Енвер паша
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
ЕНВЕР ПАША (Ізмаїл Енвер, народився1870, помер 1922) зять останнього султана, проводир молодотурків що запровадили республіку в Туреччині; в 1911 р. воював проти італійців в Триполітанії; за першої світової війни був головним командантом турецької армії, міністром війни і властивим керманичем турецької закордонної політики за світової війни.
Із початком Першої Світової Війни, Оттоманська Імперія майже негайно зазнала розгромної поразки, коли Третя Армія під керівництвом Енвер паші була розгромлена у східній Анатолії в грудні 1914 р.,під час зірваного наступу на росіян. Підозріюючи що прихильники Росії серед вірменської громади планували повстання, він наказав роззброїти та демобілізувати вірменських рекрутів, пізніше вони були заслані у трудові табори, де їх массово стратили. Турецькі джерела, однак, стверджують, що демобілізовані рекрути повернулись до Вірменії. Енвер паша не був безпосереднім виконавцем ґеноциду вірменського народу у 1915 р., але, відповідно до вірменських джерел, 19 травня 1916 р. Енвер оголосив: «Оттоманська Імперія повинна бути очищена від вірмен та ліванців. Перших ми знищили мечем, других ми знищимо голодом.» Далі він сказав, «Я цілком погоджуюсь взяти на себе відповідальність за усе що сталось.»
По розгромі Туреччини в 1918 р., з кінцем 1918 р. зник був на короткий час з політичного обрію, щоб виринути потім в туркестанських степах, перше, як союзник большевиків а потім як їх завзятий ворог, які його й зліквідували. У листопаді 1914 р., з доручення Головної Української Ради, що, перед наступом російських військ на Галичину, перенеслася була до Відня, відвідали Енвер-пашу в Константинополі др. Л. Цегельський описав цю зустріч у львівському «Ділі» ч.94 (1. V. 1924):
«...(У понеділок 9 листопада 1914 р.) о год 4 по пол. прийняв нас Енверпаша в палаті міністерства військових справ. При вході військова сторожа спрезентувала зброю (віддала пошану Є.0.) а дижурний офіцер завів нас до великої залі офіційних прийнять, де за хвилинку з'явився Енвер-паша у мундурі турецького генерала. Д-р Цегельський промовив коротко про ціль нашого приїзду і подав брошуру д-ра Ст. Рудницького «Україна унд Українер», яку ми роздавали всім, у кого були. Енвер-паша, став говорити з тами цілком ділово німецькою мовою, якою володів дуже плавно. Розгорнувши мапу України, сказав, що Україна й Туреччина мають спільного ворога в Московщині, і тому українські державницькі змагання зрозумілі й симпатичні кожному туркові, і Туреччина бажала б собі, щоб теперішня війна зродила самостійну й незалежну українську державу. При ньому згадав, що він гаряче бажає щоб вернулися ті часи, коли провідники козацької держави (Дорошенко, Орлик) обезпечення України бачили в тісному союзі з Оттоманською державою. Став розпитувати про наші військові організацій і довідався про УСС та їхнє призначення. Питав також, чи можлива революція в Україні, чим поставив нас у досить клопітливе становище. Ми відповіли, що на збройну революцію під цю пору, з огляду на воєнні відносини годі рахувати, але евентуальний розгром Росії середніми державами спричинить без сумніву проголошення української держави. Цю справу трактував Енвер-паша зовсім поважно кажучи, що процес творення національних держав не спиниться на кордонах Росії як свого часу не спинився на кордонах історичної отаманської держави, а в постанні української держави бачить він найліпшу охорону Туреччини перед російським натиском. Дивлячися на мапу України, запитав нас, які поставиться українська держава до татар у Криму, який, очевидно, на його думку, буде належати Україні. Заспокоїла його наша відповідь, що в демократичній українській державі, кримські татари одержать самоуправу. Прощаючися з нами, побажав нам здійснення наших змагань та щоб ми стали добрими сусідами...»
