Всесвітня організація інтелектуальної власності
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Всесвітня організація інтелектуальної власності або ВОІВ (англ. World Intellectual Property Organization або WIPO, фр. Organisation mondiale de la propriété intellectuelle або OMPI) — є одним зі спеціалізованих агентств ООН, що було створена у 1967 році з метою заохотити творчу діяльність та забезпечити захист інтелектуальної власності в усьому світі.
На даний момент ВОІВ нараховує 184 члени [1] та адмініструє 23 міжнародні угоди [2]. Штаб-квартира цієї організації знаходиться у місті Женева, Швейцарія. На цей час Генеральним директором ВОІВ є Каміл Ідріс (англ. Kamil Idris).
Зміст |
[ред.] Історія
Попередником ВОІВ було БІПРІ (від фр. Bureaux Internationaux Réunis pour la Protection de la Propriété Intellectuelle). Цю організацію було створено 1893 року для адміністрування Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів, а також Паризької конвенції про охорону промислової власності.
ВОІВ було створено на заміну БІПРІ після прийняття Стокгольмської Конвенції про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності (підписано 14 липня 1967, змінено 28 вересня 1979). 1974 ВОІВ стала спеціалізованим агентством ООН.
У вересні 2000 на засіданні Генеральної асамблеї ВОІВ встановлено Міжнародний день інтелектуальної власності. Відзначається щороку 26 квітня.
[ред.] Фінансова самостійність
На відміну від інших структурних підрозділів ООН ВОІВ має істотні джерела фінансування, що не залежать від внесків держав-членів. 2006 року понад 90 % фінансування цієї організації були отримані Міжнародним бюро ВОІВ у вигляді зборів від фізичних та юридичних осіб, що скористалися міжнародними системами реєстрації об'єктів інтелектуальної власності, такими як PCT для патентів, Мадридська система для торгівельних марок та Гаазька система для промислових зразків.
[ред.] Критика
Як і у багатьох інших структурних підрозділах ООН, керівний склад ВОІВ призначається Генеральною асамблеєю, а не обирається. Це дало критикам привід стверджувати, що ВОІВ діє не в інтересах громадян, котрі є мешканцями країн-членів цієї організації, а в інтересах абстрактних «національних відомств» (тобто урядових установ країн членів, на які покладено функції захисту інтелектуальної власності і які представляють країни-члени для цілей багатьох міжнародних документів ВОІВ), які в свою чергу можуть лобіювати інтереси окремих держав або транснаціональних корпорацій.
Аби вирішити цю проблему, керівництво ВОІВ намагається приймати рішення шляхом консенсусу. При цьому кожна держава-член має лише один голос, незалежно від кількості її населення та розміру членських внесків. Завдяки цій практиці у 1960-х та 1970-х роках країни, що розвиваються, мали змогу заблокувати прийняття таких суперечливих рішень у галузі інтелектуальної власності, як універсальні фармакологічні патенти чи збільшення строку тривалості захисту авторського та суміжних прав.
