Оріньякська культура
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Оріньякська культура - , археологічна культура раннього етапу пізнього палеоліту.
Зміст |
[ред.] Час
У Франції вона датується радіовуглецевим методою 33,000-19,000 до Христа. У іншіх місцях - 40,000-21,000 до РХ.
Нові дати оріньякських пам'ятників Середземномор'я й Центральної Європи (Straus 1996) групуються близько 40,000-38,000 років до РХ (дані по стоянках Фуман, Ель Кастільо, Вілендорф 1/2, Вілендорф 2/ 1-2, Гайсенклостерле: 3, Тру Магрит). Поширення ориньяка в центральній і східній Європі погоджується з вюрмом І-ІІ, тобто з епізодами Хенгело, Штилфрид і Штилфрид В. Східний ареал культури дає в середньому більш молоді дати, ніж центрально-європейський ареал (Синицин 1997).
[ред.] Територія
Оріньякська культура у вузькому сенсі слова поширена у Франції. У широкому сенсі слова представлена у ряді країн Західної і Центральної Європи. Але культури зі схожими рисами були присутні в усій Європі і південно-східній Азії.
[ред.] Природні умови
Льодовик в північній частині Європи, тундра в центральному пасі, - обмежувала територію розселення людей і вимагала набуття передових вмінь для забезпечення виживання родів.
[ред.] Пам'ятники
Названа за розкопками в печері Оріньяк (Aurignac) у Південно-західній Франції (департамент Верхня Гарона) в 68 км на південний захід від м. Тулуза в передгір'ях Піренеїв.
[ред.] Вироби культури
Для оріньякської культури характерні крем'яні пластини з ретушшю і виїмками по краях, шкрябання, нуклевидні знаряддя (Нуклеус), досить розвинена обробка кістки (зокрема, кістяні наконечники списів з розітнутою підставою), залишки довготривалих жител і відносно розвинене образотворче мистецтво (наприклад жіночі статуетки з каменя і кістки).
[ред.] Господарство культури
Культура мисливців.
[ред.] Етнічна і расова належність
Народ культури вперше антропологічно належав сучасному білому населенню Західної Європи. Антропологічно визнані як кроманьонці, або homo sapiens. Співіснування оріньякців з перигорцями свідкує про можливі два різних народа обох культур. Вчені отожнюють більш грубу культуру перигорців з залишками неандертальців (Мустьєрська культура), що встигли смішатися з кроманьонцями. Антропологічно носії оріньякскої культури подібні до сучасного білого населення Західної Європи. Хоча в той же час знайдені в Гримальді біля Ментони в Італії залишки двох негроїдних людей. Вони не були схожі на кроманьонців, або неандертальців, але можливо були новим варіянтом контакта двух типів палеотичних людей. Знахідки людей негроїдної раси того часу в часи співіснування кроманьонців і неандертальців виявлені в Португалії і на Дону. Останні поверхневі дослідження ДНК неандертальців і сучасних людей вказують на суттєву різницю, але потрібні глибші дослідження. Неандертальці попередньої мустьєрської культури зникли, можливо від високої дітячої смертності (велика кількість дитячих кісток) і часкового зміщування з кроманьонцями (асиміляція) і утворенням паралельної перигорської культури.
[ред.] Зв'язок з іншими культурами
Оріньякська культура змінює мустьєрську культуру, з якою не виявляє генетичних зв'язків (ймовірно, Оріньякська культура не виникла в Західній Європі, а була принесена сюди ззовні), співіснує з перигорською і наслідувана солютрейською культурою.
Оріньякськая культура була поділена Брейлем на три стадії: ранній оріньяк (шательперрон), середній оріньяк і пізній оріньяк (ла-граветт). У 1933 р. Д. Пейроні запропонував нове найменування. Він об'єднав шательперрон і ла-граветт в одну культуру, яку назвав перигорською за знахідками в горах на плато Перигор (департамент Дордонь), і прагнув довести, що вона розвивалася одночасно і паралельно з оріньякською. При цьому Пейроні вважав перигорськую культуру місцевою, а оріньякськую — принесеною прийшлим населенням. Паралельний розвиток оріньякської і перигорської культур не доведений. У багатьох печерах Франції оріньякські шари знаходяться між шарами шательперрона і ла-граветта. Не доведено і безперервний розвиток перигорської культури з причини плутанини в визначенні належності археологічних шарів.
Є вказівки на співіснування в Центральній Європі богунісьєна, селета й оріньяка.
