Паничевний Андрій Данилович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Ця стаття вимагає переробки. Прохання поліпшити її, згідно Довідка:Досконала стаття.

Паничевний Андрій Данилович - визначний культурно-політичний діяч Радивилівського району та Рівненської області, учасник археологічних експедицій, учасник визвольно-повстанського руху на Волині.

Неподалік будинку Андрія Паничевного стоїть високий хрест – пам’ятник воякам УПА, які загинули в роки ІІ Світової війни. З цією пам’яткою в іменинника пов’язана одна вельми цікава згадка. Уперше знак вирішили встановити ще в 60 роки. Пан Андрій особисто склав список місцевих патріотів, які долучилися до вшанування, і відніс його місцевому священику. У нього цей реєстр і пролежав довгі 25 років радянського панування, будучи стовідсотковим компроматом на вказаних громадян. Лише дивом він не потрапив до рук «компетентних органів» і дожив до 1991 року, коли Україна здобула свою незалежність.

Патріотизм та любов до рідного краю Андрію, його братам і сестрам (у сім’ї було аж восьмеро дітей) прищепили батьки. У часи, коли освіченість була не надто популярною, усі діти відвідували школу, читали класиків української літератури, виховувалися в дусі національної свідомості. Сьогодні пан Паничевний згадує, що саме тоді, у молоді роки, він «захворів» захопленням, що проніс через усе життя – археологією. Так само на все життя зберіг він і звичку одягати вишивану сорочку.

У роки війни, за прикладом батька, котрий воював у складі військ Петлюри, юний Андрій вступив до лав Української Повстанчої Армії, яка тоді вела відчайдушну боротьбу за незалежну соборну Україну. У боях під псевдо «Гамалія» пройшов мало не всю Галичину та Кременеччину, зазнав чимало злигоднів, але лишився незламним до кінця. Ще в 1955 році він активно тримав зв’язок із повстанським рухом, допомагаючи організувати відхід за межі Радянського Союзу для останніх підпільників. З тих часів жив у рідному селі, працюючи агрономом та успішно уникаючи переслідувань за справи своєї буремної молодості.

«У нас у Стовпці в усі часи проживали справжні патріоти, - розповідає пан Андрій, - мені за совітів неодноразово доводилося потрапляти до КПЗ через різні підозри, однак ніхто із сусідів мене не викрив, а інших доказів в органів не було. Якось розбирали нашу клуню і між снопами на даху знайшли заховану мною рушницю, проте ніхто про це не довідався. Врешті мене перестали зачіпати і я спокійно прожив аж до розпаду СРСР».

Про проголошення незалежності України та помаранчеву революцію Андрій Паничевний згадує з особливим теплом. Каже, що в ті часи помолодів тілом і душею і вельми дякував Богу за те, що дозволив дожити до цієї омріяної миті. Після виборів рік тому кілька разів їздив на Майдан до Києва. Нещодавно відзначав також річницю помаранчевої революції, щоправда, у Рівному. «Треба довести до кінця почату справу, - вважає колишній підпільник, - нині, після подій революції, багато її вождів почали займатися не тим, чим потрібно. Лави їхніх партій поповнили лакеї колишнього режиму, які, замаскувавшись під патріотів, знову рвуться до влади. Ми мусимо усвідомлювати це і зробити вірний вибір на користь політиків, які є справжніми патріотами України».

Привітати Андрія Паничевного із 85-річним ювілеєм завітали представники нової влади області. Пан Андрій, вітаючи гостей, у першу чергу показав їм свою більш ніж солідну колекцію старовини, зібрану протягом усього життя. Тут і доісторичні сокири, і трипільські намиста, і ефеси від князівських мечів, і козацькі ядра, і гайдамацькі ножі… Цю колекцію, між іншим, свого часу високо оцінив відомий археолог, професор Ігор Свєшніков, який протягом усього життя підтримував дружні стосунки з ювіляром.

І по сьогодні пана Паничевного не покинула пристрасть колекціонера. Нещодавно його музей поповнився справжнім козацьким казаном, який подарував сусід Нил Демчук. Цей предмет козацького побуту було знайдено в одному з ярів неподалік села Добривода, куди він, ймовірніше за все, потрапив після Берестецької битви, коли козаки, відступаючи на Дубно, переправлялися через річку Пляшеву. Пан Андрій має намір передати свою знахідку до музею.

Доля решти колекції, за словами іменинника, також вирішена. Планує передати її онукам, які успадкували від діда його захоплення. Хоча навряд чи зробить це найближчим часом: на свої літа козак аж ніяк не виглядає і, ймовірніше за все, ще не один рік поповнюватиме свій музей самотужки. Секрет довголіття від пана Андрія простий – здоровий спосіб життя і чиста совість. Тож, виявляється, аби прожити 85 років, треба просто мати справжню козацьку вдачу.

Це незавершена стаття про персоналії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.