Прасвіт українських замовлянь

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Ця сторінка вимагає істотної переробки. Можливо, її необхідно доповнити, переписати або вікіфікуваити. Пояснення причин та обговорення — на сторінці Вікіпедія:Статті, що необхідно поліпшити.

Це незавершена стаття з історії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.

ВСТУП

ПРАСВІТ УКРАЇНСЬКИХ ЗАМОВЛЯНЬ. Прадавній світогляд українців суттєво відрізнявся від сучасного. Часто нам досить важко збагнути логіку предків, але достеменно відомо, що замовляння являли собою різновид практичної магії, покликаний захистити від ворожих сил, а також забезпечити добробут і процвітання собі і своїм близьким. Вивчення та дослідження прадавньої та потаємної культури народних замовлянь цікаве як з історико-етнографічної точки зору, бо дозволяє краще зрозуміти та уявити світ ниших предків, так і з сучасно-мистецької, тому що стилістика замовлянь широко використовується у сучасній художній літературі, та кінематографі. Як не дивно, але замовляння використовуються пересічними людьми і в повсякденному житті, на мій погляд, тому, що не всі замовляння пов’язані з язичницькою символікою, в багатьох з них звертаються за допомогою до Богоматері та янголів-охоронців. Дякуючи відродженню релігійної та духовної культури, старовинні замовляння мають деякий вплив на певні сфери сучасного життя. Працюючи над цією науковою роботою, я мала на меті дослідити та висвітлити дуже незвичний, дивний, архаїчний світ прадавніх вірувань, що являє собою чисте джерело пізнання історії та культури нашого народу. Історія українських замовлянь широкому загалу невідома взагалі. Широковідоме використання замовлянь у класичній українській літературі. Наприклад, у «Лісовій пісні» Лесі Українки використання замовлянь надає твору неперевершеної поетичної виразності.[9,473]. У повісті І.Франка «Тіні забутих предків» також присутній втаємничений світ замовлянь. Відомий дослідник звичаїв та обрядів українського народу О.Воропай, описуючи їх у своїй роботі, часто згадує відповідні до обрядів замовляння. Наприклад, зустріч весни супроводжувалась замовлянням-викликанням птаха гоголя, що промовлялось над скреслою річкою.[4,т.2,220] М.Грушевський у своєму визначному творі «Історія України» згадує, що «багато пам’яті про старовину заховалось» у обрядових піснях, які дуже часто за формою подібні до замовлянь.[2,44] Саме тому я вважаю актуальним опрацювання цієї теми. Це дає змогу ознайомитись з таким маловідомим аспектом життя наших пращурів. Власне замовляння дають цілком зрозуміле тлумачення народним примовкам та загадкам, наприклад, “Чорна корова весь світ поборола” та ін. Також замовляння дають змогу краще зрозуміти логіку праукраїнців. Чим глибше я вивчала тему, тим краще розумілась на стародавніх віруваннях і традиціях українців, навчилась вирізняти значення ( в тому числі і ритуальні) предметів повсякденного вжитку, намагалась зрозуміти логіку язичників, навчилась класифікувати замовляння. Існує багато методів класифікації замовлянь: за родинною обрядовістю, хліборобським каландарем, за символікою. У своїй роботі я використала лише метод класифікації за символікою. Призначення замовлянь збігається із загальною метою родинних обрядів. Це, насамперед, захист людини від ворожого середовища (запобіжна функція) і забезпечення щастя родини, багатства, плодючості (спонукальна функція) Крім вивчення джерельної бази були проведені і авторські спостереження методом опитування і інтерв’ю у народного цілителя з села Дитятки. Ці методи відносяться до найпоширеніших при збиранні етнографічного матеріалу[8, 11]. Основними сучасними дослідниками замовлянь можна вважати М.Н.Москаленка та М.Новикову, які, можливо, вперше після П.Чубинського та Б. Грінченка упорядкували та грунтовно класифікували їх у виданні “Українські замовляння”. Для обробки історико-літературного матеріалу я використовувала історико-порівняльний метод та метод власного спостереження. У цій роботі, зібравши розрізнену інформацію з багатьох видань, я порівняла фольклор та вірування наших предків, поглибила свої історичні знання також віднайшла звязок між моєю темою та сучасністю.

ЗАМОВЛЯННЯ ЯК ФЕНОМЕН ПРАУКРАЇНСЬКОГО АРХАЇЧНОГО СВІТОГЛЯДУ

Найперше, що чує немовля після народжнння, це матусин голос, її колискову пісню, уособлення ніжності та любові, казку, зосередження народної мудрості та гумору. Із покоління в покоління, -- як найбільшу коштовність, як зброю і плуг, як хліб і вогонь, -- передавали українці перлини усної творчості. А з розвитком мистецтв, науки та красного письменства ці надбання поволі стікались у спільну духовну скарбницю усього українського народу. Отже, фольклор – ось, що найперше пов’язує дитину з її корінням, з її народом. Його слід вважати первинним відносно християнського світосприйняття, бо він творився впродовж тисячоліть людьми, що спирались на власну мудрість та досвід предків. Християнство ж було насаджене насильно, “вогнем і мечем” у відносно невеликий проміжок часу. Головною метою Володимра Великого було отримання сильних союзників серед “братів у хресті”, об’єднання Київської Русі та зближення з могутньою християнською Візантією.[2,79-81] Але всупереч офіційній забороні язичництво залишилось у звичаях, побуті та народній творчості українців, дивним чином поєднуючись з християнськими традиціями та обрядами. Особисто я спробую проаналізувати не синтез вірувань, а цікавий вияв саме дохристиянського світосприйняття—замовляння. Цей шар української (а ширше – східнослов’янської) культури особливий. Причому особливий у багатьох відношеннях. Цей шар найпотаємніший, захований у надрах фольклору біля самих його джерел, біля самого серця, найбільш замкнений для невтаємничених і чужинців. Досі вчені-фольклористи нарікають на те, як важко збирати замовляння, як неохоче причетні повідомляють шукані тексти й описують дії, що їх супроводять. Отже, ще й донині замовляння оберігаються народною культурою від стороннього погляду, чи то буде холодно-аналітичний погляд ученого, чи люто-викривальний – “борця проти пережитків”, чи зацікавлений – атеїстичного сучасника. Так бережуть і охороняють лише святині, та замовляння і були протягом багатьох століть серцевинною святинею язичницького світогляду та життєвого укладу. Природно, формуючись століттями (а в найглибинніших символах і структурах – тисячоліттями), “молитвослов” язичництва зазнавав змін. Та все- таки в замовляннях перед нами постає якщо й не найархаїчніший, то, принаймі, близький до цього шар язичницької свідомості та культури. Той шар, порівняно з яким не лише побутовий фольклор, не лише героїчний епос, але й сюжети про створення та благоустрій світу, про язичницькі божества, про засновників роду – набагато молодші форми пізнання та відтворення світу. На те є декілька доказів. Дослідники первісної культури людства показали: що давніша та чи інша культура, то частіше зображуються в ній: звір, а не людина; жінка, а не чоловік; мертвий, а не живий. Первісна свідомість взагалі більше зосереджується на нелюдському: йдеться про світ духів і тотемних тварин, про знаки природних сил і стихій, людське поглинається “звіриним”, “природним”, “космічним”. Критерій вибору образів: зображується найбільш значиме, найбільш впливове.[3,9-12] Мертвий могутніший від живого: духи предків забезпечують добробут родові своїх живих нащадків, -- не навпаки. Звір могутніший від людини: від наявності звіра залежить існування людини,-- не навпаки. Жінка могутніша від чоловіка: вона дає життя; роль чоловіка вважається другорядною. Нарешті, мертвий, звір, жінка ближчі до природних першопочатків: мертвий – тому що він повернувся у землю, ліс, небо; звір або птах – тому що одвічно там живуть; жінка – тому що підвладна космічним ритмам біоциклу і “повертає” у світ живих дитину. Досить проглянути тексти замовлянь, щоб переконатись у закономірності: до мертвих, до звірів та птахів, до жінки звертаються частіше, ніж до їх антиподів. Відомо, що аж до кінця ХІХ – початку ХХ ст. цілий ряд найвідповідальніших обрядів язичницького походження ( оборювання села під час мору, пологові та похоронні обряди) або виключав присутність чоловіка, або істотно її обмежував. Другий доказ архаїчності замовляннь – час самих обрядів, коли вони були мовлені. Цей час -- ніч, або вранішня зоря до сходу сонця. Існують і “денні” замовляння, але їх видима меншість. Пізніша християнська свідомість пояснює цю особливість по-своєму. Замовляння – це магія, а магія – це звертання до темних сил, до “нечисті”. Природно, такому звертанню більше личить ніч, коли ці сили є панівними. Насправді, у цьому твердженні сплутані причина і наслідки. По-перше, аж ніяк не споконвіку водяники, русалки, мавки сприймалися як сила зла, у бісівщину володарів стихій заслало християнство. У глибині язичницького мислення вони ще не “спеціалізуються” ні на злі, ні на добрі: все залежить від їхньої прихильності, від правильної поведінки людини у космічному діалозі. Отже нема ніякого резону у приуроченні замовляння саме до ночі, як поганого, небезпечного часу—а, проте, саме до ночі вони все-таки приурочені. По- друге, негативна мотивація ночі в замовляннях була б логічною, якби вони всі були магією “на зло”, а це не так. Ніч у цих та багатьох інших обрядових, казкових випадках є значущою, як час дії, як опозиція до дня. Як і мертві, протилежно до живих, як і звірі, пртилежно до людей, як і жінка, протилежно до чоловіка, ніч тут – не “погана”, а сильна сторона протиставлення. Ніч могутніша, “природніша”, “космічніша” від дня, тому вона більш відповідна до священних текстів і подій язичництва. Ніч первісніша від дня. В усіх міфосюжетах про створення світу первинний стан буття описується як Світовий Морок, без жодного прблиску світла, за даними медицини ніч “ до третіх півнів” найкритичніша смуга для організму людини, час криз, або зламу на краще. Та ж передранкова пора – час найбільшого нагромадження цілющих властивостей у рослин. Отже ніч могутніша і архаїчніша від дня у міфологічному мисленні. Розглянемо співвідношення міфу та ритуалу. Ритуал – це драматизація міфу, його розігрування в особах і предметах. Міф – це вербалізація ритуалу, його втілення і тлумачення у слові. “Архаїка” обирає діло, а не слово, ритуал, а не міф, заклинальні дії а не формули замовляннь. Так зростає роль магічної дії в найбільш заповідних регіонах України – в Поліссі, в Карпатах. Драма ( а це, перш за все, діалог) первісного обряду спочатку розігрувалась, лише згодом стала більш повно описуватись у слові. Важливо, що замовляння як “жанр” є усепроникним діалолгом, який вимагає відповіді, і без неї жодного сенсу не має. Замовляння вводять нас у той світ, де і коли слово для того і існує, щоб негайно стати ділом. Убивати і воскрешати, запалювати і остуджувати любов, запліднювати і прирікати на безпліддя. Підвищена напруженість, “священна тривога”, або, навіть “жах” ритуалу ( і замовляннь як його складової) явище необов’язкове. Нічого жахливого замовляння не нагнітають, хоча в них і присутня і експресія, і висока поезія, вони скоріше здивують “селянською” простодушністю і дбайливістю в оберіганні світового господарства. Замовляння не здатні припускати існування безчудесних зон, станів, речей. Диво для них – норма, а не ексцес. Архаїчне мислення не примітивне – воно інше. Тому сьогодні важко зрозуміти його символічний словник, відсутні причинно-наслідкові зв’язки. Тому оповідь у замовляннях розгортається за незвичним нам принципом аналогії. Наприклад, місяць бував у царстві мертвих; у мертвих не болять зуби; нехай же не болять вони у такого-то. Місяць, зуби і мертві – замовлянням легко вдається об’єднати такі різнорідні об’єкти. Проте логіку такого зв’язку нам збагнути несила. Міф ( а замовляння породжені ще живим міфом) порівнянь не відає. Йому відоме лише сусідство-тотожність. Вся магія – це, по суті, вплив-діяння за аналогією. Топиться віск – тане від кохання серце. Як оце й оце, так оте й оте – ось формула замовляннь-текстів і замовляннь-діянь. Пояснюється таким чином і смисловий перелік у замовляннях, частково ці переліки пояснюються ще одним варіантом магічних операцій: “частина замість цілого”. Волосся, крапля крові, зрізані нігті, будь-який (бажано натільний) одяг заміщують у магічному ритуалі саму людину. По частинах (замість цілого) виганяють з тіла неміч, по частині навіюють або виводять любовну жагу. Придивившись до текстів замовлянь, можна помітити, що вони не мають рамки, вони можуть розширюватись та скорочуватись, як завгодно химерно поєднуватись з іншими текстами. Тобто замовляння мають кумулятивну структуру, побудовані “за аналогією”, і самі не опираються розширенню, або стисненню. Така форма стала наслідком того, що на тому етапі людської свідомості відсутнє центрування світобудови. Відсутність абсолютної точки відліку, центру, заздалегідь визначає й особливу етичну атмосферу замовляннь. У цьому світі так само нема “лівого” і “правого” боку, тобто нема Добра і Зла. У архаїчній свідомості ці моральні поняття були замінні більш утилітарними Користі та Шкоди. Зроби оте й оте -- і ти дістанеш ось таку Користь, або усунеш ось таку Шкоду. Проте не можна спрщувати справу. Світ замовлянь також ставить людині вимоги. І досить жорсткі, зокрема, й щодо “внутрішньої поведінки”. Він вимагає від людини безумовного і всеохопного почуття священного. Він вимагає підвищеної чутливості до “Білого Світу”, вміння слухати його, й не лише чути, але й вірно розуміти його, тобто вірно, адекватно на нього реагувати. Світ замовляннь аж ніяк не пасивний – навпаки, у ньому числені мотиви боротьби, двобою, але боротьба точиться тут не проти етичного “світового Зла”, а проти прагматичної “ світової Шкоди”. Іншого світ замовлянь ще не мислить і не уявляє.

