Ганзбург Григорій Ізраїлевич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Цю статтю необхідно відформатувати, використовуючи мову розмітки Вікі.
Ви можете допомогти проекту, зробивши це!

Григорій Ізраїлевич Ганзбург (25 вересня 1954, Харків) — український музикознавець.

Почав освіту як піаніст, учень Л. Г. Фейгіної, С. Е. Гросман. Закінчив 1973 Харківську середню спеціальну музичну школу по класу І. М. Дубініна (теорія музики), Н. С. Тишко (історія музики), Б. Ю. Юхт (фортепіано), 1978 — Харківський державний інститут мистецтв ім. І. П. Котляревського (історико-теоретичний факультет) по класу Л. М. Булгакова. В 1978—1985 викладач Полтавського музичного училища ім. М. В. Лисенка (навчальні курси: «Аналіз музичних творів», «Поліфонія», «Гармонія», «Сольфеджіо», «Методологія музикознавчого аналізу», «Композиція»), в 1984—2006 (з перервами) — викладач Харківського державного інституту (університету) мистецтв ім. І. П. Котляревського (навчальні курси: «Сольфеджіо», «Гармонія»), з 1984 — викладач Харківського музичного училища ім. Б. М. Лятошинського, з 1998 — викладач вищої категорії (навчальні курси: «Основи теорії музики», «Сольфеджіо», «Інструментознавство», «Читання оркестрових партитур», «Народна музична творчість», «Світова музична література», «Музична критика», «Музичне краєзнавство»).

Член Спілки композиторів України (з 1989), Спілки композиторів колишнього СРСР (з 1990), Всеукраїнської музичної спілки (з 1992). У 1992—2002 — науковий керівник Міжнародного музичного фестивалю «Харківські асамблеї». З 1993 — директор Інституту музикознавства, віце-президент Об'єднання творчої інтелігенції «Круг». Співзасновник Харківського фонду підтримки молодих обдаровань (1994). Президент Шубертівського товариства в Харкові (з 1996).

Лауреат муніципальної премії ім. І. І. Слатіна (1997). В 1976 запровадив новий напрямок музикознавства — лібреттологію (наука про вербальний компонент музичних творів).

У 1996 розробив та впровадив навчальний курс «Музичне краєзнавство». Укладач навчальної програми з музичної критики.

Автор праць у галузях шуманознавства, шубертознавства, джерелознавства, лексикографії. Опублікував та ввів до наукового обігу нові архівні документи, що стосуються композиторів Д. Д. Шостаковича, С. О. Нанія, М. В. Кармінського, І. С. Польського, піаністки М. В. Юдіної, літераторів Є. Б. Кульман, О. С. Шишкова, С. Свириденко, В. П. Коломійцова, М. І. Цвєтаєвої. Автор книг «Елисавета Кульман: Материалы к библиографии» (1997), «Статьи о Шуберте» (1997), «Cтатьи о поэтессе Елисавете Кульман» (1998), «Ваш ребенок и музыка» (2006), "Стихотворение А. С. Пушкина «19 октября 1827» и трактовка его смысла в музыке А. С. Даргомыжского", понад 200 публікацій у наукових збірниках та періодичних виданнях.

Редактор-упорядник щорічника «Харківські асамблеї» (1992—1995), наукових збірників «Шуберт і шубертіанство» (Харків, 1994), «Ф.Мендельсон-Бартольді та традиції музичного професіоналізму» (Харків, 1995), «Роберт Шуман і перехрестя шляхів музики та літератури» (Харків, 1997), «Спогади про Марка Кармінського» (Харків, 2000). «Ференц Ліст і проблеми синтезу мистецтв» (Харків, 2002), тритомника «Українські народні пісні з нотами» (Харків, 2002, 2004), двотомника «Російські народні пісні з нотами» (Харків, 2003). У 1997—2002 рр. голова редколегії часопису «Истоки».

Редактор оригінальних видань нот Г.-Ф. Генделя, Ф. Шуберта, Р. Шумана, А. Дворжака, до яких здійснив еквіритмічні переклади вокальних текстів, публікатор і редактор нових творів В. Борисова, М. Кармінського, В.Іванова та ін.

Автор музичних творів, переважно вокальних та хорових. Серед них «Псалом №136» на вірші Т. Шевченка для мішаного хору, солоспіви на вірші М. Цвєтаєвої, О. Мандельштама, Б. Пастернака, С. Черкасенка, Л. Первомайського. Автор і ведучий теле- та радіопрограм.