Дубовий Гай

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Дубо́вий Гай

Історія села у Прилуцькому районі. Легенди, перекази.

Ось уже кілька віків через село біжить невелика річечка Руда-Росош. Назва її вказує, що була вона колись великою і повноводною, справжньою великою річкою. Коли б прислухатись, про що хлюпочуться нині хвилі річечки, почули б ми стару, як світ, історію…

Про походження назви села не збереглося ніяких документальних свідчень, але з покоління в покоління живе легенда про те, що колись шуміли тут дубові гаї і перші поселення були саме в цих гаях.

Першим володарем Дубового Гаю був прилуцький полковник Дмитро Горленко. В 1692 році після смерті Івана Стороженка його призначили полковником. П'ятнадцятирічне управління Дмитра Горленка було для прилуцького полку найкращим часом. Дмитро Лаза-рович був одружений на доньці одного з братів дружини гетьмана Івана Самойловича Захара Голуба. Ці родинні зв'язки по суті повинні були віддаляти Горленка від Мазепи, бо сім'я Самойловича переслідувалась його послідовником. Та інколи в житті стосунки між людьми складаються досить дивно. Так було і в цьому випадку. Ставши гетьманом, Мазепа відразу ж позбавив генерального уряду молодшого брата колишньої гетьманші — Костянтина Голуба, а ось до старшого з братів — Захара, поставився милостиво. Вже у вересні 1687 р. був виданий цьому Голубу універсал, згідно а яким він брався під гетьманську опіку і на хуторах своїх мав господарювати вільно.

Через деякий час Мазепа особливо наблизив до себе і Дмитра Горленка. До 1692 року Дмитро не займав ніякої посади, а в тому році відразу став прилуцьким полковником. Особливо тепле ставлення до Горленка виявилося у щедрому наділенні його маєтностями. В 1697 році він одержав відразу три села: Сергіївку, Ковтуніку, Яблунівку; 1699 — Білошапки, 1701 — Ярошівку, 1705 — Калюжинці, а крім того, самовільно прибрав до рук Малу Дівицю. Отож Дмитра Горленка вважали одним з найбагатших полковників Гетьманщини. Він користувався особливою підтримкою Мазепи і був одним з небагатьох, хто не знав відмови ні в чому. Дмитро разом з Мазепою став на бік шведського короля Карла XII. До 1715 року він перебував у Волощині й пише після смерті гетьмана повернувся на Україну

У Дмитра Горленка було два сини, які вчилися в Києві, в «латинських школах». Закінчивши навчання, молодший постригся у монахи в Лавру, а старший Андрій повернувся до батька, одружився на доньці миргородського полковника Данила Апостола і почав служити у війську. Андрій повністю розділяв погляди батька і разом з ним пішов за Мазепою. Та повернувся він швидко і зумів оправдатись перед царем Петром.

29 травня 1709 року, за універсалом гетьмана Скоропадського, Андрій Горленко одержав у володіння Дубовий Гай, Сергіївку, Білошапки, Яблунівку й ті хутори, які заселив батько на придбаних землях. Цей універсал викликав велике невдоволення серед прилуцької старшини. На той час прилуцьким полковником був Іван Ніс, який не хотів миритися з цим, бо мав велике бажання захопити собі хоч частину цих маєтностей. Бачачи, що гетьман не в силі зробити будь-що, він намагався особисто розправитись з Горленком.

Окрім одержаних образ від Носа, Андрій Горленко підозрювався у зраді і був викликаний до Москви, де обіцяли йому «життя без утисків». Отож Дубовий Гай і решта маєтностей, що повернулася до Горленкіз, залишилась без захисту. Такими обставинами поспішили скористатися їхні вороги.

Саме у цей час дружина гетьмана Скоропадського влаштувала Гамаліївський монастир неподалік від Глухова, який збиралася наділити маєтностями. Їй порадили скористатися маєтками Горленка Андрія, якого на той час не було в Україні.