СИМВОЛІКА ТА АТРИБУТИКА ЗАМОВЛЯНЬ.

Астральна символіка

У репертуарі замовлянь астральні символи представлені в порядку зменшення частотності використання: місяць, зоря, сонце, метеорит (огненне бугало). До них наближається ніч (вечір, смерк). Значення астральної символіки досить чітко визначене у замовляннях, тому не важко визначити основні функції астральної символіки. Це, насамперед, прохання надати поміч у вирощуванні врожаю (звернені до місяця), насилання любовної гарячки, ( функція огненного бугала), наведення краси (краса була підвладна зорям-зірницям), захист від темних сил ( замикальна функція ночі). Місяць – найчастіше згадувана у замовляннях магічна астральна сила, повновладний «князь» нічного світу. Його царсвенність задано через такі означення, як «князь», «княжич», «Володимир», «Адам» -- прізвисько, яке підкреслює первісність місяця у світобудові. Місяцю-князю! Вас три у світі: один на небі,другий на землі, а третій в морі, каміннь білий. Як всі не можуть до купи зійтися, так не можуть у мене раба Божого Івана зуби боліти! Нехай тобі золота корона, а мені щастя й здоров’я![1,71]

Місяцю, молодий княже! Чи бував ти в старого? Чи питав ти його, чи боліли в його зуби? Щоб у мене вік віком і суд судом зуби не боліли. Заєць у полі, а риба в морі, місяць на небі: коли будуть три брати гуляти, то тоді в мене будуть зуби боліти.[1,74]

Ти, місяцю Адаме, молодик! Питай ти мертвих і живих:” У мертвого зуби не болять?” – “У мертвого зуби ніколи не болять: кості задубіли, зуби заніміли, ніколи боліти не будуть”. – “Даруй, Господи, щоб і у мене, раба Божого нарожденного, молитвяного, хрещеного Івана зуби заніміли, ніколи не боліли!”[1,75] У нього ознаки царської влади: «золота корона», «золоті роги». Найуживанішим є означення «молодий», «молодик», що зумовлено аграрним та медичним уявленням стародавніх народів, магічні ритуали на ріст, на добро концентрувались саме у першій місячній чверті. Християнізація торкнулась його у своєрідній формі: давня функція і атрибутика збереглися та заміщені аналогічними християнськими іменами та предметами. Наприклад перенесення на місяць ролі архангела Михаїла, судді і охоронця Всесвіту. Архангел Михаїл, місяць праведний, був на тому світі? – Був! – Бачив мертвих людей? – Бачив. – Не болять їх зуби, не болить їх жовта кость? – Не болить і чорна кров Івана раба Божого: щоб зуби не боліли й не щеміли у хрещеного, нарожденого, молитвяного! [1,78]

Ще один постійний епітет -- «високий», т.т. всевидець, суддя, верховний жрець, тому він знає всю правду про світ та позасвіття.  Особливе значення у замовляннях має зв’язок місця із світом мертвих. У язичницькому світосприйнятті: “мертві” знаходяться у іншому  світі, ніч- інший день, місяць-інше сонце, т.т. сонце мертвих, він добре про той світ знає. 

Зорі – в замовляннях це не зірки взагалі, а зоряне небо. Часто це зоряна трійця”: три зірки, різні у часі ( вечірня, світовая, полунощная) Зірочко вечірняя і світовая! Позичте мені того Кубочка, що Сус Христос руки миє, а я вам тоді верну, як хрещеного, нарожденого і молитвяного козака Івана до себе приверну. [1,38]

Пресвятая Богородиця на престолі стояла. Господа Бога просила і всіх святих споминала. Всі святії Божії угодники, скорії помощники, поможіте уроки зігнать і здоров’я дать червної масті! Зорі-зірниці, вас на небі три сестриці: одна вечірня, друга полунощна, третя світова, станьте мені в помочі од всякої немочі! Ти, місяцю ясний, ти на небі красний, ти високо ходиш, ти багато світа бачищ, багато питаєш, очищаєш луга і берега, коріння і креміння, долини і могили, ріки і моря, колодязі і озера, очисть і наповни червону масть молоком і збором в черхах і вимені. Добридень, колодязю Іване і зрубе Авраме, а водо Уляно, а земле Тетяно! Я не прийшов води брать, я прийшов помочі прохать. Наповняйте луга і берега, креміння і коріння, наповняйте червної масті збором в черхах і в вимені. [1,135] Або за станом, їм підвладним ( нудна, привітна, печальна)

Ви, зорі-зоряниці, вас на небі три сестриці: одна нудна, друга привітна, а третя печальна. Беріть голки і шпильки, горове каміння, бийте його і печіть, паліть і нудіть: не дайте йому ні спать, ні лежать, ні їсти, ні пить – других любить. Тягніть до мене нарожденного, хрещеного і молитвяного козака Івана до нарожденної, хрещеної, молитвяної раби Божої Марії.

