава. Також позитивне сальдо зовн. Т. України лишається в диспозиції центр. влади в Москві. Фонди з обох джерел зуживаються на фінансування імпорту, звич., технологічно складніших продуктів, які здебільша ідуть на розбудову неукр. територій СРСР. Т.ч., зовн. Т. є одним з важливих знарядь екон. експлуатації України Москвою.

Зовн. Т. України підпорядкована союзному міністерству зовн. Т. в Москві; на Україні діє його уповноважений при Раді Мін. УРСР (з 1958 її чл.).

І. Коропецький

[ред.] Література

Енциклопедія українознавства
Вовко Д. Україна в міжнар. екон. зв'язках СРСР. К. 1966; Україна на міжнар. арені. К. 1968; Супрун В. і Вовко Д. Екон. основи співробітництва з країнами-чл. РЕВ. К. 1971; Bandera V. External and Intraunion Trade and Capital Transfers, in The Ukraine within the USSR; НьюЙорк. 1977.