Ефіопський вовк
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Ефіопський вовк | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Canis simensis |
||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
|
||||||||||||||||
Зміст |
[ред.] Загальні дані
Ефіопський вовк (також відомий під назвами "Абісiнський вовк", "Червоний шакал", "Ефіопська лисиця") - один з найрідкісніших видів родини собачих; його чисельні назви є наслідком довготривалої невизначенності щодо походження і систематичного положення цієї тварини, але зараз ефіопського вовка остаточно відокремлено від лисиць та шакалів, та віднесено до роду Canis. Нещодавні молекулярно-генетичні дослідження довели, що ефіопський вовк походить від вовка звичайного. Таким чином, ефіопський вовк - єдиний представник вовків в Африці на південь від Сахари.
[ред.] Зовнішній вигляд
Ефіопський вовк - довгонога та довгоморда тварина, чий вигляд є більш-менш типовим для родини собачих; забарвлення темно-руде, з світлим (часто білим) горлом, грудьми та внутрішньою поверхнею кінцівок, а у деяких особин трапляються світлозабарвлені плями і на інших ділянках тіла; задня сторона вухів та верх хвоста - чорні. Вага самців в середньому 16, а самок - 13 кілограмів, зріст в плечах - близько 60 см.
[ред.] Розповсюдження та спосіб життя
Ареал виду розірваний на сім окремих популяцій, п'ять на північ від Ефіопського Рифту, і дві найбільші - на південь (всі на території Ефіопії). Між вовками, що мешкають на різних сторонах долини Рифту, існує комплекс незначних, але сталих відмінностей, що доводять розділення ареалу на дві практично не контактуючі частини на протязі частини Плейстоцену.
Ефіопський вовк є вельми екологічно спецілізованим видом, і мешкає на безлісих териоріях на висоті 3000 метрів і вище, в зоні альпійських лук; нижче, в притаманному даному району Африки жаркому кліматі, ці звірі жити не можуть.
Даний вид є територіальним та моногамним. Молоді звірі звичайно лишаються в місцях свого народження, об'єднуючись в стаї з 2-8 тварин. Самки полишають територію, де народились, раніше за самців, і, таким чином, в стаях постійно спостерігається чисельна перевага самців над самками.
Близько 95% раціону цих хижаів складають гризуни. Вони полюють на гігантського африканського сліпуна, чия вага може складати 300-900 грамів, та інших представників родини Bathyergidae; а також на менших пацюків та різні види мишей. Зрідка ефіопськи вовки ловлять зайців, дрібних антилоп, або дитинчат антилоп великих видів, таких як гірська ньяла (Tragelaphus buxtoni). Здобич вистежують на відкритій місцевосці, при полюванні потаємно підкрадаються, аж доки не опиняються на відстані фінального кидка (5-20 метрів). Також можуть викопувати здобич із земляних нор, або зрідка підбирати падло. Випадки полювання на свійську худобу є надзвичайно рідкісними. Народ Оромо на півдні Ефіопії називає цього звіра "кінським шакалом" з огляду на його звичку супроводжувати вагітних кобилиць та корів перед пологами, для того, щоб після пологів з'їсти викинуту плаценту.
Ефіопський вовк активний на протязі світлої частини доби, тобто є денним хижаком, що досить нетипово для видів цього роду.
[ред.] Розмноження
Парування відбувається сезонно, в серпні-вересні, із народженням потомства через два місяці. У виводку нараховується від двох до шести цуценят, яких годують всі члени стаї. В стаї розмножується звичайно тільки альфа-пара (тобто вожак із своєю самкою). Молоді починають пересуватись із стаєю приблизно з шестимісячного віку, але повністю дорослими стають лише в два роки.
[ред.] Екологія та охорона
Із всіх семи популяцій лише одна, в горах Бейл, налічує більше 100 голів; загальна ж чисельність виду складає приблизно 600 дорослих особин. Найбільш потужними факторами, що загрожують існуванню виду, є дуже вузький ареал (лише альпійські луки з прохолодним кліматом, площа яких скорочується завдяки глобальному потеплінню), зайняття придатних для полювання територій під сільське господарство, а також хвороби, що ними ефіопські вовки заражаються від свійських собак: так, у 1990 році епідемія сказу скоротила найбільшу популяцію (в національному парку "Гори Бейл") з 440 до менш 160 особин менше ніж за тиждень.
Ефіопський вовк занесений до Червоного Списку МСОП як "вид, що знаходиться під загрозою"; в неволі на 2003 рік жодної тварини не утримували.
Місцеві жителі з народу Ороме, на території яких мешкає основна кількість ефіопських вовків, практично не виявляють в їхню адресу негативного ставлення, усвідомлюючи, що ці тварини не становлять загрози для їхньої худоби. На територіях, де живуть інші народи, ефіопських вовків час від часу можуть вбивати, позаяк їхній печінці приписують лікувальні властивості.
[ред.] Джерела
- The New Encyclopedia of Mammals edited by David Macdonald, Oxford University Press, 2001; ISBN 0-19-850823-9
- Portrait of an Endangered Species The IUCN/SSC Canid Specialist Group's Ethiopian Wolf Status Survey and Action Plan (1997)
- Grzimek's Animal Life Encyclopedia, Thomson Gale-2003, Edition 2 - Volume 14 - Mammals - Part 3
[ред.] Зовнішні посилання
- ARKive - images and movies of the Ethiopian wolf (Canis simensis)
- Mammalian Species: Canis simensis з "The American Society of Mammologists"
- Ethiopian Wolf Conservation Programme (EWCP)
- WildCRU - Conservation of Ethiopian wolves (Canis simensis) of the University of Oxford, Department of Zoology
- IUCN/SSC Canid Specialist Group - Ethiopian Wolf (Canis simensis)
