Берестейська унія
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
 |
Будь ласка, ознайомтесь з відповідним обговоренням та по можливості виправте недоліки. |
БРÉСТСЬКА ЦЕРКÓВНА УНІЯ (лат. unio — союз) — об'єднання православної церкви України та Білорусі з католицькою церквою в 1596 р. при підлеглості православної церкви Папі Римському, визнанні основних католицьких догматів і збереженні православної обрядності. Проголошено на церковному соборі в Бресті. Ініціатором Б. Ц. У. був Ватикан, який здавна намагався поширити свій вплив на східнослов'янські народи, а тому активно підтримував загарбницьку політику польських феодалів щодо України та Білорусі. Б. Ц. У. була знаряддям зміцнення політичного панування шляхетської Польщі та католицької церкви в Україні та Білорусі. За допомогою Б. Ц. У. польські пани й католицьке духовенство сподівались обернути православних, які стануть уніатами, на католиків, щоб таким чином денаціоналізувати, ополячити український і білоруський народи, розірвати їхні зв'язки із московитами. У підготовці унії значну роль відіграли єзуїти, яких в 60-х роках 16 ст. покликали в Польщу польські католицькі єпископи для боротьби з протестантами.
Унію підтримувала також верхівка українського духовенства і світських феодалів, що прагнули добитися однакового політичного становища з польськими магнатами, зміцнити свої класові позиції в боротьбі проти антифеодальних народних рухів. Безпосередніми приводами до унії були: невдоволення українських православних єпископів тим, що у церковні справи дедалі більше втручалося міщанство, організоване у братства; бажання цих єпископів звільнитися від підлеглості східним патріархам, які підтримували братства; намагання верхівки українського православного духовенства добитися рівності з католицькими єпископами, які засідали в сенаті, мали титули «князів церкви» і залежали тільки від Папи, і почасти від короля. В 1590 р. частина православних єпископів вступила в таємні переговори з польським королем Сігізмундом ІІІ, висловивши бажання приєднатися до католицької церкви. В 1595 р. єпископи Луцький К.Терлецький і Володимирський І.Потій після видання королем універсалу, в якому він сповіщав про перехід православних єпископів до унії, вирушили до Риму і визнали владу папи. В жовтні 1596 р. король Сигізмунд ІІІ Ваза і київський митрополит Михайло Рогоза за дорученням Папи, Климентія VIII скликали в Бресті церковний собор для офіційного проголошення унії. Проте собор одразу розколовся на два окремі собори — православний і уніатський. Православний відкинув унію; уніатський — проголосив унію, визнав владу римського папи, прийняв основні догмати католицької церкви, зберігши, проте, православні обряди та відправу церковнослов'янською мовою. Уніатським єпископам обіцяли сенаторські звання (ця обіцянка залишилася невиконаною), уніатське духовенство, як і католицьке, звільнялося від податків, уніатська шляхта одержала право обіймати державні посади нарівні з католицькою шляхтою, а уніати-міщани зрівнювалися у правах з католицьким міщанством. Польсько-шляхетський уряд вважав унію обов'язковою для всіх православних на території Речі Посполитої. Православна релігія опинилася на становищі незаконної. Унія насаджувалася силою. Українські та білоруські селяни, міщани, козаки стійко боролися проти нав'язування католицтва та унії. Це була боротьба проти феодально-кріпосницького та національно-релігійного гніту, проти панування шляхетсько-католицької Польщі, мала національно-визвольний характер і водночас була боротьбою українського і білоруського народів за збереження і зміцнення зв'язків між ними. Вирішальну роль у ній відіграли селянсько-козацькі повстання кінця 16 — 20-30-х років 17 ст., спрямовані проти соціального гніту польських та українських феодалів та іноземного панування. Проти Б. Ц. У. протестувала також значна частина православної шляхти, деякі магнати (кн. К.Острозький), більшість духовенства (зокрема, Києво-Печерський архімандрит Никифор Тур, його наступник Єлисей Плетенецький та ін.) Було видано ряд полемічних антиуніатських творів. Особливе місце серед них займали твори славетного українського письменника І.Вишенського. Внаслідок опору українського і білоруського народів польсько-шляхетський уряд на початку 1830-х років змушений був видати «Статті для заспокоєння руського народу», які узаконювали легальне існування православної церкви. Проте ці «Статті» не припинили наступу католицизму та унії. Народна визвольна війна 1648 - 1654 рр. привела до цілковитої ліквідації унії на Лівобережжі.
[ред.] ДЖЕРЕЛА
- Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях.- Луцьк: Вежа, 2000.
- Довідник з історії України.За ред. І.Підкови та Р.Шуста.- К.: Генеза, 1993.
- Рад. енциклопедія історії України.- К., 1969.- т.1.
- УРЕ.- К., 1962.- т. 2.