Зірки приурочені часто до ранкової зорі, припускається, що це планети: “зоряниці”, які виразно видні при сході та заході сонця. Вони пов’язані з ритуальною магічною практикою. Зорі – жіночі, молодші божества порівняно з місяцем, їхня сила більш обмежена і спеціалізована. Вони діють разом з місяцем, інколи з сонцем: “зірниці-помічниці”. Зорі, подібно до сонця “ясні”, а також “красні”. Ідея наведення краси пов’язує їх з сонцем, але не з місяцем, останній над жіночою красою не володарює. Зорі-зірниці, єсть вас на небі три ріднісестриці, четверта хрещена нарождена Марія. Ідіть ви, зберіть ви красу, покладіть на хрещену, нарождену Марію. Як ви красні межи зірками, щоб була така красна межи дівками [1,40] А з місяцем у них спільна роль у збавленні від недуг. Зорі-зоряниці, візміть раба Божого Івана жовтяниці – ранні й півранні, денні й південні, вечірні й піввечірні, нічнії й північнії! [1,117] А ще більше – наслання любовної пристрасті. Висловлюючись сучасно, зорі-планети відають переважно емоційно психологічним станом людини, ймовірно, панують над перехідними станами буття. Огненний бугало –його функція: палити, сушити, викликати любовну горячку. Добривечір тобі огненний бугало! – Здорова, хрещена, нарождена, молитвяна раба Божа дівчино! – Куди ти латиш? – Полечу ліса палить, а трави в’ялить – Не лети ж ти, огненний бугало, ліса палить, а трави в’ялить! Полети ж ти, огненний бугало, до козака у двір. Де ти його спобіжиш, де ти його заскочиш: чи в лузі, чи в дорозі, чи в наїдках, чи у вечері, чи у постелі – учепись ти йому за серце, затоми ти його, запали ти його: щоб він трясся і трепетав душею і тілом за мною, нарожденною, хрещеною, молитвяною дівчиною Марією, щоб він мене не запив, не заїв і з іншими не загуляв, усе мене на помислах мав. Тягніть до мене, нарожденної, хрещеної і молитвяної дівчини Марії нарожденного, хрещеного і молитвяного козака Івана! [1,41] Ніч, вечір, смерк – Їм присвячено істинно язичницький гімн, що вражає своєю поетичністю і емоційністю. Ніч темна, ніч тишна, сидиш ти на коні буланому, на сідлі соколиному, замикаєш ти комори, двірці та хлівці, церкви й монастирі і київські престоли: замкни моїм ворогам губи і губища, щоки й пращоки, очі й праочі, щоб вони на мене, нарожденну, хрещену, молитвяну рабу Божу Марію, зубів і очей не витріщали, гніва в серці не мали, щоб усе поважали і в добрих мислях мали. [1,193] Вони охоронці людини, замикачі зла, ненависті, у цьому полягає разюча відмінність язичницької ночі і ночі християнської. Цей час не лихий, а лише особливо дійовий для магії. Стихійний атрибут ночі – кінь: ніч (вечір) сидить на коні, і прикликається для того, щоб “нудити” чоловіка любовною тугою. Добрий вечір тобі на вечорино. – Здорова, нарожденна, молитвенна, хрещена. – У тебе кінь Халамин, у мене син Саламин. Візьми коня Халамина, та посади Саламина; меч йому дай у руки, пошли його на села, на города та на болота, на усякі міста; де його спобіжиш, де його заскочиш, там його січи, там його нуди, там йому не дай ні спать, ні лежать. Щоб в цей час і минуту до мене прибув нарожденний, хрещений і молитвований Іван до дівчини Марії. [1,43] Сонце – денне, точніше, ранкове божество замовлянь. Згідно з ритуальною практикою схід сонця, “досвіт”найбільш впливова і значна пора. Епітети сонця схожі на титули місяця. Сонце “яснеє”, “святе”, “прекрасне”, “чисте”, “поважне”, помітний акцент на красі й величі, а не на ясновидющості і первісності. Добрий день, тобі сонечко яснеє! Ти святе, ти ясне-прекрасне; ти чисте, величне й поважне; ти освіщаєш гори і долини, і високії могили, - освіти мене, рабу Божу, перед усім миром : перед панами, перед попами, перед царями, перед усім миром християнським – добротою, красотою, любощами й милощами; щоб не було ні любішої, ні милішої од раби Божої нарожденної, хрещеної, молитвяної Марії. Яке ти ясне, величне, прекрасне,щоб і я така була ясна,велична,прекрасна перед усім миром християнським. На віки віків, амінь. Сонечко, ясне, красне, освіщаєш гори, долини, освіти моє личко, щоби моє личко було ясне-красне, як сонечко.—Позбавлю я росу, а збавлю з жінок, з панів повагу, з парубків гордість, а з дівок красу. [1,34-35] Сонце в замовляннях розділене на дві іпостасі: світло і жар. Світле сонце осяває весь світ, роздає йому милості. Жарке сонце пов’язане із замовляннями від кровотечі, запікає кров на ранах. Там на горі тури орали, красну рожу сіяли; красна рожа не зійшла; там стояла дівка; коло синього моря безребра овечка стояла; край червоного моря червоний камінь лежить. Де сонце ходить, там кров знімається; де сонце заходить, там кров запікається. [1,57] Існує і жорстоке пекуче сонце світу хвороб, нещасть, кривавих рік. Піду я на пустую ниву, де не сіяно, не орано, там уродила пшениця он яка лопушина, колосна! Як стала та пшения посихать, став той опух опадать от нарожденного раба божого Івана. [1,112] • Не можна забувати, що для наших предків ніч була найдієвішою частиною доби, найпридатнішою для магії, а отже всі складові ночі мали неабияку силу і вплив на життя людини. Звідси і особлива повага до “царя” ночі місяця, який своїм ростом забезпечував зростання врожаю. • Загалом, астральна символіка у замовляннях має досить чітко окреслений позитивний характер.

Водяна символіка

Водяна символіка суттєво відрізняється від астральної. Ми можемо за текстами замовлянь реконструювати відносно цілісний образ місяця., але не образ води. Вона амбівалентна, змінна і залежить від оточення. Наприклад, у морі антисвіту мешкають вроки, хвороби. Відомого багато функцій води. Серед них—відчиняльна, зачиняльна, очищувальна. Остання, до речі, згодом закріпилась і у християнстві. До водяних символів належать: море, вода, ріка; значно рідше – джерело, колодязь, озеро. Осібно стоїть дощ, його можна віднести і до метеосимволів. Море –яскравий приклад, як єдине для нас слово для стародавніх людей охоплювало різні уявлення. По-перше, море – це просто місце дії. Коли магічний персонаж переміщується морями, горами, і т.д.. Таке море необхідний елемент всесвіту, але не більше. Йшов Ісус Христос через море, загнав собі дерево в ноги. Став він дерево виймати та й кров замовляти: ”Кров не вода, рікою не біжить” [1,54] Відоме і інше море – море-простір, у якому міститься певний центр: острів, дуб. Таким чином модель світу у замовляннях не є повністю безцентровою, та центр позасиметричний, від нього нема відрахунку ні ліворуч, ні праворуч. Показово, що іде морем нерідко християнизований персонаж: Ісус, Пречиста, Іван Богослов. Іван Богослов, не однослов, море потоптав, рожу посадив; рожа не прийнялась – у нарожденного, хрещеного раба Божого Івана кров уйнялась. [1,53] У центрі ж світу-моря перебувають глибоко язичницькі персонажі. Це володарі нижнього царства – риба-кит. Місяць у небі, кит-риба в окіяні, дуб на землі. Як оці три брати зійдуться, то тоді у раба Божого Івана зуби будуть боліти. [1,73] Змій: На синьому морі лютий змій реве.—“Чого ти, лютий змію, ревеш?” –“Бо нема мені чим дітей годувати” – “Іди, лютий змію, в Іванів двір і візьми од раба Божого Івана, молитвенногоі хрещеного, люту кров, і будеш мати, чим дітей дітей годувати!” [1,68] Володарі верхнього царства: орел, ворон. Летів орел через море, спустив крило, заткнув жерло. Злетів півень на камінь, крилами махає: чорний камінь, не движись, християнська кров, остановись у нарожденного, молитвенного, хрещеного Івана![1,64]

