Еволюція (біологія)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Походження людини Ернста Гекеля (1874 р.)

Еволюція це термін, який позначає сукупність усіх змін у популяції організмів поротягом поколінь. Якщо ці зміни виявляться корисними, нащадок матиме більші шанси витривати та продовжити свій рід, роблячи зміни більш поширенішими наступної ґенерації. Таким чином відбувається накопичення змін із плином часу, що призводить до загальних змін у популяції.

Еволюція відбувається завдяки змінам у генах, "програмі", за якою формується організм. При розмноженні, невеликі випадкові зміни в генах роблять живий організм відмінним від своїх батьків. Іноді вони допомагають йому вижити. Тоді корисні гени можуть бути передані нащадкові вже цієї істоти.

Наукова теорія еволюції пояснює, як це відбувається та досліджує спорідненість та походження видів, що існують зараз.

[ред.] Визначення та процес

Сторого кажучи, біологічна еволюція - процес зміни з плином часу в спадкових характеристиках, або поведінці популяції живих організмів. Спадкові ціхи є закодовані у генетичному матеріалі організму (зазвичай ДНК). Еволюція, перед усім, є наслідком трьох процесів: випадкових мутацій генетичного матеріалу, випадкового генетичного відхилення (англ. genetic drift) й не випадкового природного відбору в межах груп та видів.

Природний відбір, один з процесів це керує еволюцією, є результатом відмінностей в шансах на відтворення між особинами популяції. Це обов'язково випливає з наступних фактів:

Природна, спадкова варіація існує в межах груп і серед видів
Організми надродючі (кількість нащадків перевищує межу гарантованого виживання)
Організми в відмінні за здатностю вижити і відтворитися
У будь-яком поколінні, ті, що відтворюються успішно обов'язково передають свої спадкові ціхи до наступного покоління, коли ж невдалі відтворювачі цього не роблять.

Якщо властивості збільшують еволюційну придатність індивідуумів, які несуть їх, то ті індивідууми вірогідніше виживають і відтворюються, ніж інші організми популяції. Через те, вони передають більше копій вдалих спадкових ціх до наступного покоління. Відповідне зменшення придатності через шкідливі ціхи призводить до їх зрідшення. З часом, це може приводити до пристосування: поступове накопичення нових ціх (і збереження існуючих, які загалом пристосовують популяцію живих організмів до їхнього оточення і екологічної ніші.

Хоча природний відбір не випадковий за своєю формою дії, інші капризніші сили мають сильну вплив на процес еволюції. У статево відтворюваних організмах, випадкове генетичне відхилення призводить до спадкових ціх, що стають досить загальними просто завдяки збігові обставин і випадковому спаровуванню. Цей безцільний процес може бути впливовішими од природного відбору в певних ситуаціях (особливо в маленьких групах).

У різних оточеннях, природний відбір, випадкові генетичні відхилення й крихта випадковості в мутаціях, які з'являються і зберігаються, можуть примусити різні групи (або частини груп) еволюціонувати у різних напрямках. За достатньої розбіжністі, дві групи статево відтворюваних організмів можуть стати достить відмінними, щоб устворити окремі вид, особливо, якщо здібність до міжвидового схрещування між двома групами втрачено.

Досліди показують, що всі живі організми на Землі мають спільного пращура. Цей висновок було зроблено, засновуючись на загальну наявніть Л-амінових кислот у білках, наявніть спільного генетичного коду в усіх живих істот, можливіть класифікування за спадковістю по категоріях, що вкладаються, гомології послідовностей ДНК та спільність найпідставовіших біологічних процесів.

Хоча перші згадки про ідею еволюції сягають давнини новітньою, сучосної форми вона набула в працях Альфреда Воллеса та Чарльза Дарвіна в їх спільнії статті до Linnean Society of London та пізніше у книзі Дарвіна Походження Видів (1859 р.). У 1930-х рр. Синтетична теорія еволюції об'єднала еволюційну теорію з генетикою Ґреґора Менделя.