Лівицька-Холодна Наталія
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Ната́лія Ліви́цька-Холо́дна (*1902)— українська письменниця, поетеса зі США.
[ред.] Біографія
Наталя Лівицька-Холодна (нар. 1902 р.) — поет, перекладач. Народилася біля Золотоноші на Полтавщині. Після національно-визвольних змагань 1917—1922 рр. опиняється в еміграції, зокрема, в Чехословаччині, Середню освіту здобула в Подєбрадах — закінчила матеріальні курси 1923 р. Цього ж року вступає в празький Карловий університет.
Досить швидко зближається з іншими поетами празької школи, зокрема з Дараганом, Маланюком. У 1927 р. переїздить до Варшави, студіює філологію при Варшавському університеті. Була однією з організаторів літературної групи «Танк». Після Другої світової війни мешкала в західнонімецьких містах Оффербах, Майнцкастель та Етлінген. 1950 р. переїздить до США і проживає в Йонкерсі поблизу Нью-Йорка. Її перу належать поетичні збірки «Вогонь і попіл» (1934), «Сім літер» (1937) та біографічна проза про Шевченка «Шлях велетня» (1955).
[ред.] Особливості пеозії
У антології сучасної української поезії «Кроординати» (упорядкування Б.Бойчука, Б.Рубчака, 1969) підкреслено, що особиста лірика Лівицької-Холодної позначається сильними тематичними впливами французького символізму, з домішками пізнішого декадансу. Крім того, помітні відсвіти поезії Анни Ахматової. Пристрасть у її інтимній ліриці таємнича, приваблива аж до самозгуби. Кохання майже завжди заборонене, приховане; дуже часто жорстоке й буремне. Лірична героїня зваблює сильних чоловіків гіпнотичною силою «фам фаталь». Разом з тим, поетеса часом говорить про спокій, серйозність і тривалість у коханні. У техніці Лівицької-Холодної панує вишукана гармонія, стрункість і легкість.
Наталія Лівицька-Холодна — поетеса камерного амплуа в найкращому розумінні цього слова. Музика її поезії заслуговує на уважне вслуховування.
[ред.] Література
- Літературні вечори в Українському Інституті Модерного Мистецтва Чикаго, 1973—2006 // Укладачі: Віра Боднарук, Володимир Білецький. — Донецьк: Український культурологічний центр, 2006. — 140 с.