На синьому морі, на камені ворон сидить, лапами розгрібає, хвостом розмітає, од хрещеного раба Божого Івана всякий пристріт одганяє. [1,111] Там-таки гніздяться духи хвороб і шкод: уроки, пристрічі, золотники та ін. Пристріче, пристріче, добрий чоловіче! Сядь собі на містчку, на золотім кріслечку; тут тобі не бушувать, не воювать і костей не ломить. Іди собі на море, на тім морі камінь, на камені зруб стояв, там вам Бог по імені називав, а тобі, мій малий Іване, щоб пристріч більш не упоминавсь. [1,107] Море другого типу має парно-синонімічну назву – окіян (Кіян), лише в такому морі розташований острів Буян ( Діян). На морі на окіяні стояло дванадцять дубів, на тих дубах сиділо дванадцять соколів, крилами розмахали, хвостами перелоги розмітали. [1,99] Таке море має власні епітети – синє, чорне, червоне (у замовляннях від кровотечі) Широко використовується символ “лукомор’є”—морська бухта у формі дуги. На морі, на лукомор’ї стоїть дуб розложистий, барзо хороший; на тому дубі цариця-Яриця. Будь же ти милосердна, будь милостива; посилай ти три сестри: Марію-Полумарію, Анну-Полуанну, Лукер’ю- Полулукер’ю, нехай виймуть зуб від гадини рябої, від польової, від трав’яної, від земляної, від жовтопузої, від жовтобрюхої, від хатньої! [1,49] Проте міфологічний світ використовує цей символ і як криве, лукаве море. Це море домінує у антисвіті замовлянь, куди відсилаються хвороби і нещастя, цей світ лежить або в хащах, або в болотах, або на морі, яке в цьому випадку набуває найпохмуріших рис. Антисвіт замовлянь будується як світ навпаки; світ безглуздого, де дії не узгоджені з дійовими особами, а якості предметів – із самими предметами. Можна припустити, що числені небилиці та нереальні завдання у фольлорі і є залишками такого антисвіту. Так ведмідь, що летить по небу, не більш алогічний, ніж пусті пани у замовлянні, що бенкетують за пустим столом і п’ють пусте вино. А завдання “піти туди, сам не знаю куди” може бути зіставлене з ритуалом вигнання хвороби за допомогою нездійсненного завдання. Море в подібних текстах підсилює властивість іншого буття, набуваючи властивостей іншої галактики, антикосмосу – первинного хаосу, де не діє ніяка логіка. Вода – значення чього символу ще більш багатопланове і розбіжне, ніж море. Очевидною її магічна аналогія в парі: вода-кров. Ритуальні дії, яким піддається вода (виливання та наливання) повинні підмінити собою пролиття крові. Ішов красний пан, ніс води збан, пан повалився, збан розбився, вода розлилася, у сірого коня кров унялася. Текло три ріки під калиновий міст: перва водяна, друга молочна, третя кровава; я водяну ізоп’ю, а молочну споживу, а кроваву іспиню, із сірого коня кров ізгоню. Летів чорний ворон із-за крутої гори, сів у сірого коня на крижі, з крижа на спину, а з спини на гриву, а згриви додолу! [1,138] Ще одне магічне ототожнення: вода-молоко. Наповнення посуду водою забезпечує наповнення молоком вимені у худоби. Друга після замикальної (кров) та відмикальної (молоко) функція води – очищувальна, вона первісна для магії. Тому в замовляннях чієї групи вода нарікається власним іменем: Уліяна, Слена, Йорданка. Єсть Господь на небі жив, Ордан ріка хрищаниця, земля мати, вода Уліяна! Плюну я на землю: як слина на землі пропадає, так все зле-лихе у воді потопає. Сохрани, Господи, од напою, од перелогів, од крові! Водо Йорданко, омиваєш луги, береги, бервіння, коріння,-- омий мої пчоли од прозору, жіночого, парубочого, дівочого – головки, крильця, утроби, ніжки. [1,100] Магічна вода і ритуальне окроплення пов’язують із предметами нетекучої природи: наприклад, бджолами. Їх кроплять для кращого медозбору. Очищальна магія води була в першу чергу сприйнята язичниками у християнському обряді хрещення. Вода з третього комплексу текстів—місце перебування, схоже на море антисвіту. В цій воді живуть духи хвороб: прозори, змії-кропині. Помагаєш ти, вода явленая, очищаєш ти, вода явленая, і луги, і береги, і середину. Очищаєш ти, вода явленая, нарожденного од прозору: надуманого, погаданого, встрічного, водяного, вітряного, жіноцького, мужицького, парубоцького, дівоцького. Підіте, уроки, на сороки, на луги, на очерети, на болота, на моря. [1,90] Приборкання цієї води знімає уроки-урочища, переляки-перелячища та інші напасті. Переляк, перелячище! Я ж тебе яйцем викочую, а водою виливаю, на пущі і на сухий ліс відсилаю; тут тобі не бувати, червоної крові не спивати, синіх жил не потягати, жовтої кості не ламати! [1,116] Серед замовлянь на воду є й і приворот любовної трясовиці. Водяні із замовлянь не схожі на казкових, вони не володарі над морями і рибами, відпочатку вони носії несамовитого гарячкового яріння, як любовного, так і хворобливого. Джерело (жерло) – прямо асоціюється з кровоточивою раною, його затикають, щоб зупинити кров. Летів орел через море, спустив крило, заткнув жерло. Злетів півень на камінь, крилами махає: чорний камінь не движись, християнська кров остановись у нарожденного, молитвенного, хрещеного Івана! [1,64]

Колодязь – згадується нечасто, є неодмінним об’єктом викликання дощу. Колодязь персоніфікований і має власну назву -- Іван, його зруб – Авраам. Тут явним є значення першоджерела водяного (колодязь) і людського (праотець Авраам; провісник Іоан Предтеча). Див. стор. 5. Ріка –на відміну від амбівалентних моря і води відіграє незмінно позитивну роль. Ріка заливає вогонь, зупиняє кров, у ній потопає все зле-лихе. Переважно пов’язана з кров’ю, на очисній функції особливого акценту нема. Калиновим мостом ішло три сестри: Калина, Малина і Шипшина. Не вміли вони ні шити, ні прясти, тільки вміли сікти-рубати, ріки пропускати: одна ріка водяная, друга ріка огняная, третя ріка кров’яная. Водяною огонь заливати, кровяною кров унімати. [1,60] Подібно до моря, ріка персоніфікується й дістає ім’я: Ордан (Йордан), Хрищаниця, Дунай – не назва конкретної ріки, а релікт індоєвропейського найменування “води”, “ріки” взагалі.( порівняти Дон, Дніпро, Дністер) Є відмінність між казково-епічним значенням ріки і значенням у замовляннях. У магічній казці, епосі, піснях ріка –межа між людським і чудесним світом, між своїм і чужим, нормальним і анормальним. В замовляннях цього нема, роль границі іншого буття зберігає ще море-окіян. До ріки ця роль перейшла пізніше, а тому й закріпилась в пізніших жанрах. Проте для замовлянь типовий мотив трьох рік: водяної, огняної, кров’яної. Цей мотив дуже й дуже архаїчний, він походить від індоєвропейського образу дерева в “іншому” царстві; від дерева беруть початок три або чотири ріки. Дерево – центр Всесвіту, опорний стовбур буття, ріки –джерела сили, життя, мудрості, щастя іт.д. Іншими словами, певних вищих властивостей, що їх ріки несуть зі світу божеств, духів до світу людей. Згодом ці ріки будуть осмислені як дорога в царство (або з царства) мертвих. Тому купання в цих свщенних ріках, омивання, пиття з них надає героєві надлюдських якостей. Озера – згадуються лише в переліках, однак із характерним значенням: очисним і посилювально-продуктивним (замовляння на молоко). Сусідство з колодязем свідчить про те, що для стародавніх людей озеро – також магічний вихід води на поверхню. Дощ – представлений у метеообрядах (на посуху, на грозу, на довгі дощі). Викликається за допомогою магії за аналогією (густий борщ –густий дощ) Іди, іди, дощику, зварю тобі борщику!Чи на дощ, чи на сонечко, одчини, Боже віконечко! Дай, боже, дощик цебром, відром, дійницею! [1,174] Ця добре відома дитяча примовка для зустрічи літнього дощику виявляється має глибокий, потаємний зміст, магічну силу. Святий Адам орав. Ісус Христос насіння давав, а Господь сіяв, а Мати Божа поливала, та всім православним на поміч давала. [1,175] Отже, водяна символіка поряд з астральною належить до найважливіших у язичницьких астральних культах. Вода: • Виконує в основному три функції: вона очищує, запліднює і впливає на інші рідини; в замовляннях вода ще “жрецька” і “медична” більше ніж “аграрна”. • Вона амбівалентна, поряд з функцією помічниці може мати функцію шкідниці, оселі нечистих природних сил. • Вода очищує, і сама вимагає очищення, стихією, що на це здатна виступає переможець води –вогонь. • Саме з амбівалентністю води і пов’язаний образ моря як первісної світової вологи, що і лежить поза межами й законами людського світу, але й владно над ним панує.

