Рум'янцев-Задунайський Петро Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Петро́ Рум'я́нцев-Задуна́йський (1725—96), граф, рос. військ. і держ. діяч, ген. фельдмаршал. Відзначився у Семилітній війні 1756—63, а особливо як командир армії в рос.-тур. війнах 1768—74 (битви при Ларзі й Кагулі) й 1787-91. 1764 Р.-З. був призначений през. Малорос. Колегії й ген.-губернатором Лівобережної України. У перший період свого намісництва в Україні (1760-70) провадив рішучу централістичну політику рос. уряду щодо Гетьманщини, що виявилося зокрема під час виборів до Комісії для складання нового «Уложенія» 1767 (боротьба з автономістичними прагненнями укр. людности, зокрема коз. старшини й духовенства). За ініціативою Р.-З. переведено реформи коз. служби, податкової системи (встановлення подушного податку), поштової справи, а гол. — ген. ревізію екон. стану населення Гетьманщини (див. Рум'янцівський опис). За урядування Р.-З. ліквідовано рештки укр. автономії (скасування Малорос. Колеґії й полкового устрою в 1781 — 82, поділ Гетьманщини на три намісництва — Київ., Чернігівське й Новгородсіверське, поширення на Україну рос. системи адміністрації й судівництва, ліквідація коз. війська й заміна його карабінерськими полками, поширення на Україну «Жалуваної грамоти» дворянству 1785 і городового «Уложєнія» 1775, закріпачення укр. селянства 1783 й секуляризація монастирських маєтків 1786). Але в другий період свого намісництва Р.-З., одержавши або придбавши собі величезні маєтки на Лівобережній Україні, й перебуваючи у зв'язку з рос. опозиційними колами, що орієнтувалися на царевича Павла Петровича й були ворожі до Потьомкіна, увійшов у близькі стосунки з укр. автономістами. Це викликало велике невдоволення Катерини II, яка у 1789 усунула Р.-З. від керування кол. Гетьманщиною й призначила на його місце ген. М. Кречетнікова (1790). Останні роки Р.-З. прожив у своїх маєтках в Україні, оточений увагою й пошаною з боку укр. шляхетства, що виявилося зокрема в позитивній оцінці Р.-З. в «Історії Русів». Похований у Києво-Печерській Лаврі. Нащадки його володіли маєтками на Лівобережній Україні до 20 в.