Данина

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

ДАНИНА – в давньоруській державі найдавніша форма оподаткування населення, що, відповідно до історичних умов, виступала або як воєнна контрибуція, або як прямий державний податок чи феодальна рента.

Як воєнна контрибуція Д. згадується в недатованій найдавнішій частині "Повісті минулих літ", де перелічуються неслов'янські племена, які платили дань Русі, а також в оповіданні про спроби хозар примусити полян сплачувати їм Д. Про Д. як державний податок йдеться в літописі, де розповідається, що Олег, ставши князем у Києві, почав збирати її "на словенах і кривичах". Київські князі збирали Д. у слов'янських племен спочатку у формі полюддя. В 947 р. київська княгиня Ольга встановила постійні пункти збирання Д. та призначила збирачів. Відтоді Д. перетворилася на постійний державний податок, що його сплачували спочатку продуктами сільського господарства або промислів, а пізніше грішми. З розвитком феодальних відносин Д. все більше набувала значення феодальної продуктової ренти. В умовах Давньої Русі, де феодальні відносини розвивалися на ґрунті розкладу первіснообщинного, а не рабовласницького ладу, ця рента була найдавнішою формою феодальної експлуатації. Одиницею оподаткування було окреме селянське господарство, що згадувалося в джерелах під назвою "двору", "диму", "рала", "плуга". За часів монголо-татарського іга населення Русі сплачувало Д. ханові Золотої Орди як контрибуцію, а місцевим князям – як державний податок.

На українських землях, які у 14 ст. увійшли до складу Великого князівства Литовського, населення сплачувало Д. на користь удільних князів та у великокняжу скарбницю, а з 15 ст.-на користь землевласників.

Після відновлення української держави внаслідок національно-визвольної війни українського народу під проводом Б.Хмельницького 1648-57 та за часів Гетьманщини Д. у формі податків сплачували селяни та міщани. Зібрані таким чином гроші використовувались на потреби України (утримання гетьманської та місцевої адміністрації, козацького війська, будівництво церков, монастирів та цивільних споруд тощо). 3начна частина коштів, особливо у 18 ст. відсилалась до імператорської російської скарбниці.

З посиленням феодально-кріпосницької експлуатації в Україні і в Московії, а пізніше в Росії у 16 – 1-й пол.19 ст. Д. набрала характеру натуральних і грошових повинностей, які, крім панщини, виконували кріпаки-селяни на користь поміщиків.