Маятник Фуко (роман)
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
“Маятник Фуко” – це історично–детективно–філософсько–пародійний роман Умберто Еко. Роман дуже великий за об’ємом. Назва роману походить від фізичного досліду проведеного фізиком Леоном Фуко у 1851 році у Пантеоні, що знаходиться у Парижі. Суть досліду полягала у тому, щоб за допомогою маятника довести, що Земля обертається навколо своєї вісі. В романі декілька розгорнутих сюжетних ліній, у романі використовується стільки історичних даних, що критик Ентоні Бьорджес навіть запропонував видати довідник до цієї книги, щоб читачам було легше орієнтуватися.
[ред.] сюжет роману
У міланському видавництві Гарамонд працюють разом молодий співробітник Казобон і два досвідчених редактора – Джакопо Белбо та Діоталеві. Казобон у студентські роки написав дисертацію про орден Тамплієрів; Джакобо Белбо – людина надзвичайно ерудована і добре знається на історії та філософії; Діоталеві – людина не менших ніж Белбо енциклопедичних знань, вважає себе євреєм і займається кабалістикою. Одного дня до редакції заходить полковник у відставці Арденті. Арденті приносить з собою рукопис своєї книги, у якій він начебто розкрив секрет ордену Тамплієрів. Для того, щоб якось привернути увагу редакторів Гарамонда до своєї книги, Арденті у найдрібніших деталях розповідає про події, які підштовхнули його до написання книги. За словами Арденті, він знайшов у підземеллі старовинного замку, у якому колись знаходилася філія ордену Тамплієрів, зашифрований документ, який начебто є ключем до розгадки тайни Тамплієрів. Белбо робить копію цього документу і залишає її у себе разом з рукописом книги. Наступного дня виявляється, що Арденті зникає при загадкових обставинах. Відомості, які розповів Арденті, поєднані з ерудицією Казабона, Белбо і Діоталеві по крихтам відроджують “задум”. “Задум” – це справжня історія ордену Тамплієрів і місії, яку виконував і виконує їхній орден. По мірі того, як “задум” розробляється, до нього вплітаються все нові і нові історичні події, наприклад, історії інших таємних орденів, біблійні факти, історія про Святий Грааль тощо. В результаті виходить так, що усі визначні події в історії Європи так чи інакше пов’язані з реалізацією “задуму” Тамплієрів. Але за іронією долі Тамплієри через надмірну конспірацію самі вже перестали розуміти деталі свого “задуму” і документ, який знайшов Арденті їм теж потрібен, щоб заповнити білі плями у “задумі”.
Такою є головна сюжетна лінія роману, але можна виділити ще дві другорядні, але дуже розгорнуті, сюжетні лінії:
1) Історія життя Казобона, до якої належать такі більш дрібні сюжетні лінії: Париж у 70–х роках XX ст., подорож Казобона до Бразилії, сімейне життя Казобона;
2) Історія життя Якоба Белбо: дитинство, юність, перше кохання Белбо, найбільше кохання у житті Белбо. Отже, в романі є три головних сюжетних лінії: “задум” Тамплієрів, історія життя Казобона та історія життя Белбо. Усі ці три сюжетні лінії надзвичайно розгорнуті. На мою думку надмірна деталізація другорядних сюжетних ліній шкодить читабельності роману, оскільки багато другорядних подій, наприклад, дитячі спогади Белбо, аж ніяк, на мою думку, не пов’язані з головною ідеєю роману.
До роману також вплетена зовсім побічна, але тим не менш цікава і повчальна історія про шахраїв у видавничій справі – це історія про видавництво Мануціо. Цікаво, що детективна сюжетна лінія у романі переривається. Фінал історії з “задумом” Тамплієрів розмитий. Але такий фінал не суперечить ідеї твору. З того моменту, як герої починають розшифровувати “задум” детективний елемент у романі відходить на другий план і поступається місцем філософському. Автор, перелицьовуючи історію Європи, показує, на що здатні люди заради ідеї, у що може перетворитися бажання людини пізнати сенс буття.
На мою думку, головна ідея роману полягає у тому, щоб проілюструвати патологію ідей, тобто, як нормальні ідеї можуть трансформуватися у хворобливі, а також показати у які інтелектуальні хащі може завести маніакальне захоплення тою чи іншою ідеєю.
Як вже зазначалося вище, роман “Маятник Фуко” має занадто розгорнутий важкий для сприймання сюжет, але цей роман по-своєму унікальний. Зважаючи на ту кількість специфічного історичного матеріалу, яка була використана у романі, ніхто крім Умберто Еко не міг би його написати. Ден Браун у 2003 році видав книгу “Код Да Вінчі”, яка теж містить багато історичних фактів і елемент “всесвітньої змови”, але все ж таки цей роман важко прирівняти до “Маятника Фуко”.
