Фінкель Людвіг
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Людвіг (Людвік) Фінкель (1858—†1930) — представник львівської наукової школи польських істориків ХІХ ст. Учень Францішека Ліске. Керівник кафедри австрійської історії Львівського університету (1892—1918), на якій замінив укр.історика І.Шараневича. Автор концепції польського заснування Львівського університету та багатотомної бібліографії польської історії.
1894 разом із К. Стажинським видав історію Львівського університету, при написанні якої використав максимально доступну кількість архівних матеріалів. На час прибуття імператора Франца Йосифа І до Львова на офіційне відкриття медичного факультету Львівського університету монографію видано й подаровано монарху. Досі ця робота залишається найповнішим дослідженням історії львівського вищого навчального закладу до 1880-х pp.; вона містила також хроніку подій до 1894. Ключове значення — нова концепція передісторії Львівського університету, яка — з одного боку — спростовувала пангерманістські претензії, з другого — ігнорувала український формат його розвитку, наголошуючи винятково на польськості університету.
Л. Фінкель грунтував нову концепцію історії університету на привілеї польського короля Яна Казимира. Той надав їх Львівській академії єзуїтів (згідно з привілеєм, після 1661 цей освітній заклад існував саме під такою назвою). Ф. вважав академію університетом де-факто. Л. Фінкель свідчив: на початку ХVIII ст. академію відвідувало близько 800 студентів. Розділ про передавстрійську історію університету Ф. закінчив висловом польського просвітника Гуґо Коллонтая.Там наголошувалося на важливості цієї установи в період, що передував поділові Речі Посополитої: «Беручи до уваги вручення докторських ступенів, колегії Львова і Познані можна уважати університетами, і на загал такими вони і вважаються». Автор таким чином збудив дискусію про дату заснування. Войцєховський став першим з ректорів Львівського університету, які у своїх інавгураційних промовах, кажучи про його заснування, не заперечували загалом ролі цісаря Йосифа ІІ, однак посилалися на привілей польського монарха Яна Казимира.
Історія Ф. — виклик українській галицькій громаді, яка вела бороотьбу за національний Львівський університет. Зокрема, 1912 газета «Діло» опублікувала серію статей, у яких намагалася довести недоречність дати заснування університету, обстоюваної поляками. Користуючись друкованими джерелами та історичними працями, українські автори піддавали сумніву обґрунтованість дати 1661 і стверджували: єдиним гідним довіри засновником Львівського університету є австрійський цісар Йосиф II. Саме 1912 почалися польсько-українські переговори про створення окремого українського університету, що змусило українців шукати підтримку у офіційного Відня. Українці на цьому не зупинилися. Згідно з іншою статтею, надрукованою у газеті «Діло», від самого заснування Львівський університет призначався для українців. Як доказ наводилося твердження про утворення за дозволом Йосифа ІІ Studium ruthenum та наявність в університеті двох кафедр української мови і тільки однієї польської мови. Таке становище зберігалося до 1871., коли обом мовам було надано статус мов викладання, що дало змогу полякам узурпувати контроль над університетом.
Однак найбільший здобуток Фінкеля — підготовка до публікації багатотомної бібліографії польської історії. Її поява значною мірою — результат роботи наукового семінару, очолюваного Ф. Вчений також підтримував академічні традиції, закладені вчителем — Ф. К. Ліске. Широко залучав до наукової роботи студентську молодь, формував студентські наукові гуртки. Лекції Ф. слухав видатний укр. географ Рудницький Степан.
