Коржі (Баришівський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Село Коржі заховалося у сосновому лісі. Від траси Київ-Харків тягнеться ліс, від залізничної колії доріжка біжить теж через ліс, а від Баришівки село відгороджене річкою Трубіж. Доїхати дорогою – це добре коло, от і звикли коржівчани добиратися до райцентру через ліс або через місточок на Трубежі. Своє село звикли називати перлиною Баришівського району, та і всі приїжджі одразу зачаровуються прекрасною природою, чудовим плануванням села. Ніде в районі немає таких піщаних пагорбів, такої рослинності. Очевидно, пісок колись намило річкою. І донині іноді річка широко розливається, затоплюючи усі навколишні городи. Навіть серед села діти можуть гратися у піску, а під час дощу вода швидко стікає, і невдовзі знову стає сухо.

Багато краси і рукотворної . У селі росте багато дерев і кущів, привезених із Тростянецького дендропарку, які дивом прижилися і ростуть на зовсім не родючій землі. А все просто: їх садили добрі руки.

Починалася історія села дуже давно. Про це свідчать археологічні пам’ятки.

У 1982 році в Коржівській школі створювався історико-краєзнавчий музей, який став осередком вивчення історії села. Один із експедиційних загонів очолював кандидат історичних наук Післярій Іван Опанасович. У результаті розкопок були відкриті слов’янські поселення VI – IX століття, а також знайдені археологічні пам’ятки епохи мезоліту, епохи бронзи ( ІІІ – І тисячоліття до н.е.) та епохи раннього заліза ( VI – III ст.. до н.е.). Є знахідки із скіфських поселень.

Село розташоване на лівому березі річки Трубіж. Відстань від райцентру – 3 кілометри.

Площа села складає 412 га. У селі 37 вулиць. Населення 1539 чоловік. На півночі село межує з Дернівкою, на півдні – з с. Борщів, на заході розташовані села Шовкове та Волошинівка, а на сході – місто Березань.

На час заснування села річка Трубіж була судноплавною ( ширина русла до 2 км). Про це свідчать численні знахідки: монети, якорі, козацькі люльки. Наявність піщаних грунтів, води, лісу сприяли розселенню людей на березі річки.

Село назване на честь козака Коржа, який, за легендами, оселився на цій землі у XVII столітті, що підтверджується археологічними знахідками. Прізвище Корж також досі є у Баришівському районі.

Перша письмова згадка про село датується початком XVIII століття.

У списку Баришівської сотні згадується, що в с. Коржі було усього 15 козацьких і 9 селянських дворів.

У 1890 році у виданому в Полтаві «Сборнику по хозяйственной статистике Переяславського уезда» опубліковані дані про Баришівську волость, де читаємо: « В селі Коржі нараховувалось 84 господарства, населення 408 чоловік, в тому числі чоловіків 197, з них грамотних 8, жінок – 2, коней 46, волів 91, корів 106».

Усі події, які відбувалися в історії нашого народу, не обминули й село.

Є свідчення про козацьку добу. У книзі «Описи козацького намісництва XVII ст.» говориться: «Більшість поселень ділилися за двома адміністративними системами: сотенно - повітовою та повітовою. Баришівка і більшість населених пунктів входили до Остерського повіту. Козаки Баришівської сотні належали до Переяславського полку. В сотню, крім містечка Баришівки, входили села: Ядлівка, Гостролуччя, Рудницьке, Селище, Бзів, Сулимівка, Мала Стариця, дєрєвні (села без церков): Дернівка , Коржі».

Про належність до козацької сотні свідчать прізвища жителів села: Житник, Великоіваненко ( у списку Баришівської сотні числилися козаки Іван Великий та Житник, згадується і якийсь невідомий козак із с.Коржів з Діаментовських козаків), Куценко, Чайка.

Білою плямою в історії села залишається період кріпацтва та період перед революцією 1917 року. Архівних документів про це немає. Але відомо, що в селі були куркулі. Про це згадує в автобіографії Герой Радянського Союзу, уродженець села Коржі Бійма Іван Спиридонович.

Революційні події 1917 року не обминули і село. Звістку про встановлення Радянської влади принесли солдати, які прийшли з імперіалістичної війни, жителі села Коржі Івченко Федір Васильович і Куценко Федір Іванович у грудні місяці 1917 року.

30 січня 1918 року Радянська влада перемогла в м. Києві та Київській області.

