Манявський скит

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

МАНЯВСЬКИЙ СКИТ - монастир у Маняві. Заснований в 1611 біля с. Маняви (тепер Івано-Франківська обл.) І.Княгиницьким. У 1621 М.С. був обнесений кам'яним муром з трьома оборонними вежами, за якими ховались жителі навколишніх сіл під час нападів турків і кримських татар М.С. був одним з осередків культурного життя в Галичині. Мав велику бібліотеку, славився головним іконостасом, виконаним українським живописцем Ю.Кондзелевським. Пізніше іконостас знаходився в церкві с. Богородчани. З 1923 т. зв. Богородчанський іконостас зберігається в Українському Національному музеї у Львові. У 1785 М.С. був закритий австрійським урядом. З споруд М.С. збереглися фортечні мури та руїни монастиря. В 1980 у М.С. відкрито історико-архітектурний музей.

[ред.] Детальніше

Манявський скит (www.castles.com.ua)

Скит Манявський — аскетичний чоловічий монастир східного обряду (український Афон або Атос), визначний осередок духовності, культури й мистецтва України.

Святе місце з цілющою, за повір’ями, джерельною водою знаходиться у мальовничому карпатському міжгір'ї з оздоровлюючим мікрокліматом, первісною дикою природою поблизу села Маняви Богородчанського району на Івано-Франківщині (відстань від обласного центру — 45 км).

Засновником та першим ігуменом (настоятелем) монастиря був Йов (Іван) Княгиницький (1550—1621), родом з м.Тисмениці — один з плеяди видатних представників церкви, котрі активно займалися богослужбовою і культурно-просвітницькою діяльністю. Разом з Іваном Вишенським та Захарією Копистенським у 1606 році створено чернечу общину (громаду). Роки заснування Скита Манявського — 1606—1785.

Архітектурний монастирський комплекс будівель становить ансамбль кам'яних і дерев'яних споруд, обгороджених високою кам’яною стіною з вежами й бійницями - вдалий синтез гірського рельєфу і фортифікаційних забудов. Між схилами гір, покритих вічнозеленою смерекою, з трьох сторін омивається водами (потік Батерс) (Скитець) правої притоки річки Манявки. Колись це було місце для молитви, очищення, сповіді і причастя, а рівночасно надійне сховище в часи нападів кримських татар і турецьких агресорів. Майдан монастиря має підземні склепінчасті пивниці, справжні лабіринти з потаємними виходами в гори, сполучними переходами між будівлями.

Скит як монастир був унікальним і особливим. Він був пристановищем для двох сотень монахів чоловічої статі.

У 1620, а пізніше в 1748 році Скит від Константинополя одержував ставропігію — це означало, що монастир не підлягав ні Львову, ні Києву, ні Москві, ні Риму, тобто був самоврядувальний і незалежний.

У 1628 році на Київському соборі удостоєний звання прота (головуючого монастирів воєводств Руського (Галицького), Белзького і Кам'янець-Подільського). Скитові підпорядковувалось тоді 556 інших монастирів.

Скит - духовний трибунал на вибір митрополитів на Львівську катедру та видання богослужбових книжок (приклади з Йосипом Тисовським та Кирилом Ставровецьким)

На початку XVIII ст. Скит на Унівському соборі (Унів — село Перемишлянського району на Львівщині) беззастережно прийняв унію, але на короткий термін, бо втрачав самостійність і незалежність.

Окрім православних молдавських покровителів, благодійниками і причетниками, а то й ченцями Скита були Касіян Сакович, Кирило Ставровецький, Лев Шептицький, Йосип Шумлянський, Йов Залізо (Почаївський), Василь Туркул та ін. Монастирський цвинтар (великий площею і досліджений ленінградськими вченими на початку 80-х років) став місцем вічного спочинку для тисяч віруючих християн різних конфесій та ченців Скита.

Зокрема, на думку багатьох вчених, саме у Скиті Манявському поховано гетьмана Івана Виговського, оскільки він особисто просив про це за життя, і навіть убивця Маковський погодився "відіслати тіло в маєток у Руду і як "русина по-руськи поховати". Тут, у Галичині, в Руді або в Скиті, біля чоловіка Івана Виговського ймовірно похована і його жінка Олена Статкевичівна. В 30-х роках робилися спроби розшукати могилу гетьмана, проте його останків не виявлено.

Як оригінальний експонат у Скиті залишилась надгробна плита, під якою були захоронені перші два ігумени: Йов Княгиницький та Теодозій. Крім того, ще є 6 давніх ікон і 5 копій з Богородчанського іконостасу, є хоругви, ризи, декілька хрестів, зразків рельєфної різьби та виробів з металу культового призначення.

Відомий Манявський Скит ще Блаженним каменем. Блаженний камінь — це, на думку віруючих, місце молитви й очищення від скверни, це перше житло — скит, де поселилися «перші апостоли карпатського Підгір'я (І. Франко. Твори в 20 томах. — К., 1951, т. IV, с. 36), за І. Вагилевичем у 1281 році. Дехто вважає, що цілюще джерело Блаженного каменя має такі ж властивості, як і води Люрду.

Блаженний камінь знаходиться майже на кілометровій відстані від мосту на р. Манявці, по лісовій дорозі, поряд зі Скитом, монастирським озером (1617 рік), далі гірською долиною на південний схід до критого дерев'яного місточка, на піддаші якого був напис: «До Блаженного каменя — 300 метрів». Камінь — нагадує велетенський ґорґан, ніби пащу застиглого динозавра або нішу (заглиблення 10x3 м), тобто типове давнє житло ченців, скит. З цього каменя віками витікала вода.