Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Капустянський Іван Назарович (псевд. Іван К-й, Ів. К., Ж. Шунський, Янек) (1894-1939) – український літературознавець, журналіст, критик, бібліограф.

[ред.] Біографія

Народився в селі Рокити (нині село Жовтневе Семенівського району Полтавської області) у 1894 році. Закінчив Ніжинський історико-філологічний інститут у 1916 році.

У 1919 році в місті Прилуки за участю Капустянського вийшли два номери журналу “Гасло”. Один з них було присвячено 150-річчю від дня народження І. Котляревського, у другому опубліковано нариси, етюди, оповідання та рецензії.

Протягом 1921-1925 років – доцент Полтавського інституту народної освіти, пізніше – співробітник Інституту ім. Т. Шевченка. Викладав українську мову.

У 20-х роках організував в Полтаві філію Спілки селянських письменників “Плуг”.

Перу Капустянського належать наступні праці: “Нова українська революційна проза” (1924), “Соціальна пісня на українському грунті” (1924), “Учительство в українській літературі” (1925), “Валеріан Поліщук” (1925), “Плужанська творчість” (1926), “Лекції з історії української літератури” (1929). Капустянський є автором передмов до книг Л. Піонтек, В. Ярини, Я. Ковальчук та інших. В журналах “Червоний шлях”, “Плужанин”, “Красное слово”, “Шлях освіти”, “Шквал”, газеті “Вісті” Капустянський публікував статті, присвячені життю і творчості Григорія Сковороди, Л. Глібова, І. Франка, П. Тичини, П. Панча, І. Сенченка та інших. Капустянський є упорядником і співредактором повної збірки творів Л. Глібова (т. 1-2, 1927).

В 1934 році Капустянський був репресований і в 1939 році помер. Реабілітований посмертно.

Капустянський – один із перших теоретиків української радянської літератури. В своїх творах Капустянський пробував осмислити значення класичної української літератури в контексті нових соціально-політичних та культурних реалій.

Ця стаття або абзац не містить джерел (літератури, веб-посилань тощо) Допоможіть Вікіпедії поповнити їх.