Мито

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Мито - особлива платня (податок), який сплачували грішми за перевезення товарів, прогін худоби через державні кордони або внутрішні митні застави.

[ред.] Історія

Мито брали також за користування шляхами, мостами, переправами тощо. Вперше на території України митні порядки існували в містах Причорномор'я, а також згадуються у перших міжнародних угодах, зокрема в договорах 907, 911 Київської Русі з Візантією. В період середньовіччя мито було важливим джерелом державних доходів, а також було засобом збагачення тих феодалів і міст, що діставали від уряду права його збирання.

В другій чверті 17 ст. у Правобережній Україні було поширене т. зв. цло (особливе прикордонне мито в Україні у 15-18 ст. Назва походить від нім. Zollприкордонне мито), а також шляхове, мостове, перевозне, ярмаркове тощо. З другої пол. 17 ст. і майже до кін. 18 ст. на кордоні між Лівобережною і Правобережною Україною існували митниці і митні застави. Б.Хмельницький, впорядковуючи митні справи молодої козацької держави, універсалом від 28.4.1654 доручив О. Астаматію організувати митні кордони України. За вивіз товарів з Гетьманщини до Московії стягувалось мито у вигляді евекти, а за ввіз з Московського царства у вигляді індукти. В 1754 митні податки (індукту і евекту), які стягував гетьманський уряд були скасовані. В роки існування УРСР митна політика була повністю підпорядкована митним органам СРСР.

Сьогодні митна справа в Україні регулюється Митним кодексом України (затверджений Верховною Радою України 11.07.2002, вводиться в дію з 01.01.2004 р.), Законом України "Про єдиний митний тариф" (затверджений Верховною Радою України 5.2.1992), а також ін. законодавчими актами України, міжнародними та міждержавними угодами.