Після Великої Жовтневої соціалістичної революції все ширше розгорталася боротьба на селі між бідним селянством і куркулями за землю. В с. Коржі земля малопридатна для обробітку, тому поміщика тут не було. Була лише економія – двір управителя селом і його земля. В економії працювали жителі с.Коржі. Коли було прийнято Декрет про землю, землю почали ділити між селянами за кількістю їдоків у сім ї.

У 1918 році був утворений комнезам. Організатором його був Чередниченко Леонтій Юхимович. До його складу входили Сова Максим Іпатович, Івченко Федір Васильович, Куценко Федір Іванович, Симоненко Андрій Васильович. Ці люди – активісти села - проводили важливу і потрібну на той час роботу по встановленню радянської влади на селі.

Комнезамівці мали в своєму розпорядженні 3 (три) парові машини. Ними вони молотили хліб, роздавали його бідним. Створилося в с. Березані машинне товариство. Комнезамівці с. Коржі мали з ним тісний зв’ язок.

Так було до 1929 року.

У 1927 році відбувся 15 з’їзд ВКП(б), який прийняв рішення зробити сільське господарство колективним, тобто взяв курс на колективізацію сільського господарства. Організатором колгоспу в с. Коржі був комуніст Кірпа Олександр Павлович, який проживав у с.Березані.

Першим записались в колгосп Чередниченко Леонтій Юхимович, Сова Максим Іпатович, Івченко Федір Васильович, Куценко Федір Іванович, Симоненко Олександр Свиридович. Протягом трьох днів майже всі жителі с.Коржі вступили в колгосп. Він називався колгосп імені Шевченка.

Селяни все зносили в колгосп: плуги, борони, приводили коней, віддавали вози, сани.

Комсомольська організація в с.Коржі утворилася в 1929 році. Велику допомогу у створенні колгоспу надавали перші комсомольці, а саме:

1. Солоницька Параска Трохимівна.
2. Дмитренко Іван Павлович.
3. Великоіваненко Параска Юхимівна.
4. Бійма Іван Свиридович.
5. Бійма Петро Демидович.
6. Івченко Іван Андрійович.

Вони забирали хліб у заможників, розкуркулювали їх, орали землю, сіяли, косили, молотили, працювали на парових машинах.

Комсомольці діяли разом з комуністами. Першими комуністами в с.Коржі були:

1. Сова Максим Іпатович,
2. Гавриленко Олексій Юхимович,
3. Чередниченко Леонтій Юхимович,
4. Чайка Андрій Савович.

Вони були організаторами всього життя колгоспу. Вся робота комуністів і комсомольців спрямовувалась на піднесення сільського господарства, на виконання п’ятирічних планів. Завдяки наполегливості та працелюбності всіх жителів села перші п’ятирічні плани були виконані. Але мирна праця по виконанню ІІІ п’ятирічного плану була перервана Великою Вітчизняною війною.

Німецькі війська увійшли до села 23 серпня 1941 року. Це якраз храмове свято у селі. Заходячи в село, німці говорили:»Ми візьмемо Москву, і Росії буде капут». Фашисти поводилися нахабно. Вони забирали у людей корів, курей, молоко, яйця. У багатьох місцях село палало: то фашисти смалили курей біля стріх. Селяни згадують, як у нічній тиші пролунав постріл: два радянські солдати переховувались у соломі, і один з них вистрілив у ворогів з даху будинку. Град куль посипався на хату, вона загорілась, згоріли разом з нею і ті два солдати.

Війна повністю знищила господарство села. Фашисти пограбували все, що могли, худобу забрали до Німеччини, машини і трактори знищили, зернові культури теж вивезли.

Одна з найтрагічніших подій Великої Вітчизняної війни сталася у вересні 1941 року в районі сіл Борщів та Волошинівка. Відступаючи, наші бійці потрапили у подвійне оточення. На річці Трубіж, в її заболоченій непрохідній заплаві зустріли смерть тисячі наших солдатів. Тут, на фронті, без тилу, тримали останній рубіж оборони 87, 147, 175, 284 дивізії та 28 гірськострілецька, кілька дивізій НКВС, моряки Дніпровської флотилії, ополченці-залізничники м.Києва зі своїми бронепоїздами. Більшість із них загинула в заплаві річки Трубіж. Лише не багатьом воїнам невеликими розрізненими групами вдалось вирватися із смертельного кільця. Жителі с. Коржі згадують, як приходили до села бійці – голодні, знесилені, забрьохані болотом. Багато потонуло у болоті, і коли примерх льодок, то спливали поміж баговиння потонулі. Хати були переповнені відступаючими солдатами.

