Боднар Олексій
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Олексі́й Бо́днар (*1889, Торгів — †30 червня 1941, Перемишляни) - греко-католицький священик.
[ред.] Біографічні відомості
Народився в 1889 р. у с. Торгів поблизу містечка Поморяни на Золочівщині в родині Василя Боднара та Марії Попадюк.
У 1910 р. закінчив Золочівську гімназію, після чого продовжив навчання у Львівській греко-католицькій духовній семінарії. Протягом навчання виконував обов'язки захристіяна, а у 1914 р. — архизахристіяна. Перед прийняттям свячень одружився із Катериною Хімкою, дочкою Йосифа Хімки та Теклі Батюк.
На початку 1916 р., в умовах Першої світової війни, Олексій Боднар прийняв ієрейські свячення. Невдовзі після цього 27-річного священика направили сотрудником в село Тростянець на Золочівщині, де парохом був о. Теофан Бородайкевич (1847—1923). На цьому уряді отець Боднар затримався недовго, оскільки вже влітку 1916 р. у зв'язку з військовими діями село було евакуйоване, а військові зруйнували близько 18 будинків у цій місцевості. Цього ж року отець Боднар на короткий час заміняв пароха Ясенівців о. Миколу Малого (1865—1940). Врешті після смерті о. Павла Кульчицького (1864—1916) о. Олексій Боднар втретє змінив місце свого перебування. Він став адміністратором парохії в с. Дунаїв. Під час перебування в цьому селі у подружжя Боднарів народився син Богдан-Микола. Наприкінці 1918 р., після смерті о. Івана Королюка (1872—1918), тогочасного унівського декана, о. Боднар став адміністратором сусіднього з Дунаєвом села Чемеринці. Врешті у 1920 р. о. Олексій Боднар став адміністратором парохії у с. Виписки після переходу о. Ігнатія Слободяна до с. Підмонастир. У березні 1921 р. був призначений на парохію у с. Боршів, замінившившив адміністратора о. Омеляна Ковча.
Отець Олексій Боднар в часі свого адміністрування провадив активну душпастирську і національно-просвітню діяльність на парохії, викладав релігію в місцевій школі. Його патріотична позиція викликала неодноразове незадоволення з боку місцевої польської шкільної влади. Можемо говорити про успіхи пароха на шкільній ниві. Не випадково у 1938 р. митрополит Андрей Шептицький призначив о. Олексія Боднара куратором освіти Перемишлянського деканату. Отець дбав також про парохіяльну бібілотеку. Він замовляв книги, передплачував часописи. У 1938 р. о. Боднар увійшов до керівництва місцевої читальні. У міжвоєнний час у селі діяли товариства Рідна школа, Сільський господар, Просвіта, Союз Українок. У 1931 р. о. Олексій був призначений товариством Український Католицький Союз уповноваженим створити його сільсьский осередок. Парох також відгукнувся на звернення митрополита Андрея Шептицького у 1932 р. допомогти бідним і безробітним і організував збірку.
У 1939 р. Західна Україна була окупована радянськими військами і встановлена радянська влада. Почалося переслідування Греко-Католицької Церкви. Особливо трагічними були останні дні червня 1941 р., напередодні відступу радянських військ. У цей час НКВС розпочало масові арешти та розстріл свідомого українського населення. На заклики боршівських парохіян переховуватися о. Олексій Боднар відповідав, що «не вчинив нічого злого, а тому немає чого ховатися». 26 або 27 червня 1941 р. отець був арештований і поміщений у в'язницю НКВС у Перемишлянах.
Після жахливих тортур перед 30 червня 1941 р. парох був замордований. На тілі отця був вирізаний хрест і посипаний сіллю. Після відступу радянських військ від німецької адміністрації вдалося отримати дозвіл поховати тіла закатованих у Перемишлянській в'язниці. Майже всі вони, у тому числі троє боршівчан, були поховані у Перемишлянах. Натомість тіло о. Боднара було доставлено до Боршева. 1 липня 1941 р. відбувся похорон, який очолив о. Іван Каспрук, парох Станимира, декан перемишлянський, у присутності всього деканального духовенства. В останню путь свого приятеля і сусіда відправляв також і о. Омелян Ковч.
