Дипломатія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Диплома́тія - засіб здійснення зовнішньої політики держави, що являє собою сукупність невоєнних практичних заходів, прийомів і методів, застосовуваних з урахуванням конкретних умов і характеру розв'язуваних задач; офіційна діяльність глав держав і урядів, міністрів закордонних справ, відомств іноземних справ, дипломатичних представництв за кордоном, делегацій на міжнародних конференціях по здійсненню цілей і задач зовнішньої політики держави, захисту прав і інтересів держави, його установ і громадян за кордоном.

З поняттям диплома́тія пов'язують мистецтво ведення переговорів для запобігання чи врегулювання конфліктів, пошуків компромісів і взаємоприйнятих рішень, розширення і поглиблення міжнародного співробітництва.

[ред.] Походження терміну

Слово "дипломатія" походить від грец. dі'plo-ma (у Стародавній Греції цим словом називалися здвоєні дощечки з нанесеними на них письменами, що видавалися посланцям як вірчі грамоти і документів, що підтверджувала їхні повноваження). Як позначення державної діяльності в області зовнішніх зносин слово "дипломатія" узвичаїлося в Західній Європі наприкінці XVIII століття.

[ред.] Методи дипломатії

офіційні й інші візити та переговори на вищому (саміти) і високому рівні;
дипломатичні конгреси, конференції, наради і зустрічі;
підготовка і проведення двосторонніх і багатобічних міжнародних договорів і інших дипломатичних документів;
участь у роботі міжнародних організацій і їхніх органів;
повсякденне представництво держави за кордоном, здійснюване її посольствами і місіями;
дипломатичне листування;
публікація дипломатичних документів;
висвітлення в пресі позиції уряду по тим чи іншим міжнародним питанням.

Міжнародне право забороняє втручання дипломатичних представників у внутрішні справи країни перебування.

Органи і відповідальні особи, що несуть дипломатичну службу, користуються в країні перебування загальновизнаними правами і дипломатичними привілеями (імунітет і недоторканність дипломатичного персоналу і приміщень, право шифрованого переписування і дипломатичного закритого зв'язку, право підйому прапора держави, митні привілеї й ін.).

[ред.] Історія дипломатії

У рабовласницькому суспільстві, що постійно використовувало військові завоювання для поповнення робочої сили, переважали воєнні засоби здійснення зовнішньої політики держав. Дипломатичні зв'язки підтримувалися лише епізодично посольствами, що направлялися в окремі країни з визначеною місією і поверталися після її виконання.

В умовах феодальної роздробленості одержала поширення "приватна" дипломатія феодальних суверенів, що у проміжках між війнами укладали мирні договори, вступали у військові союзи, укладали династичні шлюби. Широкі дипломатичні зв'язки підтримувала Візантія. У середині XV століття з розвитком міжнародних відносин поступово з'являються постійні представництва держав за кордоном.

Особливості дипломатії буржуазних держав нової і новітньої історії визначаються новими цілями їхньої зовнішньої політики - боротьбою за завоювання зовнішніх ринків, за поділ, а потім і за переділ світу, за світове економічне і політичне панування. У нових умовах значно розширюються масштаби дипломатичної діяльності, що стає більш динамічною і використовується державою для створення більш широкої опори серед керівництва і правлячої еліти іноземних держав, для встановлення контактів з визначеними політичними партіями, ЗМІ. Дипломатія, поряд з воєнними засобами, зіграла важливу роль у боротьбі за здійснення цілей антифеодальних, демократичних і національно-визвольних рухів, в утворенні національних держав у Латинській Америці і на Балканах, в об'єднанні Німеччини, Італії. Дипломатія великих капіталістичних держав обслуговувала їх експансіоністські агресивні цілі.