Мартович Лесь

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.


Лесь Мартович

Дата народження:	12 лютого 1871
Місце народження:	Торговиця
Дата смерті:	1916
Рід діяльності:	*

Ле́сь Марто́вич (Олекса Семенович Мартович, *12 лютого 1871, Торговиця — †1916) — український письменник та громадський діяч.

Народився 12 лютого 1871 р. в селі Торговиця Городенківського повіту на Станіславщині (нині Городенківський район, Івано-Франківська область) в родині сільського писаря. Його батько самотужки навчився грамоти, що допомогло йому піднятися з наймита до писаря, стати «взором порядного, непідкупного громадянина», авторитетним серед односельчан. Мав 15 морґів поля, гарну хату, пасіку і сад.

З 1882 Лесь Мартович — учень Коломийської гімназії. У червні 1892 року закінчує гімназію і записується на юридичний факультет Чернівецького університету, який закінчив через 17 років (1909). Батько не мав змоги утримувати сина в університеті і розраховувати довелось тільки на себе. Займався громадськими справами — працював у нелегальному гуртку, члени якого проводили серед селян культурно-освітню роботу; збирав і вивчав фольклорні матеріали; видавав свою літографовану газету «Збірка»; засновував по селах читальні тощо. У той же час він був редактором львівської газети «Хлібороб» (1893) за мізерну платню — 30 гульденів, а в 1897—1898 роках став редактором «Громадського голосу», який до того редагував Іван Франко.

Працював у Львові, Дрогобичі, Городку. Починаючи з 1905 року важко хворів, перебував у злиднях, що заважало творчій праці. Помер 11 січня 1916 у селі Погорисько, похований с. Монастирок Львівської області.

[ред.] Літературна творчість

Свої новели з селянського життя Лесь Мартович писав покутською говіркою.

Писати Лесь Мартович почав ще в гімназії. Перше оповідання «Не-читальник» було написане у 1889. Мартович — письменник сучасного йому села, тематично дуже близький до Василя Стефаника та Марка Черемшини. Його герої — селяни з найвіддаленіших сіл Західної України. У своїй творчості письменник відходить від народницьких канонів; він нерідко розвиває глибокі соціально-економічні корені класової нерівності у селі («Мужицька смерть»). Мартович сміється, часом жорстоко знущається із селянина, глибоко люблячи його. Відмітна риса його художньої манери — з'єднання трагічного з комічним, гумор, який порою переходить у гостру сатиру. Особливо вдалися Мартовичу образи селян у повісті «Забобон».