Аспірантура

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Аспіранту́́ра (aspirans — той, що прагне чогось, домагається)— це:

1) форма підготовки науково-педагогічних і наукових кадрів для вищих навчальних закладів (ВНЗ) і науково-дослідницьких установ (НДУ);
2) сукупність аспірантів якого-небудь ВНЗ, НДУ.

Аспірантура — основна форма підготовки науково-педагогічних і наукових кадрів в СРСР, згодом — в Україні.

Аспірантура організується при вищих навчальних закладах і н.-д. установах, де є кваліфіковані кадри наук. керівників (доктори наук і професори), а також відповідна експериментальна база.

Навчання проводиться з відривом і без відриву від виробництва.

За час навчання аспіранти оволодівають методами наук. дослідження і складають екзамени в обсязі кандидатського мінімуму та виконують заплановану наук. роботу. Зараховані в аспірантуру з відривом від виробництва одержують державну стипендію. По закінченні аспірантури аспіранти можуть подати на захист дисертацію, підготовлену на основі успішно виконаної наук. роботи, якщо основні результати дослідження опубліковано в пресі.

В Радянському Союзі підготовка наукових кадрів через. А., порівнюючи з дореволюційною Росією і капіталістичними країнами, набрала великого розмаху. 1957 число аспірантів досягало 22,2 тис. чол. Випуск з А. в 1957 перевищив випуск 1940 більше як в 4 рази, а тих, що закінчили А. без відриву від виробництва, — в 12,5 раза. На Україні підготовка наук. кадрів через А. здійснюється в 78 вузах і 107 н.-д. установах. У 1958 в А. навчалось понад 2500 чол. Випуск аспірантів 1957 становив бл. 1000 чол. З 1950 в УРСР випущено з А. понад 5900 чол., в т. ч. багато жінок. Більшість з них успішно працює в наукових, вищих учбових закладах та різних галузях народного г-ва республіки.