Харлампович Костянтин Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Харлампович Костянтин Васильович (18.8.1870 — 21.3.1932) — український історик, історик церкви, краєзнавець.

H. y с. Рогачі Брестського пов. Гродненської губ. (тепер Республіка Білорусь). Доктор церковної історії (1914), чл.-кор. Російської АН (1916), акад. Української АН (з 1919, 1928 позбавлений звання академіка УАН). Закінчив духовну семінарію у Вільно. 1894 закінчив Петербурзьку духовну академію. З 1895 викладав у Казанській духовній семінарії, з 1900 — у Казанському університеті (з 1909 — професор). Чл. Т-ва археології, історії, етнографії при Казанському університеті (з 1899, 1922-24 — його голова), Т-ва історії та старожитностей при Московському університеті (1913), Т-ва шанувальників старовинної письменності (1914), Російської вченої архівної комісії (1914), Московського археологічного т-ва (1918), Т-ва вивчення місцевого краю Чуваської автономної області (1922), Центрального бюро краєзнавства (1923). Заарештований 1924, без суду засланий до Оренбурга, потім Актюбінська та Тургая (Киргизія). Після звільнення 1928 переїхав в Україну, оселився у Ніжині. Друкувався у часописі «Україна», працював у Педагогічній комісії ВУАН. З 1930 жив у Києві, брав участь у створенні Комісії для досліджень з історії Близького Сходу та Візантії ВУАН. Автор (бл. 250 праць з історії православної церкви, історії освіти та культури, краєзнавства, зокрема «Острожская православная школа: Историко-критический очерк» (1897). «Западнорусские православные школы 16 и начала 17 вв...» (1898), «Малороссийские влияния на великорусскую церковную жизнь» (1914), «Восстание тургайських казак — киргизов 1916-1917 гг.: По рассказам очевидцев» (1926), «Нариси з історії грецької колонії в Ніжині (17-18 ст.)» (1929).