Обертон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Цей термін має також інші значення

Оберто́н (нім. Obertöne - букв. - високі звуки)— всі тони, крім основного, що створюються джерелом звуку внаслідок коливань його частин (напр. частини струну, частини стовбу повітря тощо). Якщо частоти обертонів у ціле число разів більші частоти основного тону, от їх називають гармонічними обертонами (гармоніками). Гармонічні обертони разом із основним тоном утворюють т.зв. натуральний звукоряд.

Виділити обертони з складного звуку можна за допомогою особливих резонаторів, що підсилюють тон тільки деякої певної, відповідної їм висоти. При навику можна їх розчути і безпосередньо в складному звуці, після того, як даний О. був відтворений заздалегідь на якому-небудь інструменті.

На струнних музичних інструментах можна виділити певні обертони шляхом торкання пальцем струни в точці спокою цієї гармоніки. Такий прийом називається флажолет.

Як правило в слуховому сприйнятті звуків обертони зливаються з основним тоном і виділити їх на слух неможливо. Проте, як доводять акустичні експеременти, обертони відіграють визначальну роль у формуванні тембру звуку, що широко застосовується в музичній практиці.

Джерела:

• Справочник по радиоэлектронике. — М., «Энергия», 1968
• Музична енциклопедія, М., 1973—82