Шоста Січова Стрілецька Дивізія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Шоста Січова Стрілецька Дивізія, піхотна дивізія Армії УНР, зформована на весні 1920 з полонених й інтернованих укр. вояків у поль. таборах Ланцуту і Берестя. На поч. травня дивізія перейшла з Берестя до Бердичева, а від 8. 5. до 9. 6. 1920 перебувала в Києві як укр. залога столиці. Командиром дивізії був полк. М. Безручко, начальником штабу — полк. В. Змієнко (обидва з Корпусу Січових Стрільців). Дивізія вирушила на фронт тільки частинно зформованою: 250 старшин і 1770 вояків У складі III поль. армії ген. Ридза-Сміґлого. Дивізія складалася з двох стрілецьких бриґад: 16-та (полк. Р. Сушко) і 17-та (полк. О. Воронів); 6-ий Січовий кінний курінь (поручник В. Герасименко), 6-та Січова легка гарматна бриґада (полк. Насонів), 6-ий Січовий техн. курінь (сотн. інж. В. Бокітько) і дивізійні тилові установи та служби. Дивізія брала участь з червня 1920 в ар'єрґардних боях III поль. армії під Ігнатполем, під Пергою на волинському Поліссі, під Ковелем та Холмом, але особливу славу здобула в боях проти Кінної армії Будьонного під Замостєм (20 — 31. 8. 1920), де група поль. й укр. військ під проводом полк. М. Безручка зуміла затримати Кінну армію і тим спричинилася до перемоги поль. армії над сов. арміями над р. Вислою. У вересні 1920 дивізію перекинено до Галичини, де вона вже ділила долю Армії УНР, при чому мала важкі втрати в кінцевих боях (листопад 1920) під Попівцями. Персонал дивізії перебував у таборах інтернованих у Польщі у Олександрові Куявському та в Щипйорні. Запасна бриґада ПІ. С. С. Д. (ген.-хорунжий Фединюк-Білинський), яка була збірною й вишкільною частиною дивізії під час війни, продовжувала існувати в Бересті аж до II Зимового походу восени 1921 й трагедії під Базаром, в якій загинули старшини й вояки Ш. С. С. Д. До іст. дивізії див. П. Самутин, «VI-а Січова Стрілецька Дивізія» («Вісті Комбатанта», 1970, З, 4; 1971, 5; 1973, 3, 5 — 6; 1974, 1, 3 — 4, 5; 1976, 3, 5 — 6).