ТВАРИННА СИМВОЛІКА

У тваринній символіці чітко простежується віра у могутність, насамперед, диких тварин. Це легко пояснюється залежністю людини від звіра, особливо дикого. До речі, факт надзвичайної пошани до світу диких тварин також доводить давність замовлянь, як різновиду усної народної творчості, оскільки у пам’ятках більш пізнього періоду шанованішими стають домашні тварини-годувальники. Як приклад можна навести весняну примовку “Гуси-гуси, вам на гніздо, а нам на тепло”[4 т.1, 218-219]. У замовляннях же навіть домашня худоба, виступаючи суб’єктом замовляння набуває диких, магічних рис. Тварини нижнього царства: плазуни, земноводні риби. До них належить: змій (гад, гадина,гадюка), черепаха, жаба, риба. Змій – більшість замовлянь пов’язують змія з загоєнням зміїних укусів або їх попередженням (гомеопатичний принцип: подібне лікується подібним), далі змій панує над лихими впливами, “уроками”, лихими словами. На коні їду, а гадюкою поганяю, усім моїм неприятелям і супостатам роти затикаю. Гадючий хвіст, а жаб’яче черево, як приїду я між пани, то щоб стали вони, як сухе дерево. [1,191] Нарешті він асоціюється з відверненням “лукавства”, із замиканням крові, наведенням любовного жару. Наприклад, замовляння зі стор. 8. Змій – володар нижнього царства, зі своїм почотом, слугами. По-друге, він володар усякої хвороби, пристрасті. По-третє, він пов’язаний як із стихією води, так і з вогнем. З одного боку його лякають і нищать вогнем, з іншого він сам вогонь. Гад, гад, земля горить, тебе спалить, і я горю, тебе спалю! Гад, гад,вода горить, тебе спалить, і я горю, тебе спалю! Гад, гад, каміння (трава, пісок) горить, тебе спалить, і ягорю, тебе спалю! [1,159] Виразно проглядає двоїста символіка купальського міфу, в якому сплелись вода і вогонь. Змієве царство – на морі, на острові, на дубі. Для нього характерне повне змішання і протиставлення користі-шкоди, змій і помічник, і шкідник. Атрибутика змія перевищує навіть атрибутику місяця, він наділений довгим списком імен: Кропиня, Яриця, Киліяна, Іліяна, Олена, Савул, Хівря,Гадюн, Вольга. А в полі море, а втім морі золотий камінь, а на тому камені золота яблуня, а на тій яблуні золоте гніздо, а в тім гнізді цар Гадюн сидить. Ти, цар Гадюн, склич свій гад лісовий, луговий, степовий, водяний, гноєвий, погрібний, загатній,хатній! Через море калиновий міст, а під тим мостом Дубіян стоїть, а під тим Дубіяном гадина Яселуха лежить. Ти, гадина Яселуха, склич свій гад, та вийми зуб до землі од жовтої кості, од білого тіла нарожденного, хрещеного раба Божого Івана. [1,153] Яриця –пов’язує змія з вогнем, Іліяна та Олена – імена води підтверджують подвійну природу змія. Християнізація торкнулась символу дуже мало, тому що змій у християнстві –це сам диявол. Хоча зміїний володар дістав біблійно-християнські імена Вольги (Ольги) та Савула. Крім того, змій єдиний персонаж замовлянь, якого просять не лише щось зробити, а й чогось навчити. Посилала Пречиста черницю на Сіонську гору, на тій горі Вавілон-город, у Вавілон-городі цариця Вольга. “Царице Вольга, чому ти не учиш, щоб Івана, раба Божого, гадюка не кусала?” – “ Не тільки свій потомок повчу, а й сама перед Господом Богом крижем паду” [1,154] Навіть місяць усе знає, але не навчає. Різні види змій буквально виповнюють світ замовлянь, тому що вони переносники хвороб, “уроків”, і слід якнайдетальніше їх називати заради повного їхнього вигнання. До всіх амбівалантних рис змія (добрий-злий, шкідник-помічник, найжахливіший-найдійовіший) додається ще одна: він і чоловічої, і жіночої статі одночасно, пізніше казка поділить його на Змія Горинича-царя і Зміючку Маринку – цареву дочку. Жаба –мудра символічна тварина нижнього царства, пов’язана з вологою та дощем, в обрядах прикликання дощу жабу убивали, так само як і змію. Співвідноситься з темними силами, лихими чарами (царівна-жаба), тому її, як і всяку нечисть проганяли ритуальним засобом – плювком. Черепаха –варіант символу змії. Має всі атрибути змії: живе серед моря під дубом. На морі, на окіяні, на острові Буяні стояв дуб дубнястий; під тим дубом сиділа черепаха, всім гадинам старшаха. Гадино ти, гадино, научи ти своїх племенят, а то я найду такого чоловіка, Середу й П’ятницю їсть, та й тебе з’їсть! [1,155] Риба – подається всередині дуже архаїчної картини світу, де кожна тварина належить до своєї стихії. Риба поєднана з морем, з водою. Змішання царств у цьому світі неможливе: всі володарі царств –брати; як не зійтись їм разом, так і не бути такій-то хворобі, такому-то лихові. Змій – мешканець ще світу-Хаосу; риба – вже жителька світу-Космосу. Тварини верхнього світу – птахи: сокіл, ворон, півень; існують згадки про: голуба, орла, ластівку, гусака, галочку. Сокіл – лідер у групі диких птахів ( орел популярний у пізніших жанрах фольклору –пісні, казки та ін.— у світі замовлянь є лише варіантом сокола або ж проміжним до ворона. Прете сокіл – лідер, а не володар верхнього царства. Володара тут немає, цебто мешканці взагалі не педпорядковані один одному, діють самостійно в межах своєї функції. Тільки сокіл та ворон посідають серцевинне місце у світі замовлянь: на дубі серед моря. Лише сокіл співвіднесний з конем, на ньому теж їдуть верхи. Усі перед тобою, місяцю, і я, нарожденна, хрещена, молитвяна раба Божа Марія. Саме голо зерно пшениці, сонце мені у вічі, місяць мені у плечі, Матір Божа попереду мене. Як од Бога, так і од тебе, Іване, уся ласка, ти до мене з добротою і з ласкою. У мене очі соколині, а брови соболині, а у тебе добра ласка на мене, нарожденну, хрещену, молитвяну рабу Божу Марію. Я до тебе на соколі їду, ти ж глянь на мене соколиними очима і привернись до мене своїм добрим серцем до нарожденної, хрещеної і молитвяної раби Божої Марії. [1,37] Птах-кінь – міжнаціональне фольклорно-міфологічне явище, що сягає глибин тисячоліть, пов’язаний з героїко-міфологічними персонажами. Птах був дуже рано осмислений як переносник душ мертвих, або шаманів у верхнє царство, вищий серед земних істот. З усіх птахів лише сокіл супроводжується священним числом “12” і прямо пов’язаний з ніччю, всупереч орнітологічній логіці. Крилами вони “розмахали”, а хвостом “розмітали” перелоги та хвороби. “Соколині очі” за символічним словником – дійові та віщі. Ворон – так само знаходиться у центрі концентричної моделі світу (море, камінь –посередині). Він так само супрводжується атрибутами особливої священності: крутою горою, морем, конем. Див. стор. 12. Хвіст і лапи ворона такі самі магічні розгрібачі нещастя, зупинення кровотечі. Ворон – шаманський міфознак, вороняча атрибутика, зображення ворона у шаманській практиці присутні у культурах майже усіх народів світу. Ворон (подібно до змія) перебуває по той бік добра та зла, як і весь шаманський світ. В епічних творах ворон поїдає мертве тіло, що уособлює магічний ритуал: знищуючи життя він його продовжує. Таким чином ворон -- двозначно-перемінний птах язичницької архаїки. Півень – у замовляннях ніколи не зображується як домашній птах, завжди відокремлений від курки. Головна функція півня – магічна, він “піє” час, визначає межі нічного, дійового часу доби. Звідси походять і кольорові атрибути півня: чорний-нічний, сірий – досвітній, червоний –ранкової зорі, білий – сонячного сяйва. Півень замовлянь вартовий правильного “космічного”, а не “хаотичного” часу, недаремно антисвіт хвороб і уроків описується як світ, де півні не співають, часової впорядкованості у ньому нема. Уроки-урочища, підіть собі на луги, на ліси дрімучії, на степи степучії, де глас чоловічий не заходить, де півні не співають; піди собі, болість очная. [1,95] Галочка – пов’язується з космічними символами: сонцем, місяцем, зорями. Воно рятівниця від “злих собак”, дотична до світу мертвих. На ранньому етапі мало відрізнялась від ворона. Господу Богу помолюся, і святому Духу, і святому Миколаю, сятому Михаїлу і святій Пречистій, святому Вознесінню, святій Покрові, і святому Юрію. І тебе прошу, краснеє сонечко, і тебе прошу, ясний місяцю, і вас прошу, зорі-зорениці, Божі помічниці, і тебе прошу, галочко, одверни злих собак од мого скота, і тебе прошу, царя Давида, 1, і кротості твоєї: стань ти мені во помощі! [1,143] Ластівка – традиційно входить до весняного корпусу замовлянь, приносить весну, випікалися вироби з білого борошна у формі птахів, прилітають з “того світу”, зі світу мертвих, з вирію. Ластівко, ластівко! На тобі веснянки, дай мені білянки! [1,30] Голуб – жертовний птах багатьох народів, приурочений до символіки очищення та любовно-шлюбних відносин. “Голуб без очей” – птах з виколотими очима мав позбавити супротивника священної сили, прав на верховенство. Як голубу без очей, так би тобі, раба Божая Марія, за мною без ночей! [1,46]

