Бандера Андрій

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Андрі́й Миха́йлович Банде́ра (11 грудня 1882, м. Стрий — †10 липня 1941, Київ) — священик УГКЦ, культурно-громадський діяч, батько Степана Бандери.

Закінчив Стрийську Гімназію (1905), богословський факультет Львівського університету.

У 1919 член Української Національної Ради ЗУНР у Станіславі від Калуського повіту, голосував за Акт злуки.

1919—1920 капелан УГА.

У 1920—1930 парох Старого Угринова, співпрацював у Калуській філії «Сільського господаря».

1930—1936 — парох у с. Воля Задерацька.

1936—1941 парох с. Тростянець Долинського повіту (тепер району).

23.05.1941 був заарештований як батько «руководителя краковского центра ОУН Степана Андреевича Бандери». 5 днів перебував у Станіславській тюрмі і місяць і 13 днів — у Київській. Після страшних катувань був засуджений до розстрілу і через три дні розстріляний. Перед смертю написав «Мої особисті зізнання» (кримінальна справа № 61112) — сповідь про себе, свою родину і сусп.-політ, життя в Західній Україні 40-х pp. XX ст. За іншими версіями, Б. був розіп'ятий у Станіславській тюрмі або помер у Сибіру.

Реабілітований 8.11.1992

[ред.] Література

• Дем'ян Г. В. Бандера Андрій Михайлович // Енциклопедія Сучасної України. — Т. 2. — К., 2003. — С. 189—190.
• Науменко К. Є. Бандера Андрій // Енциклопедія історії України. — Т. 1. — К., 2005. — С. 177.