Бердник Олександр Павлович
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Олександр Павлович (Олесь) Бердник (*25 грудня 1927 - †18 березня 2003) — відомий український письменник-фантаст, автор понад 20 романів і повістей. Член-засновник Української Гельсінкської групи (УГГ)
Народився 25 грудня 1927, с. Вавілове, Снігурівського району, Херсонської (нині Миколаївської) обл. Учасник війни (1943-1945), демобілізувався в 1946. Закінчив екстерном 7 класів середньої школи, 1946-1949 — театральну студію при театрі ім. І.Франка (м. Київ).
1949 виступив на відкритих партійних зборах театру ім І.Франка, де тоді працював (це була кампанія боротьби з космополітизмом). Був обурений тим, що актори театру обмовляли своїх недавніх друзів і колеґ, а також тим, що за вказівкою „згори“ перекроюються п’єси класиків. Заарештований за звинуваченням у „зраді Батьківщини", 1950 засуджений за ст. 5410 КК УРСР до 10 років позбавлення волі. Відбував покарання на Півночі та в Казахстані.
1953 засуджений у таборі за ст. 5814 КК РРФСР на 10 років позбавлення волі. 1955 помилуваний. Повернувся в Україну, розгорнув літературну діяльність, член СПУ з 1957. Став популярним українським письменником-фантастом: до 1972 вийшло біля 20 його фантастичних романів і повістей. Великою популярністю користувалися також його статті й лекції з футурології.
У квітні 1972 в квартирі М. та Р. Руденків, де мешкав Олесь Бердник, під час обшуку співробітники КДБ вилучили працю І. Дзюби "Інтернаціоналізм чи русифікація?" та дві друкарські машинки. 28 квітня 1972 Олесь Бердник оголосив голодування з вимогою повернути вилучене. Воно тривало 16 діб. Домігся зустрічі з першим секретарем ЦК КПУ П. Шелестом, який вибачився, але заявив, що "партійні органи не можуть втручатися в діяльність КДБ". 14 травня 1972 йому повернули друкарські машинки, але реклама на виступи була ліквідована, його твори перестали публікувати. З 1974 Олесь Бердник домагався дозволу виїхати з СРСР.
13 серпня 1976 вийшов наказ Головного управління охорони державних таємниць у друку при РМ СРСР № 31 з приміткою "для службового користування": "Вилучити з бібліотек загального та спеціального користування і книготоргівельної мережі СРСР книги Бердника Олександра Павловича (Олеся Бердника)". Тоді ж його було виключено з СПУ. Працював декоратором-вітражистом в об’єднанні "Художник".
Восени 1976 Б. вів консультації з М.Руденком, О.МЕШКО, Л.Лук’яненком про створення Української Гельсінкської Групи, 09.11.76 став її членом-засновником, підписавши Меморандум № 1 "Вплив Європейської Наради на розвиток правосвідомості в Україні", де обґрунтована поява правозахисного руху, наведено список українських в’язнів сумління.
У період з кінця 1976 до арешту 06.03.1979 брав участь і складанні й підписав десятки листів і Меморандумів на захист заарештованих і засуджених борців за права людини. У Б. неодноразово проводили обшуки й вилучали книги, вірші, рукописи, друкарську машинку. У кінці серпня члени УГГ і МГГ, в тому числі Б., оприлюднили Документ № 2 „Главам урядів держав — учасниць НБСЄ. Нові репресії і новий етап правозахисного руху в СРСР“ з вимогою звільнити всіх заарештованних членів Гельсінкських груп.
14.10.1977 члени УГГ, які ще залишалися на волі, спрямували до Ради Міністрів УРСР „Клопотання“ про офіційну реєстрацію Групи з наданням їй права юридичної особи.
09.11 Б. написав від імені Групи „Маніфест Українського Правозахисного Руху“.
09.05.1978 Б. написав відкритого листа до Комітету ООН у справах захисту прав і свобод людини, „Міжнародній амністії“, Л.Брежнєву і оголосив голодування, вимагаючи звільнення інваліда війни М.РУДЕНКА.
Заарештований Б. за звинуваченням у проведенні „антирядянської агітаціїї й пропаганди“. З моменту арешту Б. розпочав голодування. Рідні дізналися про арешт Б. аж через два тижні.
Інкримінувалося написання і розповсюдження статей „Свята Україна“, „Альтернативна еволюція“, „Свято Матері й Дитини“, поеми „Закляття“ (до 325-річчя приєднання України до Росії), участь в „антирядянській організації“ (УГГ) та ін. Під час слідства Б. визнав „помилки“.
17-21 грудня 1979 Б. засуджений Київським облсудом на виїзному засіданні в м. Кагарлик за ст. 62 ч. 2 КК УРСР і ст. 70 ч. 2 КК РРФСР до 6 р. позбавлення волі в таборах особливо суворого режиму та 3 р. заслання. Визнаний особливо небезпечним рецидивістом.
З 16.05.1980 утримувався в таборі особливо суворого режиму ВС389/361, сел. Кучино Чусовського району Пермської обл.
07.09.1981-13.01.1982 перебував у СІЗО КДБ в Києві на "профілактиці". У лютому відмовився виступити свідком у справі М.Гориня. 07.09.1982 переведений у зону суворого режиму ВС389/35 (ст. Всехсвятська).
Улітку 1983 знову перебував на "перевихованні". Помилуваний на підставі Указу ПВР УРСР від 14.03.1984.
17.05.1984 в газеті "Літературна Україна" з’явилася "покаянна" стаття Б. під назвою „Вертаючись додому“, де сказано, що "Гельсінкський рух є творінням ЦРУ", а РУДЕНКО і ЛУК’ЯНЕНКО, "якби в них була справжня мужність, давно зійшли б зі шляху антипатріотизму і добровільної самоізоляції".
У 1987 Б. заснував громадську організацію "Ноосферний фронт "Зоряний ключ", мета якої — „збереження духовних цінностей народів і племен, набутих у віках тяжкої космоісторії, які безповоротно втрачаються і девальвуються в круговеті псевдоцивілізації".
16.12.1989 обраний провідником гуманістичного об’єднання "Українська Духовна Республіка", видає газети "Свята Україна", „Згода“.
Восени 1991 був висунутий (але не зареєстрований) кандидатом у Президенти України.
Після звільнення вийшло біля 15 книг Б.
18 березня 2003 року Олесь Бердник пішов з життя. Похований у с.Гребені Київської області, на території своєї дачі.
[ред.] Бібліографія
- Зоряний корсар, 1971.
- Золоті ворота. Смолоскип, 1975.
- Блакитний коваль. Смолоскип.
- Альтернативная эволюция. Самиздат.
- Україна січі вогняної. Смолоскип.
- Свята Україна. Смолоскип, 1980.
- Вертаючись додому. // Літературна Україна.— 1984.— 17 травня.
- Вогнесміх, 1987.
- Падіння Люцифера, журнал “Всесвіт”, № 12/1987
- Камертон Дажбога, 1997.