Наступаючи з Чернігова на Київ, німецько - фашистська армія 7 вересня 1941 року захопила Баришів ку, але вже 8 вересня її вибили звідти радянські війська. Протягом трьох днів у районі залізничної станції точилися запеклі бої. Воїнам радянської армії активно допомагали місцеві жителі. Вони ходили в розвідку, перев’язували поранених, підносили боєприпаси. Поблизу с. Коржі було розгромлено цілий потяг з боєприпасами. І досі в районі залізничної платформи знаходять багато снарядів, касок.

24 вересня 1941 року під натиском переважаючих сил ворога наші війська повністю залишили Баришівку, Березань та інші населені пункти.

Із села Коржі пішло воювати багато чоловіків. Тільки у 1943-1944 роках їх пішло 29 чоловік..

Понад 500 чоловік фашисти вивезли на каторжні роботи до Німеччини, у тому числі і 13 з нашого села:

• Баскакова Віра Максимівна
• Глігольська Тетяна Федосіївна,
• Горбач Катерина Лаврентіївна,
• Івченко Павло Федорович,
• Коба Ольга Василівна,
• Вовк Галина Олександрівна,
• Івченко Володимир Тимофійович,
• Івченко Параска Миколаївна,
• Куценко Галина Максимівна,
• Симоненко Григорій Оксентійович,

та малолітніми вивезені:

• Проценко Катерина Степанівна,
• Фокіна Галина Степанівна.

Народився у німецькій неволі Ферій Володимир Андрійович у 1944 році.

За участь у Великій Вітчизняній війні , за мужність і героїзм 34 наші односельці були нагороджені орденами і медалями.

Нашому земляку Біймі Івану Спиридоновичу, який на своєму танку одним із перших увірвався в Берлін, був на фронті з першого до останнього дня війни, присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Орденом Червоної Зірки нагороджені 3 чоловіки:

1. Панченко Володимир Іванович,
2. Щербаха Макар Андрійович,
3. Шевцов Пантелій Іванович.

Медаллю «За відвагу» -1

1. Коба Микола Михайлович.

Медаллю «За боевые заслуги» - 1.

1. Плахотник Дмитро Іларіонович

Медаллю «За победу над Германией» - 27 чоловік:

1. Антоненко Петро Трохимович,
2. Бійма Петро Демидович,
3. Баскаков Микола Ігоревич,
4. Бородавка Степан Федорович,
5. Великоіваненко Микола Іванович,
6. Великоіваненко Сергій Федорович,
7. Великоіваненко Віктор Федорович,
8. Великоіваненко Володимир Антонович,
9. Дмитренко Микола Іванович,
10. Івченко Григорій Федорович,
11. Івченко Микола Антонович,
12. Івченко Антон Миколайович,
13. Івченко Михайло Миколайович,
14. Куценко Іван Дмитрович,
15. Іванов Олександр Гаврилович,
16. Куценко Василь Вікторович,
17. Куценко Дмитро Васильович,
18. Куценко Кузьма Степанович,
19. Куценко Іван Карпович,
20. Куценко Володимир Федорович,
21. Коба Лаврентій Федорович,
22. Лемешко Василь Маркович,
23. Лубенець Георгій Дмитрович,
24. Рябоконь Василь Данилович,
25. Симоненко Степан Афанасійович,
26. Сичов Володимир Миколайович,
27. Бондар Петро Дмитрович.

Медаллю «За доблестный труд во время Великой Отечественной войны 1941-1945 годов» - 1

1. Антоненко Іван Трохимович.

21-23 вересня 1943 року війська 136-ї стрілецької дивізії під командуванням полковника І.М. Пузикова і танкісти Армії П.С. Рибалка визволили район від німецько- фашистських загарбників.

29 вересня с.Коржі було звільнене від окупантів. Було це надвечір.Люди пригощали визволителів, чим могли. В Коржі радянські війська вступили без бою- фашисти втікали, відстрілюючись.

У роки війни наших односельців загинуло 26 чоловік і пропало безвісти 12. Інвалідів Великої Вітчизняної війни -5.

Учасників бойових дій -8.

У селі проживали нині покійні Герой Радянського Союзу Бійма Іван Спиридонович Та кавалер трьох орденів Слави Лисак Володимир Мусійович.