Приховуючи ті обставини, що на монастир відбираються чужі маєтності, Скоропадські називають горленківські села «присілками», власністю гетьманші Насті Марківни. Так було зроблено для того, щоб одержати на ці села царську грамоту.

З часом Дубовий Гай став центром маєтностей Скоропадських, під назвою Дубогаївського староства, кордони якого були офіційно визначені в 1716 році.

Уже значно пізніше, наприкінці XIX століття, в словнику Брокгауза і Ефрона зазначається, що село Дубовий Гай налічує 375 жителів, має 5 лавок, земське училище, яке було відкрите при сприянні поміщика Давида Семеновича Горленка. В селі щорічно відбувалося три ярмарки. Населення Дубового Гаю складалося з козаків та державних селян.

Канули у вічність ті далекі роки. Тепер на території села проживають потомки давніх козацьких родів, а поряд з ними — росіяни, євреї, молдавани, узбеки. Найпоширеніші прізвища: Кашка, Сім'ячко, Дубина, Даниленко. Це старі українські прізвища, кожне з яких має свою історію. Майже кожний житель села має прізвисько, в деяких випадках прізвисько має хтось із членів сім'ї або вся родина. Наприклад, Кульгуни — хтось колись шкутильгав у роду. Пантюхи — діда звали Пантюхом. Кошланеви — раніше хтось із рідних ходив нечесаний, кошлатий.

Раніше майже в кожній сім'ї вміли прясти, ткати, вишивати. Чоловіки бондарювали (про що свідчить прізвище Бондар), теслювали, шили взуття та одяг. Іще й зараз в селі є жінки, які вміють гарно вишивати — це переважно літні люди.

Село сьогодні поділене на вулиці, які мають офіційні назви, але за звичкою село ділять на кутки. Вулиця Жовтнева, наприклад, зветься кутком Новоселицею, бо колись там почали будувати нові будинки; на кутку Німцівці під час окупації жило найбільше німців.

У 1929 році в селі був організований колгосп «Гігант», а в 1935 році його розділили на три окремі колгоспи Леніна, Сталіна і Ворошилова. Тому ще й зараз називають кутки: «Ленінське», «Сталінське», «Ворошилівське». Сьогодні в селі існує пайове господарство «Дубогаївське», але старі назви так і залишились.

Шуміли над Дубовим Гаєм і вітри революцій, горіли панські маєтки. Під час окупації села в 1941—1943 роках тут діяла невелика підпільна організація.

На території села є два вигони, на яких росте трава та випасається худоба. Власних назв вони не мають.

Майже в кожному населеному пункті існують легенди про скарби, заховані в річках, ярах, балках. Дубовий Гай не виняток, існує легенда про пана Полікарпа, який викопав цілу яругу, шукаючи золоту карету, яка буцімто провалилася крізь землю. Карету він так і не знайшов, а яр і досі носить його ім'я — Полікарпів Яр. Існують легенди про Гадючий Яр та про Венгерову могилу, про походження якої нічого не відомо.

У 1962 році було завершено будівництво нового бетонного мосту через річку Руду. В селі є ставок, який називають Панським. Знову ж таки легенда розповідає про те, що жили в селі два пани — Лукомський і Озерський. Про Озерського в селі не зосталось ніяких згадок, а ім'ям Лукомського названо куток. Ставок Панський викопаний його кріпаками, тому й носить таку назву.

Незважаючи на назву Дубовий Гай, село не має ні гаїв, ані лісів, лише невеликі лісосмуги на ближніх полях.

Родючі чорноземні грунти, долина річки, гарні випаси, чудові краєвиди…

Історія села на цьому не закінчується. ЇЇ творять люди кожного дня, кожної години.

Ця стаття або абзац не містить джерел (літератури, веб-посилань тощо) Допоможіть Вікіпедії поповнити їх.