Ярошенко Володимир Мусійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Ярошенко Володимир Мусійович (псевд. Воляр; 5.6.1898 - 13.7.1937) - український поет-символіст, байкар, прозаїк, драматург, літературний критик, кіносценарист.

Народився у с. Яхники Лохвицького повіту на Полтавщині в сім'ї учителя. Закінчив реальну школу в Лохвиці. До 1917 навчався у Київському комерційному інституті. Перші літературні спроби належать до 1915. У 1917 вийшла друком поетична збірка Я. "Стихи" (рос. мовою). Протягом 1918-19 перебував у вирі літературно-мистецького життя Києва. Брав участь у роботі журналу "Мистецтво". Разом з В.Елланом-Блакитним, В.Коряком, М.Семенком видавав збірник "Веселка". Входив у літературно-мистецьке угруповання символістського спрямування "Музагет", брав участь в Українській студії мистецького слова (1919). Разом з /7. Тичиною, В.Коряком, М.Семенком готував і видавав "Зшитки боротьби" (ред. В.Еллан, Г.Михайличенко). Після самоліквідації "Музагету" зблизився з М.Семенком та ін. футуристами. Був учасником "Аспанфуту", потім -"Комункульту", друкував свої твори у футуристичному збірнику "Гольфштром". У цей період з'являються збірки поезій Я. "Світотінь" (1918) та "Луни" (1919). Поетичні твори, в яких Я. вдавався до філософського осмислення людського буття (проблема відчуження людської особистості; пошук понадреальної істини через призму христологічних символів та символів природи), позначені впливом символізму. Водночас у поезії Я. присутні антитоталітарні, національно-визвольні мотиви, що розроблятимуться згодом у поезії 1940-50-х років. У 1919-22 працював у відділі народної освіти у Білій Церкві, у 1922-23 - вчителем математики с.Трушки Білоцерківського району. З серед. 1923 завідував відділом "Голос села" обласної газети "Більшовик". Видав збірки байок "Що й до чого" (1924), "Через решето" (1924), "Байки" (1926).

У 1923-25 Я. активно виступав у періодиці ("Життя і революція", "Шлях", "Червоний шлях") з критичними статтями, рецензіями, текстами пісень тощо. Автор соціально-гумористичних поем ("Екало", "Царинник Мина з України"), "серйозних" поем ("Сількор Чамата", "Гарасько"), пародій, в яких поетизував радянський побут, колективізацію, подав образи зразкових радянських кооператора, сількора, жінки-активістки. Виявив себе і як драматург (п'єса-агітка "Кооперативна мобілізація" - 1924; комедія "Шпана" - 1926, її поставив Лесь Курбас у "Березілі"). У 1924-25 працював над книгою "Вилами по...", п'єсою "Донкіхоти"; підготував нову збірку віршів "Серце" (жоден з цих творів не був опублікований). Після тимчасового перебування у "МАРСІ" (1926) залишився осторонь будь-яких літературно-мистецьких груп. Написав роман "За вугілля, за нафту, за метал" (1924), повість "Гробовище" (1922), збірку оповідань "Кримінальна хроніка" (1929). У 1930-х працював редактором, потім завідувачем сценарного відділу Київської кінофабрики. Я. - автор кіносценаріїв "Земля", "В заметах", "Слово о полку Ігоревім" (з Д.Загулом). У 1937 Я. було заарештовано і розстріляно.