Не повернулися з війни і назавжди залишаться в пам’яті нашій:

1. Куценко Павло Іванович
2. Куценко Микола Олексійович
3. Куценко Олексій Вікторович
4. Коба Сергій Іванович
5. Куценко Пантелій Лукович
6. Лисовець Микола Лазарович
7. Лисенко Данило Іванович
8. Дудковський Петро Коновалович
9. Розумець Артем Андрійович
10. Сердюк Василь Васильович
11. Симоненко Степан Афанасійович
12. Тованець Іван Сергійович
13. Чередниченко Яким Іванович
14. Чередниченко Леонід Іванович
15. Чайка Андрій Савелійович
16. Чередниченко Григорій Іванович
17. Чаймоденко Григорій Іванович
18. Чирва Петро Карпович
19. Чич Мойсей Опанасович
20. Чуйков Степан Семенович
21. Чумак Анатолій Дмитрович
22. Чумак Григорій Дмитрович
23. Чумак Микола Дмитрович
24. Чирва Семен Степанович
25. Чермяковський Семен Михайлович
26. Чакало Ілля Іванович
27. Чередниченко Яким Іванович
28. Чивкань Дмитро Андрійович
29. Чайка Федір Якимович.

До 1971 року на цих землях знаходився відділок радгоспу «Бартшівський».

Будівництво Семенівської свинофабрики передбачено Постановою ЦК Компартії України і Ради Міністрів УРСР від 19.І.1970 року №23. Розпочато будівництво у 1971 році. Пусковий промисловий комплекс введений в експлуатацію в 1973 році, повністю з будівництвом племферми і житлового селища в 1974 році. За первісним проектом потужність свинофабрики повинна була складати 36,5 тисяч голів відгодівлі з поступовим доведенням її до 108 тисяч голів.

У 1977 році Семенівська свинофабрика була перейменована на радгосп-комбінат «Семенівський»

Першим директором свинофабрики був Лісовий Іван Григорович. Ось що згадує про це один із ветеранів підприємства Власий Іван Олексійович:

«Повернувшись із Тюмені в 1969 році, я працював у радгоспі «Бережанський» шофером. Якось підійшов до мене мамин однокласник Марченко Микола Якович і запропонував роботу на новобудові, возити начальника ПМК-7, яке тільки організовувалось для будови Семенівської свинофабрики, що планувалась у с. Семенівна. Микола Якович був начальником постачання. Першим начальником ПМК-7 був Бірюков Юрій Тимофійович, з яким ми займались оформленням документів для будівництва майбутнього комплексу та села Коржі. Контора ПМК-7 знаходилася в Березані, де раніше був бурякоприймальний пункт, де нині теж уже колишній БАСК.

Контора ж Семенівської свинофабрики знаходилася в Баришівці, де раніше була коконосушарка, а на сьогодні – райенерго.

Поки велося оформлення документів на будову, ПМК-7 та дирекція свинофабрики тісно співпрацювали. Потім ПМК-7 перейменували на ПМК-11, начальником став Королівський Олексій Васильович. На будівельному майданчику працювали спеціалісти з СПМК-530 «Бориспільсільбуду».

Лісового Івана Григоровича ми називали «дедом». Це дійсно була людина, в якої не було нічого неможливого. Він був прикладом для усього колективу, як керівник і як людина. Першими водіями у нього працювали Григорій Джулай та Іван Іванович Хорошун. На автомобілі ГАЗ-53а працював Чорно- хатній Олександр Петрович, а мені дістався автокран, який є до цього часу.

Першими заступниками по будівництву були Власов Григорій Миколайович, Синиця Віктор Павлович, по комплектації – Цвілій Анатолій Лаврентійович, Сліп кань Валерій, ПРилипко Володимир, Білека Олександр.

Бухгалтером-диспетчером працювала Цвілій Лідія, трактористом Якименко Іван…»

Директором радгоспу-комбінату «Семенівський» став Лига Андрій Васильович, секретарем партбюро був Синиця Віктор Павлович, а головою робітничого комітету Тараненко Петро Сергійович.

На підприємстві працював 461 робітник, в тому числі в сільськогосподарському виробництві – 233 чоловіки.

Кількість поголів’я на 1.11.1977 року становила 26,3 тисяч голів, у тому числі свиноматок 2,4 тисяч голів.

Виробництво і здача м’яса в % до загально районних показників – 32,3%.

У 1976 році було здано державі 3418 тонн м’яса, у 1977 році – 2417.