Тварини середнього царства, звірі: лев (левиця), вовк (вовчиця), ведмідь, тур, лисиця, росомаха, куниця, соболь, заєць,-- та домашні: корова, віл, кінь, овечка, баран, собака. Ведмідь –символізує свою зону світобудови, панує над середньою зоною світу. Первий княжич місяць на небі Адав’євич, другий черв’як у дубі, третій медвідь у лігві, четвертий камінь у полі, п’ятй щука у воді. Коли тії п’ять братів, докупи зійшовшись, будуть за одним столом сидіти, пити, їсти, гуляти, добрії мислі мати, суди судити, пересуди брати, тоді і в раба Божого Івана зубная кость, жовтая і білая, буде боліти, і моєму слову ключ і замок. Амінь, амінь, амінь! [1,75] Вовк – перевізник ворожих сил, мешканець антисвіту. Не пішком йде мій ворог, а на вовку їде, жабою осідлався, а гадиною поганявся; не дорогою їде, а здвижжем та болотом. Здвижже та болото обходять, а на вовка тюкають, а на жабу плюють, а гадину б’ють: щоб так його весь мир хрякав і плював, і до своєї ласки не приймав! [1,187] Заєць – символізує серединний світ. Місяцю, молодий княже! Чи бував ти в старого? Чи питав ти його, чи боліли в його зуби? Щоб у мене вік віком і суд судом зуби не боліли. Заєць у полі,а риба в морі, місяць на небі: коли будуть три брати вкупі гуляти, то тоді в мене будуть зуби боліти. [1,74] Кінь – дикий кінь став магічним символом ще в епоху пелеоліту (жіночим – кобила). Він залишився якщо не дикою, та і не домашньою, не тягловою твариною. Всі вершники чоловічої статі: Господь, св. Павло і Петро, Авраам, виняток – ніч на буланому коні. У кня найбільше атрибутів. Він вороний, буланий, сивий, сірий, білий, нерідко рудий. Кольорова шкала коня відповідає кольорам півня. Саме цим символічна масть коня пов’язана з добовим світловим циклом. Вершники – також свого роду атрибути коня, персонажі з символікою верховенства, первинності, царственності. Кінь помічник від усіх напастей: кровотечі, більма, перелогів, лихого слова. Їхали три брати: Петро, Павло і святий Юрій, ще їде сам Господь на сивій кобилі. Бог кобилу мечем січе, кров не тече, -- так і ти, руда, не йди. Запікайся, кров, заговорюйся, кров, замовляю тебе не сам своїми духами – Господніми науками.[1,62]

Поміч моя од Господа, сотворившого небо і землю. Їхав святий Юрій на вороних конях, на чотирьох колесах; коні розбіглись, колеса розкотились по синьому морю, по чистому полю. Я ізгоняю більмо од хрещеного раба Божого Івана, виговорюю з костей, з мощей, з тісних плечей, з синіх печеней, із буйної голови з чутких ушей, із щирого живота, із ретивого серця, з гарячої крові, з жовтих костей, з солодкого мозгу: у раба Божого Івана сльоза із ока, і більмо із ока! [1,122] Зустрічається і в любовних приворотах, що підтверджує його верховенство, міць. Див. стор. 10. Собака – в замовляннях не зовсім домашня тварина, ніколи не фігурує в контексті садиби, двору, часто має вигляд бродячого, здичавілого, скаженого пса, або мисливського. Їхав Юрій на білім коні, білі губи, білі зуби, сам білий, в біле одягся, білим підперезався, веде за собою три хорти: один білий, другий сірий третій червоний. Білий більмо злиже, сірий сльозу, а червоний кров. Молюся Богу, Матері Божій, всім Святим його, Святому Георгію, хортів припинающому. Як сім сучкам не розвиватися, так і хортам (такої-то масті) моєї скотини не чіпати! [1,121] Собака – персонаж подібний до коня чи півня, перебуває на межі між світом дому та лісу, ділить і символіку кольорів. Корова – мешканка нерідко магічного простору “навпаки”: кістяна корова, пусті воли. Воспомінаніє Господнє: Господи помилуй! Господь поміч і я з рукою. Ішла кістяна баба з кам’яної гори, з кам’яною дійницею до кістяної корови. Коли з кам’яної корови молоко потече, тоді раба Божого кров потече. [1,70] Асоціюється з невпорядкованим станом всесвіту: чорна корова весь світ поборола. Тур – належить до найверховенніших звірів язичницького пантеону, царює плміж рогатою худобою. Там на горі тури орали, красну рожу сіяли; красна рожа не зійшла; там стояла дівка; коло синього моря безребра овечка стояла; край червоного моря червоний камінь лежить. Де сонце ходить, там кров знімається; де сонце заходить, там кров запікається. [1,57] Вівця, баран – зображуються з великими рогами. Овечка “безребра” персонаж неможливого світу. Йшов собі трьох братів, балакали, втеклого собаки питали: ”Іди правою дорогою через Орданську ріку, на Висолянську гору: там ходить баран з великими рогами, вистрижи йому вовну межи ногами і вернись назад. Орданської води набери, білого каменя зо скали влупи, і да поможуть мені всі святії хранителі замовляти, заклинати від втеклого собаки!” [1,161] Тварини в замовляннях: • Перед усім дикі, символізують владу над різними зонами світу, навіть домашня худоба не позбавлена символічних рис. • Підтверджується теза про виникнення замовлянь ще до повного одомашнення худоби. • Анатомічний опис тварин сигналізує про священність та чудову міць персонажів.

РОСЛИННА СИМВОЛІКА

   Репертуар рослинних символів у замовляннях  надзвичайно широкий та різноманітний. Рослинна символіка походить від збирання корисних рослин, того етапу стосунків стародавньої людини з природою, що передував навіть мисливству; але збирання і потім довгий час залишалось джерелом  “користі” ( харчів, ліків). Тому дикі рослини, як і дикі тварини в замовляннях переважають над окультуреними. У групі культурних рослин переважають злаки, за ними йдуть садові рослини. Більша давність, як наслідок, більша магічнісь диких рослин помітна і втому, що культурні рослини найчастіше виступають як об’єкти, а не як суб’єкти замовлянь, тобто не є їхніми персонажами. Звір у очах стародавніх людей дужчий, а тому й магічніший від рослини, тому рослини радше атрибути магічних істот, звірів, святих, аніж самостійні дійові особи.

Ботанічні символи замовлянь можна розділити на дві групи. Дикі рослини. Дерева: дуб, береза, явір,верба. Кущі: купина, очерет, калина, малина. шипшина. Трави і квіти: рожа, рута, барвінок, васильок, мохи. Окультурені рослини. Дерева: яблуня, груша. Кущів-нема. Злаки: пшениця, жито, ячмінь, гречка. Квітів – нема. Мак –лише як насіння, а не як квітка. Розташовані рослини немов на межі ботаніки та географії замовлянь: ліс, гай, луг, болото, степ, поле, нива. Така класифікація зручна для сучасного читача, але неадекватна для стародавної людини.

   Всі рослини  діляться на присутніх у магічному ритуалі як фон і на тих, що беруть участь у самих магічних діях. Свій антисвіт є і у рослинних символів, пов’язаний із вологими або багнистими місцями, або з місцями сухими та безплідними, або особливо дикими –ліс. В сукупності своїй вони протистоять нормальному просторові.

Дуб – священне дерево словян, германців, балтів, синонім дерева взагалі, дерева предків, предмет культу. Він середина земного царства, концентричної моделі світобудови. На Сіянських горах, на морських плитах стояв дуб, на тім дубі Семенове гніздо, у Семеновім гнізді Олена змія. Прихожу я до ясного сонця: “ Олена змія! Збери всіх лютих змій, збери, розпитай, котра люта змія упустила жало, нехай вона вийме жало, рану залиже, опух потушить”. Атрибутика дуба відповідає його “жрецькому” сану. Він “золотокорий”, “розложистий”, дуб дубнястий ( подвоєння імені як посилення). Дуб супроводжують найповноважніші мешканці верхнього та нижнього царств місяць у небі,кит-риба, дванадцять соколів, цариця гадючого племені. Дуб ніколи і ніде не зображують у зловісному світлі. Береза – пара-протилежність дубові, підкреслюється це кольором: дуб-чорний, береза-біла. Дебе, дубе! Ти чорний: у тебе, дубе, білая береза, у тебе дубочки синочки, а у березочки дочки. Тобі, дуб і березо, шуміти та густи, а рожденному, хрещеному рабу Божому Івану спати та рости. [1,101] Парно-протилежні вони і з погляду родової символіки: дуб – чоловічий символ, береза – жіночий; з березою пов’язані дочки з дубом сини. Сфера магічног впливу у неї незмінно вужча, входить до дівочих обрядів купальського циклу. [4,т.2,148,160] Яблуня –так само як і дуб центральне дерево світобудови, але дещо іншого порядку. Дуб – більш архаїчний, яблуня – пара і подоба, але молодша, і більш позитивно окреслена. Верба – символ зростання, вона першою оживає навесні, нею шмагають, щоб за аналогією спричинити зростання дітей та худоби. Шмагають до сліз: сльози магічна подоба дощу. Лірична фольклорна позія розвинула другу символічну лінію плакучої верби: печаль, жалобу. Замовляння підкреслюють цю негативну роль верби – вона центральне дерево антисвіту. Помолімося Богу і Матері Божій, пречистій Святій, і всім святим. Під сонцем жорстоким і під лісом, під чорним під високим, там стоїть верба: під тією вербою сімсот коренів, і на тій вербі сімсот канатів, і на тих канатах сидить цар Хан і цариця Ханиця; і прошу я царя Хана, і царицю Ханицю, і власників їх, і допоможіте, і вийміте три зуби лихих з рижого коня, з крові чорної, з кості жовтої, з шерсті рижої. [1,146] Калина – серед кущів посідає головне місце. Калиновий міст – поєднання нелогічне для реалістичного мислення, але цілком зрозуміле для міфологічного, його пояснювали як гатку хмизу, яким мощено шлях через болота, це іще перехід через заповідну границю. Калиновим мостом ішло три сестри: Калина, Малина і Шипшина. Не вміли вони ні шити, ні прясти, тільки вміли сікти-рубати, ріки пропускати: одна ріка водяная, друга ріка огняная, третя ріка кров’яная. Водяною огонь заливати, кровяною кров унімати. [1,60] Малина – стійко поєднана з калиною. Шипшина – третій складник тріади, хоч і менш постійний. Архаїчна думка ототжнювала колючість з магічністю – укол, як форма магічного контакту. Рожа – лідирує серед квітів, червона цар-квітка, універсальна назва для троянди, шипшини, мальви, рути. Вона незмінно асоціюється з кров’ю, її сіють тури. Див. стор. 7. Ішло три каліки через три ріки, рубали рожу, саджали рожу, рожа не зійшла, кров червона не пішла. [1,66] Рута – займає проміжне місце між рожею та м’ятою, поділяючи роль цар-трави. Сіє її космічна істота на небі. В неділю рано Пречиста Діва плугом небо орала, небо орала, руту сіяла. Рута не зійшла, щоб кров не йшла. [1,52] Барвінок, васильок –збігається зі значенням у ліричних та обрядових піснях. Вони приносяться перелітними птахами. Що знаменує прихід весни, атрибутика барвінка-хркщатй, васильок – запашний, пахучі трави—особливо магічні. [4,т.2,186,200] Ой вилинь, вилинь, гоголю! Винеси літо з собою, винеси літо, літечко, і зеленеє житечко, хрещатий барвіночок і запашний васильочок. [1,172] Самі рослини в замовляннях: • Поділяються на небезпечні, “лихі”, безплідні та корисні, плідні. До останніх належить нива, поле, пашниця, вони пасивні учасники замовлянь, їхня єдина дія зійти, родити. Крім того нива може входити у простір ”навпаки”, бути пустою, яку жнуть пусті люди. • Дикі рослини в замовляннях магічнші за окультурені, найбільш дійові позначають магічне дерево взагалі.

