Бі-боп

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Бі-боп (англ. bebop) — або боп — джазовий стиль, що розвинувся на початку 1940-х. Він відкриває період сучасного джазу і одкорінно відрізняється від попередніх стилів. Для бі бопу характерне унісонне проведення теми на початку і в кінці п'єси. Як теми для імпровізацій використовувались популярні пісні 20х-30х років, вірніше їх гармонічні схеми, на які нашаровувались нові мелодії.

Пізніше почали створювати оригінальні композиції. Їх мелодії відзначалися складними фігураціями, стрибками, незвичним ритмічним поділом та акцентуванням. Сольні імпровізації характеризуються бурхливим, дещо нервовим фразуванням, складними технічними пасажами, сухим штриховим малюнком і безперервним веденням мелодії при переході від одного голосу до іншого. Гармонія грунтується на альтерованих акордах та політональних структурах.

На відміну від попередніх стилів в Бі бопі змінились функції інструментів ритмічної групи. які поряд з духовими стали повноправними солістами ансамблю. Докорінно змінилась і роль ударних інструментів. Якщо в традиційному джазі і свінгу носієм ритму був великий барабан, то в Бі бопі основну ритмо-ударну роль виконують тарілки, а пізніше хай-хет. Том-том, великий і малий барабани використовуються для акцентування оркемих звуків і фраз імпровізації соліста.

Найбільш яскравими зразками Бі бопу є записи на платівки, що їх здійснив ансамбль Чарлі Паркера — Діззі Ґіллепсі на початку 1945 р., а склад цього колективу (саксофон, труба і ритмічна група) став характерним для цього стилю.