Виробництво продукції на одного робітника в карбованцях становило у 1976 році 20769, а в 1977 році 17819.

Прибутку одержано у 1976 році 710 тисяч карбованців, а в 1977році 550 тисяч. Середньодобовий приріст молодняка становив від 530 до 560 грамів.

Товарна частина радгоспу –комбінату була розташована окремо від племінної на відстані 500 метрів і включала такі основні об’єкти: три свинарники для утримання холостих, запліднених і супоросних маток, а також хряків –плідників, три свинарники для підсосних маток з поросятами, чотири свинарники для поросят-відйомишів, десять свинарників для поголів’я на відгодівлі, скпад розсипних і гранульованих кормів, склад мішкотари, адміністративний будинок з їдальнею, ваги длч зважування свиней та ін..

Племінна частина радгоспу-комбінату займала площу в 6 га. І складалася з таких об’єктів: одного свинарника для холостих, супоросних свиноматок і хряків-плідників, приміщення для проведення опоросів, свинарника для поросят-відйомишів і трьох приміщень для утримання ремонтного молодняка, ветеринарно-санітарного пропускника та ін..

В основу технологічного процесу в радгоспі-комбінаті було покладено принцип рівномірних цілорічних опоросів з ритмом виробництва 3 дні.

Загальне виробництво м’яса в живій вазі повинно було складати 43634 центнери.

У жовтні 1986 року радгосп-комбінат «Трубізький», як його тепер називали, очолив Іван Васильович Скибенко. З переходом України на ринкові відносини наказом фонду Державного майна України у серпні 1996 року радгосп-комбінат «Трубізький» перетворений у відкрите акціонерне товариство «Коржівське». Головою правління призначений І,В,Скибенко. ВАТ «Коржівське» розташоване за 70 км від Києва, за 8 від Баришівки.

ВАТ продовжило традиції попередніх підприємств. Проектна потужність: відгодівля і реалізація –36,5 тисяч голів на рік, живою вагою – 4365 тонн. За 25 років у господарстві вироблено 98169 тонн м’яса, реалізовано державі 98 169 тонн. Отримано 12о1566 голів поросят. Найвищих показників було досягнуто у 1989 році.

Відстань комплексу від с.Коржі становить 3 км. Землі, на яких розташоване господарство, в основному дерново-підзолисті, супіщані. Основне їх призначення – забезпечення відгодівлі тварин частково зеленими, частково зерновими кормами та утилізація виробничих стоків. При будівництві комплексу планувалося державне забезпечення кормами. Навкруги – сосновий ліс, відбувається природне очищення повітря.

Потім, як і у всій країні, настала глибока економічна криза. Ніяких коштів не виділялося, припинено постачання кормів, і підприємство почало виживати тільки за рахунок власних ресурсів.

З червня 1997 року І,В,Скибенко став генеральним директором Української Корпорації «Тваринпром» і одночасно виконував обов’язки голови правління ВАТ «Коржівське». Керівництво підприємством здійснював Тютюн Іван Степанович. На підприємстві залишилося близько 140 працівників. Ветеранами, які пропрацювали на підприємстві близько 30 років, є:

Афанаскіна З.І., Бондар О.І., Бабич В.Я., Великоіваненко Г.Д., Велика Т.А.,Великоіваненко М.І., Великий В.П., Люх Г.К., Кузнєцов В.Б., Коба І.С.,Онищук І.Г., Панченко О.М., Чайка М.І., Чорнохатній О.П., Гавриленко І.К., Коба Ю.М.

Коли підприємство будувалося, одночасно зводилися і будинки для працівників. Забудова здійснювалася за чехословацьким проектом. Так було зведено Будинок культури (громадський центр), готель, будинок побуту, магазини, банно-пральний комбінат, ФАП, дитсадок, школу та кілька чотириповерхових будинків. Згодом будівництво продовжувалося: було збудовано ще кілька панельних будинків №20, №22 по вул.. Грушевського (колишній Леніна), та №17, 18 по вул..Шевченка (колишній Косигіна).

Всього у селі 14 чотириповерхових будинків, гуртожиток. Село умовно ділиться на 3 частини: старе село, нове село та дачі, де більшість жителів мають підсобні господарства.

Останні 10 років будівництво житла за кошти підприємства припинилося, натомість стали виділяти ділянки під забудову, і село почало розбудовуватися в напрямку до свинокомплексу, таким чином відстань між ними скоротилася.

Сайт Коржів http://korzhi.ho.com.ua/