АНАТОМІЧНА СИМВОЛІКА

Частини тіла тварини та людини зазнали символізації дуже давно. Перша особливість цієї символіки полягає в тому, що анатомічними об’єктами можна маніпулювати: торкати, мити, розтирати. Вони реально використовувались у магічних обрядах, жодного обряду не можна створити, не втягуючи в нього своє тіло, а часто і тіло замовлюваної особи. Друга особливість: людське тіло і його частини в більшості замовлянь не суб’єкт, а об’єкт, тобто місце дії, звідки виганяється лихо, хвороба, куди прикликаються здоров’я або краса. Третя особливість: тіло в замовляннях описується як ланцюжок тілесних частин, приєднаних одна до другої, а не підпорядкованих одна одній. Наприклад, голова поступається за частотністю зубам, а серце – лише вмістилище емоційних станів. Голова – символ не частотний. Передусім тут важливі зуби, очі, рот (вуста, губи, язик), лице, в окремих випадках вуха, брови, щоки, коси. Шия, плечі –мйжн не представлені у замовляннях. Тулуб –найважливіше розмежування тут на кості та м’ясо; окремі ділянки живіт ( черево, пузо), бік, спина ( є лише у тваринній символіці), печінка. Кінцівки – руки та ноги. Символи згруповані за функціями, які міфологічно, а не анатомічно відповідають стародавнім поглядам на людське тіло. Перша група символів: хвороба або наслання виганяються з усього тіла, це досягається всеохопним переліком частин цього тіла, їхня кількість варіює, але не перевищує семи. Набір анатомічних елементів переходить майже без змін від замовлянь на більмо до замовлянь на кров, від любовних приворотів до замовлянь проти злих сил. Друга група пов’язана з кров’ю – зупинкою кровотечі. Кров трактується як життєва субстанція взагалі, тому і згадуються не тільки сині жили та ретиве серце, а й кості, ноги, очі, щоб не просто зупинити кров, а й втримати життя. Третя група: асоціація частин тіла та хвороб вже більш “медично очевидна”. Наприклад асоціація зуба із зміїним укусом. Ця група найменш численна – чим алогічніше тим важливіше та давніше. Таким чином один і той самий анатомічний символ у замовляннях може мати різні функції і входити до різних груп. Зуби – один з найбільш розгалужених і “автономних” символів. Різко відмінний у замовляннях проти зубного болю та від зміїного укусу. Замовляння від зубного болю виразнокосмологічні, в них фігурують море-окіян, камінь, дуб, звірі. Місяць у небі, кит-риба в окіяні, дуб на землі. Як оці три брати зійдуться, то тоді у раба Божого Івана зуби будуть боліти.[1,73]

Ти, місяцю Адаме, молодик! Питай ти мертвих і живих:” У мертвого зуби не болять?” – “У мертвого зуби ніколи не болять: кості задубіли, зуби заніміли, ніколи боліти не будуть”. – “Даруй, Господи, щоб і у мене, раба Божого нарожденного, молитвяного, хрещеного Івана зуби заніміли, ніколи не боліли!” [1,76] Саме вони асоціюють зуби зі світом мертвих. Тріада зуби – мертві – місяць у замовляннях постійна, безумовно у мертвих зуби не болять. Можливо зубний біль – це перша неміч, визначена первісною людською свідомістю взагалі. Якщо смерть може позбавити від зубного болю, можливо і самі зуби якось пов’язані із світом мертвих, світом предків. В іншій групі зуби мотивовані простіше: змії, їх укуси, злоба та ворогування, укус словами. На морі Діяні, на острові Кияні, там стояв дуб, а в дубі дупло, а в дуплі гніздо, а в гнізді цариці: одна Киліяна, друга Іліяна, а третя цариця Веретениця. Ти, цариця Веретениця, ти вийди, вигукни, висвисни на своє військо – на польовеє, на водянеє, на гноєвеє, на домовеє! Закажи ти йому, царице Веретенице, нехай воно так не робить, де не треба, не кусає, зубів своїх не пускає, бо зубам тим не бувати і на землю випадати з нарожденного, хрещеного раба Божого Івана. [1,150] Очі – символіка більш розвинена. По-перше, очі вказують напрямок, просторовий орієнтир, по-друге, входять у ланцюжки-назви частин тіла, з яких виганяється зло, також мають магічний контакт з людиною, проникаючи углиб її поглядом, тому необхідно замкнути погляд ворогам. Їхав Ілля на коні, тяг ноги по землі, ноги підняв, кров уняв. Ішла Пречиста: одна з Києва, друга з Чернігова, третя з Ніжина, несли срібну голочку, шовкову ниточку, рану зашивали, кров замовляли: “ Кров з буйної голови, з румяного лиця, з ретивого серця, з живота, з костей, з мозгів, з чорних кіс, з карих очей. [1,193] Рот –інший передавач магії: зурочити можна не тільки поглядом, а й словом. Ворогам затикаютьрота, одвертають язика. Ви, стіни, не будьте німі, ви, сволоки, піднімітесь; лихі мислі, лихі речі, на добре перевернітесь, бо Іван їде чорним волом, щоб став моїм ворогам язик колом. [1,185] Брови – виступають в парі з очима: очі соколині, брови соболині. Коси (волосся) – відіграють величезну роль у язичницькій символіці. Можуть бути не названі в тексті, а безпосередньо введені до магічної практики. Див стор. 25. Постійний атрибут кіс-чорні відноситься до антисвіту, має свою нічну могутність. Личко – своєрідне “сонце” людського тіла, з ним воно навпростець і співвіднесене. Сонечко, яснеє, красне, освіщаєш гори, долини, освіти моє личко, щоб моє личко було ясне-красне, як сонечко. – “Позбавлю я росу, а позбавлю з жінок, з панів повагу, з попів пиху, з парубків гордість, а з дівок красу”. [1,35]

Разом із серцем символізує милого у любовних замовляннях.

Голова – фігурує в переліках частин тіла, відіграє роль просторового орієнтиру. За горами, за ріками там ми спати лягали. Матір Божа в головах, Ісус Христос у ногах, ангели хранителі по боках – хранять мою душу до самого ранку од ножа, од меча, од лихого чоловіка. [1,195] Серце – постійний епітет “добре”,”щире”,”ретиве” вказує на те, що воно відповідає за почуття, прихильність до інших. Медична спеціалізація- любовні замовляння і гарячкові стани. Усі перед тобою, місяцю, і я, нарожденна, хрещена, молитвяна раба Божа Марія. Саме голо зерно пшениці, сонце мені у вічі, місяць мені у плечі, Матір Божа попереду мене. Як од Бога, так і од тебе, Іване, уся ласка, ти до мене з добротою і з ласкою. У мене очі соколині, а брови соболині, а у тебе добра ласка на мене, нарожденну, хрещену, молитвяну рабу Божу Марію. Я до тебе на соколі їду, ти ж глянь на мене соколиними очима і привернись до мене своїм добрим серцем до нарожденної, хрещеної і молитвяної раби Божої Марії. [1,37] Жили, суглоби, м’язи – зустрічаються рідко і лише в замовляннях проти узагальнених недуг. Кості – дуже високочастотний архаїчний символ, тісно пов’язаний з поховальними обрядами, з культом мертвих. Кості регулярно входять до пар кості-кров, кості – тіло, тобто вони є необхідний, але не достатній компонент життя. Мертва вода у казках зрощує кістки, але не може повернути життя. Кість у замовляннях найчастіше жовта, рідше біла. “Архангеле Михаїл, місяць праведний, був на тому світі?” – “Був!” – “Бачив мертвих людей?” – “Бачив!” – “ Не болять їх зуби, не болить їх жовта кость?” – “ Не болить і чорная кров Івана, раба Божого: щоб зуби не боліли й не щеміли у хрещеного, нарожденного, молитвяного!” [1,78] Руки –не входять в перелік, це інструмент магічної жестикуляції. Найпоширеніші жести: триматися за руки (магічний контакт, любов), передавати щось із рук до рук (передача магічних сил), розвести руки (втратити здатність що-небудь робити). Як навідліг рукою не робити, так моєму лицю і тілу від нікого не боліти; як неба і землі нам не міряти, так і мені не наврокувати. [1,91] Рукавиці – ритуальний заступник руки, їх віддають, встановлюючи контакт через річ-посередника, або передають через них для захисту самого себе. Ноги –мають багатопланове значення. Просторове - “позаду”, “внизу”. Підняті ноги означають зміну напрямку знизу вгору. Ногавиці –засіб для відганяння нечисті. Ішов святий Петро і святий Павло; святий Петро ніс рукавиці, а святий Павло ногавиці. Йшли вони і говорили: “Ції уроки й перелоги чортові між ноги”. [1,97] Отже, анатомічні символи в замовляннях: • рідко позначають те саме, що і у буденному житті; • несуть у собі особливі, ритуальні значення; • у прямому значенні частини тіла виступають як об’єкти магічних дій.

