Кузнецов Микола Іванович
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Кузнєцов Микола Іванович (27 липня 1911 — 8 березня 1944) — Герой Радянського Союзу, розвідник, який діяв у столиці фашистської України Рівному та Львові — адміністративному центрі Галицького дистрикту Краківського генерал-губернаторства.
Зміст |
[ред.] До війни
Справжнє його ім'я — Никанор, народився 27 липня 1911 р. в селі Зирянка (тепер — Талицького району Свердловської області) у заможній сім'ї старообрядця. Володів шістьма діалектами німецької мови, есперанто, комі, польською та українською мовами. Кузнєцов потрапив на очі керівництву відділу диверсій НКВС 1938 р. Його залучили до стеження за дипломатичним корпусом словацького та німецького посольств. Кузнєцов зарекомендував себе витонченим психологом, швидко став вхожим у дипломатичні кола Москви, роздобув чимало важливої інформації та навіть організував вербування словацького дипломата.
[ред.] Участь у війні
1942 р. у складі диверсійної групи Мєдвєдєва Кузнєцова закинули в рівенські ліси. Невдовзі Рівне наводнили радянські шпигуни, й восени 1943-го у «столиці» під ногами окупантів запалала земля. Після відступу фашистів Мєдвєдєв спершу отримав завдання закріпитися в Галичині, проте, з огляду на однозначну неприязнь галичан до «червоних», Москва скасувала це рішення, і він вивів свій загін у запілля Червоної Армії. Цього не знав Кузнєцов, якого заслали до Львова в супроводі Івана Бєлова та Яна Камінського заздалегідь. Зв'язок із ними втратили ще й через бездіяльність загону Крутікова, який мав стати «зеленим маяком» Кузнєцова (згідно з одними джерелами, загін Крутікова частково знищили, а частково розсіяли українські партизани, згідно з іншими — він просто розбігся).
Кузнєцов з'явився у Львові в другій половині січня із завданням убити губернатора Галичини Вехтера. Подробиць останнього періоду життя видатного диверсанта так і не вдалося з'ясувати: всі явки, куди він міг звернутися, не спрацювали. Хоча фашистські органи безпеки очікували тут таємничого рівенського терориста, проте спіймати його їм не вдалося. Щоправда, за нез'ясованих обставин Кузнєцова затримало люфтваффе, проте він зумів утекти з їхнього штабу на Валовій, застреливши підполковника та єфрейтора. А рано-вранці 9 лютого 1944 р. Кузнєцов застрелив віце-губернатора Галичини Отто Бауера та шефа канцелярії президії галицької адміністрації Гайнріха Шнайдера — біля їхньої резиденції навпроти будинку Івана Франка.
Сліди групи Кузнєцова простежують здебільшого в польських селах. Проте взимку 1944 р. польське підпілля Галичини було знекровлене внаслідок жорстоких сутичок з УПА, тому допомогти йому, можливо, вже не було кому. Через три дні патруль польової жандармерії біля села Куровичі (Золочівський район) таки ідентифікував групу Кузнєцова, проте диверсанти відбилися й цього разу, залишивши фашистам трупи їхніх вояків. Але підбитий автомобіль довелося покинути.
[ред.] Загибель
8 березня 1944 в с. Боратин (тепер — Бродівський район) групу Кузнєцова зненацька захопила чота «Гуцулка» сотні «Чорногори» з куреня «Шугая». Переодягнених в одяг вояків вермахту радянських шпигунів партизани сприйняли за дезертирів. Як свідчить Якимів, упівці зазвичай лише обеззброювали таких людей. Проте «Чорногора» послав по перекладача. Це означало провал: Бєлов і Камінський добре не володіли німецькою. Тоді Кузнєцов попросив закурити, підійшов припалити до гасової лампи, витягнув з-під свого кашкета гранату й ліг на неї. Другого його супутника партизани застрелили відразу, третього, хоча йому і вдалося вистрибнути через вікно, чергою з автомата скосив Якимів. Ретельніше обшукавши вбитих, партизани виявили звіт Кузнєцова та якісь фотографії. Згодом командування УПА обміняло ці папери на Дарію Гнатківську — дружину керівника служби безпеки Миколи Лебедя, його доньку та родичів, яких гітлерівці запроторили до концтабору.
[ред.] Після смерті
Впродовж 1990—1991 рр. у львівській пресі з'явилася низка протестів учасників українського підпілля проти увіковічення пам'яті Кузнєцова. Річ у тому, що на терористичні акти Кузнєцова в Рівному фашисти зазвичай відповідали масовими репресіями проти українців. Тож розпочалися гарячі дискусії про демонтаж пам'ятника Кузнєцову на вул. 30-річчя Перемоги (тепер — Свєнціцького). Проблему вирішили його земляки, які запропонували віддати пам'ятник їм. Нині він стоїть у містечку Талиця, де Кузнєцов навчався. 2000 р. у міську раду Львова надійшов лист від ветеранів Свердловська з проханням посприяти в перепохованні Кузнєцова в Свердловську. Комісія з військових поховань відмовила їм.
