Литвиненко Таїсія Йосипівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Литвиненко Таїсія Йосипівна () - народна артистка України, артистка Львівського Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької.

Народилася в селі Погреби Броварського району Київської області.

[ред.] Біографія

Ще студенткою Київського інституту імені Івана Карпенка-Карого на курсі професора Івана Чабаненка, Литвиненко запрошує на головну роль до фільму "Назар Стодоля" режисер Віктор Івченко. Мабудь, ще з того часу Тая відчула себе заньківчанкою, бо й Іван Чабаненко, і Віктор Івченко довгий час працювали режисерами театру імені Марії Заньковецької. І, потім, у фільмі знімались заньківчани: Доміан Козачковський, Анна Босенко, Володимир Максименко, Олексій Давиденко.

З першого фільму Тася Литвиненко стала популярною, бо фільм вийшов може не таким уже й кінематографічним, але щирим і теплим, як і сама дебютантка, її Галя полюбилася глядачам своєю чистотою і беззахисністю. Героїня з екрану потребувала захисту не тільки від Назара Стодолі, але й від кожного юнака 50-х років, які сиділи в кінотеатрах і сільських клубах. Потім були кінокартини "Максим Перепелиця", "Штепсель женить Тарапуньку", "Григорій Сковорода", "За двома зайцями", її партнерами в кіно були Леонід Биков, Олександр Гай, Микола Яковченко, Єфім Березін, Нонна Копержинська та багато інших зірок тодішнього кіно. Потім була довга перерва і вже у 1979 році про неї згадує Іван Миколайчук та запрошує на роль в картині "Вавілон ХХ", де Таїсія Литвиненко блискуче зіграла у дуеті з Броніславом Брондуковим. Якщо в кіно доля артистки склалася не вельми щасливо, як і в багатьох українських акторів, то театр придбав в особі Литвиненко високопрофесійну різнопланову артистку. Два роки праці в Київському театрі імені Івана Франка і шість сезонів в Запорізькому театрі дали можливість зрости і ствердитись на сцені в ролях великих і малих.

Згадали про Тасю Литвиненко заньківчани, і в 1965 році, за порадою Доміана Івановича Козачковського, запрошують молоду артистку до Львова з її чоловіком (народним артистом України Федором Стригуном).

І вже сьогодні в цьому театрі Таїсія Йосипівна зростає і мужніє, як професіонал. Поряд з ролями лірико-драматичними в класиці і в п'єсах сучасних авторів Литвиненко вражає трагічним відчуттям своєї Маклени в "Маклені Грасі" М.Куліша. Зійшлося все в цій ролі: професійність, мудрість, гостре відчуття характеру і трагізму ситуацій в які попадає героїня.

Артистка завжди вірна своїй темі, її героїні чисті, глибокі, з високими моральними засадами.

Лідочка ("Весілля Кречинського" О.Сухово-Кобиліна) - це троянда, що щойно розквіла і ще на ній бринить вранішня роса, може загинути серед світу страшного і брехливого. Литвиненко ніколи не робила з молодості професії. Продумано кожний рух, порух голови й глядачі три години співпереживають і уболівають за долю Лідочки. І залишається вона в пам'яті надовго, ще й тому, що поруч з нею на сцені такі майстри, як Борис Романицький (виконавець ролі батька і режисер цієї вистави), Доміан Козачковський, Богдан Антків, Анна Босенко, Богдан Кох. Заньківчани завжди вміли плекати молодь.

Звичайно, були ролі і прохідні, де режисери використовували природні дані артистки, але Оленку з вистави "Голубі олені" за п'єсою Олексія Коломійця (режисер Володимир Опанасенко) запам'ятовуєш на все життя.

Саме в цій ролі згадалися ті різнобарвні фарби, якими володіла артистка, бо на сцені треба було прожити і свою молодість, і свою зрілість, її героїня мудріє, на очах міняється при абсолютній відсутності зовнішніх засобів характерності.

Актори ростуть на хорошому репертуарі і тому, роздумуючи про творчість Таїсії Литвиненко, згадуються найяскравіші образи створені артисткою. До них належать такі, як Анна ("Украдене щастя" І.Франка), Катря ("Не судилось" М.Старицького), Мати ("Розорене гніздо" Я.Купали), Солдатик ("Планета сподівань" О.Коломийця), Нора ("Нора" Г.Ібсена), Барвінська ("Кафедра" В.Врублевська), Ваніна ("Житейське море" І.Карпенка-Карого), Філумена ("Філумена Мартурано" Едуардо де Філіппо), Ганна ("Безталанна" І.Карпенка-Карого), Мамка ("Ромео і Джульєтта" В.Шекспіра), Терпилиха ("Наталка-Полтавка" І.Котляревського), Гертруда ("Гамлет" В.Шекспіра), Бобренчиха ("Маруся Чурай" Л.Костенко), Жорж Санд ("Літо в Ноані" Я.Івашкевича)... Можна перераховувати ще довго і багато, бо акторка зіграла понад сотню ролей за своє творче життя.

В ролі Анни ("Украдене щастя" І.Франка, режисер С.Данченко) Литвиненко вибухнула власними почуттями в боротьбі Анни і за щастя всіх беззахисних і знедолених героїнь своєї молодості. Своїх Галь, Тетянок, Оленок, Катрусь, Химок, Прісьок. Все сконденсувалось в одній Анні, основі конфлікту між Миколою і Михайлом. Анна, наче привід до конфлікту, але не у виконанні Литвиненко. Звичайно, всі більше говорили чи писали про Михайла, чи Миколу та їх виконавців, але рідко кому з виконавиць ролі Анни вдавалося стати в боротьбі за щастя з ними на рівних. До сьогодні я чую стогін Анни: "Михайлику!" В цей стогін було вкладено здивування і страждання, біль і співчуття, любов і ненависть, нерозуміння і застереження Михайлові. Литвиненко володіє дивовижним вмінням заповнювати собою простір сцени. Мелодика голосу, його природна співучість і чітка дикція, коли незалежно від сили звуку в різних куточках сцени і зали чути кожне слово і навіть подих і зітхання. Ця професійність говорить про глибину театральної культури. Литвиненко вміє стримувати в собі той емоційний вулкан, якому дає викид тільки в окремих кульмінаційних місцях. Вміння проживати внутрішньо все до кінця і бути завжди в "процессі", "у внутрішньому монолозі", обживати і все осмислювати не тільки лише під час репетицій, але й безпосередньо на сцені під час вистави і нічого не робити формально, безвідносно, на "моторі" і на штампах, саме в цьому висока майстерність Таїсії Литвиненко. ЇЇ Нора в однойменній п'єсі Г.Ібсена і Філумена у "Філумені Мартурано" Едуардо де Філіппо поряд з Анною з "Украденого щастя" І.Франка вивели і поставили актрису в ряд найталановитіших акторів України. Свої кращі ролі вона створила з режисером Аллою Бабенко. Алла Бабенко відчула і відкрила в актрисі ті приховані ресурси, які може лише жінка в жінці. Це була щаслива співпраця. Особливе було прочитання ролі Ваніної в "Житейському морі" І.Карпенка-Карого. До Литвиненко цю роль трактували як роль жінки легкої поведінки. У виконанні акторки це лише прикриття і захист від людей. Ваніна-Литвиненко - талановита акторка, закохана в театр, її Ваніна - це романтика і поезія театру. Це не побут, це не "синій чулок" - це щось невловимо красиве і поетичне, зігріте талантом і еротикою.

[ред.] Джерела

• Сторінка Литвиненко Таїсії Йосипівної