Вільде Ірина

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Могила Ірини Вільде у Львові на Личаківському цвинтарі.

Іри́на Ві́льде (5 травня 1907, Чернівці — 30 жовтня 1982, Львів) — українська письменниця. Спражні ім'я, по батькові, прізвище — Дарина Дмитрівна Макогон (по чоловікові — Полотнюк). Донька письменника й педагога Дмитра Макогона.

[ред.] Біографія

Закінчала гімназію в м. Станіслав (нині — Івано-Франківськ).

1928—1933 — навчалася у Львівському університеті.

Працювала вчителькою, літературним співробітником журналу «Жіноча доля» в Коломиї (1933—1939), спецкором газети «Правда Украины» (1945—1949).

1947 обрано депутатом Верховної Ради Української РСР другого скликання.

Багато років очолювала Львівську організацію Спілки письменників України.

Нагороди: орден Трудового Червоного Прапора, орден «Знак Пошани».

Син Ярема Полотнюк — український сходознавець, перекладач.

[ред.] Творчість

Друкувалася з 1930 (новела «Повість життя», пізніша назва — «Поема життя»). 1940 стала членом Спілки письменників СРСР.

1965 Ірині Вільде за роман «Сестри Річинські» присуджено Шевченківську премію.

[ред.] Громадянська позиція

Як голова Львівського відділення Спілки письменників України разом з Іваном Іваничуком, Романом Лубківським, Яковом Стецюком, Володимиром Гжицьким, головою Львівського відділення Спілки художників України Еммануїлом Миськом просила суд віддати на поруки літературного критика й мистецтвознавця Богдана Гориня, якого судили «за антирадянську діяльність». Це був своєрідний протест проти арештів.

[ред.] Основні публікації

Повість «Метелики на шпильках» (1936).
Повість «Б'є восьма» (1936).
Збірка новел «Химерне серце» (1936).
Повість «Повнолітні діти» (1939).
«Історія одного життя» (1946).
«Наші батьки розійшлися» (1946).
«Ті з Ковальської» (1947).
«Її портрет» (1948).
«Стежинами життя» (1949).
«Яблуні зацвіли вдруге» (1949).
«Повісті та оповідання» (1949).
Одноактна п'єса «Сватання» (1950).
Роман «Повнолітні діти» (1952).
«Кури» (1953).
«Нова Лукавиця» (1953).
«Оповідання» (1954).
«На порозі» (1955).
Роман «Сестри Річинські» (книга 1 — 1958; книга 2 — 1964).
Собрание сочинений. — Т. 1—5. — М., 1958.
«Ти мене не любив» (1958).
«Винен тільки я» (1959).
«Життя тільки починається» (1961).
«Троянди і терня» (1961).
«Людське тепло» (1964).
Твори. — Т. 1—5. — К., 1967—1968.
Збірка ліричних мініатюр «Окрушини» (1969).

[ред.] Література

Енциклопедія українознавства. Словникова частина. — Т. 1. — С. 281.
Письменники Радянської України. — К., 1970. — С. 66—67.
Українська Радянська Енциклопедія. — 2-е видання. — Т. 2. — К., 1978. — С. 293.
Письменники Радянської України. — К., 1981. — С. 34—35.
Волинський К. П. Вільде Ірина // Українська літературна енциклопедія. — Т. 1. — К., 1988. — С. 321—322.
Шевченківські лауреати 1962—2001: Енциклопедичний довідник. — К., 2001. — С. 74—75.
Вальо М. А. Ірина Вільде. — К., 1962.
Єфіменко Г. Г. Вільде Ірина // Енциклопедія історії України. — Т. 1. — К., 2005. — С. 557—558.
Урода Б., Спігер В. Місто зустрічає митців: Тиждень літератури і мистецтва на Поділлі // Прапор Жовтня (Кам'янець-Подільський). — 1971. — 25 травня. — С. 1.
Спігер В., Бронін У. Єднання: Тиждень літератури і мистецтва на Поділлі // Прапор Жовтня. — 1971. — 26 травня. — С. 1.
Спігер В., Бронін У. До людських сердець: Тиждень літератури і мистецтва на Поділлі // Прапор Жовтня. — 1971. — 26 травня. — С. 1.