Поза увагою цієї моєї роботи залишились ще тлумачення деякої символіки у замовляннях, як то: символіки речовин, чисел, діянь; і найпізніша християнська символіка.

АВТОРСЬКЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ЗАМОВЛЯНЬ

Від Михайла Петровича ( 1926 рік народження) з села Дитятки Київської області.

Тобі, місяцю, сповни, мені на здоров’я. Тобі, місяцю насвітитися, мені по світу надивитися, добре находитися. (звертання до молодого місяця, коли його бачиш перший раз з правої сторони)

Заклинаю вас, гадюки, іменем Господа нашого Ісуса Христа і святим великомучеником і побідоносцем Георгієм і всіми небесними силами. Заклинаю три цариці: Куфію, Невію і Полію, щоб не нашкодили (старцю чи дитині на ім’я...) волосом (колір волосся). Після цього читають молитву: Пресвяту Трійцю п’ять разів і Отче Наш сім разів. (дане замовляння використовується при укусі змії; якщо змія була дуже отруйна, замовляння повторюють три рази).

Водо Єлено! Очищаєш ти луги і береги, очисть мене від усього злого, болісті і слабості. . Звичайно, не могла я відмовитись від унікальної можливості особисто прийняти участь у священному дійстві. Ми запросили до себе Михайла Петровича ( 1926 рік народження) з села Дитятки київської області. Він прибув із надзвичайно важливою місією—відігнати від нашого дому хвороби, уроки, всілякі напасті. Увійшовши до кімнати, Михайло Петрович одразу запалив свічку. Тут якраз час згадати, що, на відміну від християнського символу свічки, який означає здебільшого очищення від злих духів, присутня інша відганяльна, нищівна його функція. Перед нами гомеопатична магія: подібне жар хворобі лікується подібним (вогнем). Ворожою й небезпечної стихією вогонь постає в замовляннях проти «беху та бешихи» і особливо в любовних приворотах. У даному випадку використовується очищувальна і відганяльна функція вогню. Далі Михайло Петрович почав викочувать біду яйцем. Цей процес супроводжувався примовками і замовляннями, які промовлялися у дуже швидкому темпі, тому розібрати щось було неймовірно складно. Єдине, що було зрозуміле “Відганяю хворобу від жовтої кості, рижого м’яса хрещеної молитвяної Богдани”. Саме цей процес мав захистити дім від злого ока і вроків і зробити його мешканців здоровими та щасливими. Далі Михайло Петрович ще раз запалив свічку, а потім погасив її замовленою водою, яка мала неабияку силу і її потрібно пити у випадку хвороб і втоми. У цьому випадку використовується спільна як для християнства, так і для язичницьких вірувань функція води—очищення. Оскільки я почала цікавитись культурою замовлянь, бабуся розповіла мені випадок зі свого дитинства, яке припало на тяжкі повоєнні роки. Коли вона була зовсім маленькою, її дуже налякав великий собака, не маючи можливості звернутись до лікарів, батьки відвели її до жінки-ворожки. Бабуся добре пам’ятає, як їй “замовляли і виливали переляк”. Можливо, допоміг заспокійливий шепіт сусідки, але переляку як не було; до цього часу бабуся любить і підгодовує взимку бездомних тварин. Нелегко було знаходити та систематизувати літературний та науковий матеріал з обраної теми. Підсумовуючи результати моєї роботи хочу відзначити, що в ній я намагалась дати історико-культурне визначення замовлянням, окреслити їхню роль у подальшому розвитку усної народної творчості та сучасної літератури, досить грунтовно розглянула атрибутику та символіку замовлянь, їхнє феноменальне значення у архаїчній світобудові праукраїнців, а також отримала величезне задоволення від занурення у "первісний” океан народної творчості.

ПЕРСПЕКТИВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЗАМОВЛЯНЬ

Замовляння -- жанр досить стійкий, він чітко зберігає світовидчу архаїку, це нерозкладна первісна єдність слова і діла, тексту і обрядового сценарію. Він найменш естетичний жанр фольклору, точніше, не жанр, а картина світу, спосіб спілкування зі світом, “практична” релігія. Після прийняття християнства первісні духи і язичницькі покровителі поступово замінювались християнськими. Оскільки, замовляння найбільш потаємний вид народної творчості, то використовують і непрямі джерела для зібрання і збереження втрачуваних духовних цінностей: 1. Тексти інших фольклорних жанрів: казок, загадок та ін. 2. Тексти архаїчних, не фольклорних жанрів: житія, літописи,апокрифи, проповіді. 3. Тексти дитячих фольклорних жанрів. 4. Орнаменти та інші ритуальні зображення. 5. Народна медицина. 6. Місцеві варіанти християнської обрядовості, наприклад, гуцульські обряди зберегли у собі помітні залишки язичництва. 7. Народне куховарство, найбільшою мірою це стосується ритуальних страв у календарних, весільних та поховальних обрядах. 8. Сни, їхнє переживання та тлумачення. Особисто я зіткнулась із замовлянням, як практичною релігією, коли мені було сім років, тоді ми з батьками вперше їхали в Карпати кататись на гірських лижах. І моя бабуся, хвилюючись за нас, поклала мені до кишені папірця з таким текстом: Я направляюсь в путь, Божа Матір над головою, ангели по боках, що їм те й мені, що їм, те й мені, що їм, те й мені. Аналогічні “замовляння на дорогу” зустрічаються і в літературі. Почавши працювати над темою, я знаходила прояви архаїчної культури замовлянь як у класичній, так і в сучасній літературі. Хрестоматійним прикладом праслов’янських замовлянь є звертання королевича Єлисея у пошуках нареченої до сонця, місяця та вітру у казці О.С.Пушкіна “Казка про мертву царівну та сім богатирів”[7,123-124]. Як приклад збереження замовлянь в усній народній творчості можна розглядати дитячі примовки про дощик, або “гикавку”. Архаїчне світосприйняття відображене і в народних дитячих загадках.

ВИСНОВОК

• У своїй роботі я зупинилась на висвітленні значення замовлянь як історико-культурного джерела, надзвичайно важливого для поглибленого розуміння історії та фольклору нашого народу, оскільки вони, з’явившись навіть раніше за міфи, відображають уявлення наших пращурів про оточуючий їх ще безцентровий всесвіт. • Частково розглянула вплив замовлянь на сучасне мистецтво та побутове повсякденне життя. Деякі розглянуті мною приклади використання замовлянь у художній літературі підтверджують силу впливу прафольклору на сучасних читачів. Хоча трапляється і невиправдане, спекулятивне його використання. • Порівняла християнський та архаїчний світогляди і сприйняття замовлянь. Підкреслюючи діаметральну протилежність поглядів, пояснила специфіку дохристиянського світосприйняття наших предків, їх світобудову. Основним джерелом цих тлумачень стала для мене робота М.Новикової “Прасвіт українських замовлянь”. • Замовляння є найархаїчнішим шаром людської свідомості, що зображує звіра могутнішим за людину, жінку—за чоловіка, мертвого—за живого, ніч—за день. Цей шар глибший за міфи та епос. • Дуже важливою є дієва, ритуальна складова замовлянь, невід’ємність слова від діянь, від магії руху. Можна розглядати замовляння як “дієву магію”, або ж “практичну релігію”. • Важливою характеристикою замовлянь є те, що вони не мають обмежувальних рамок, можуть розтягатись, або скорочуватись. • Замовлянням не відомі етичні поняття “Добра” та “Зла”, вони направлені на усунення прагматичної “Шкоди” і забезпечення “Користі”, що так само свідчить про їхнє архаїчне походження. • Звернула увагу на непрямі джерела поповнення відомого переліку замовлянь: дитячий усний фольклор, кулінарні та медичні рецепти, тощо.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Москаленко М.Н. Українські замовляння. – К., 1993. 2. Михайло Грушевський Ілюстрована історія України. – К., 1990, Репринтне відтворення видання 1913р. 3. Новикова Марина Прасвіт українських замовлянь – К., 1993. 4. Олекса Воропай Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис – т. 1, т.2 – Мюнхен, 1991. 5. Георгій Кониській, архієпископ Білоруський Історія русів./ Пер. І.Драча- К., 1991. 6. Грушевський М.С. Як жив український народ. – Репринтне відтворення, -- К., 1991. 7. Пушкин А.С. Стихи и сказки. – М., 1976. 8. С. А. Макарчук Етнографія України—Львів, 1994 9. Леся Українка Вибране.—К.,Дніпро,1977.