Рутський Велямин Йосиф

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Митрополит Й.В.Рутський

Рутський Велямин Йосиф (у світі — Іван; 1574 — 5. 2. 1637), київський уніятський митрополит родом з Рути б. Новгородка на Білорусі. Рутський походив з кальвіністської родини, але під час навчання в університеті в Празі перейшовпід впливом єзуїтів на католицтво у латинському обряді (1592). У 1593-1596 студіював філософію у Вюрцбурґу, 1603 закінчив богословіє у Грец. Колегії св. Атанасія у Римі. Перейшовши за наказом папи Климента VIII на Грец. Обряд, Й. Р. повернувея до Вільни і заходився спершу коло виховання юнаків до духовного стану і влаштування прилюдних диспутів з некатоликами. 1605-1606 побував з папським леґатом Павлом Симеоном у Москві, згодом знову подався до Риму, щоб вручити мовому папі Павлові V програму з'єднання церков. Повернувшися до Вільни, Рутський вступив до Святотроїцького монастиря (1607) і разом з Св. Йосафатом Кунцевичем розбудував його коштом своєї спадщини, працюючи над відновленням чернечої дисципліни та вихованням монашого доросту. За ці й ін. заслуги митр. Потій іменував 1611 Рутський святотроїцьким архимандритом і того ж р. висвятив на свого наступника. По смерті Потія (1613) Рутський став митр., 1615 поїхав до Риму та виклопотав у Павла V 22 стипендії для своїх ченців у Грец. Колеґїї в Римі й ін. папських семінаріях (Брунсберґ, Прага та ін.), зрівняння уніятських шкіл з єзуїтськими (щоб відтягнути молодь від польонізації) та ін. привілеї. 1616 Рутський остаточно завершив реорганізацію уніятського чернецтва на підставі відповідно опрацьованого уставу св. Василія і на першому монашому з'їзді (капітулі) 1617 розпочав об'єднання монастирів київ. митрополії в одному василіанському чині під проводом виборного протоархимандрита, щоб мати в ньому гол. рушія цєрк. життя з'єднаної Церкви. При тому Рутський намагався підвищити рівень світського духовенства, засновуючи і реорганізуючи школи під проводом Василіян (Берестя, Володимир-Волинський, Новгородок); гол. з цією метою Рутський скликав 1626 Кобринський собор, який схвалив заснування планованої ним духовної семінарії в Мінську. Домаганнями у короля Жигмонта III, виступами на сеймах, перед папськими нунціями та в урядових і церк. поль.лит. колах Рутський ставав на захист з'єднаної Церкви і отримав заборону апостольської столиці перетягати на латинський обряд чи переходити на нього без дозволу папи (1624). Одночасно, щоб злагіднити ставлення правос. після відновлення їх ієрархії (1620), Рутський розпочав (1624) спільні розмови з її владиками (митр. Іов Борецький, архиєп. Мелетій Смотрицький, митр. Петро Могила) для порозуміння «однієї Руси з другою» і можливого створення київ. патріархату. Рутський помер 1637 у Дермані, похований у Вільні, звідки 1655 моск. війська вивезли його домовину в невідоме місце. Ще за життя Рутський удостоївся назв «колюмни Церкви», «Атланта Унії», «Атанасія Руси» (Урбан VIII). Великі заслуги поклав Рутський у розвитку освіти й організації Церкви за зах. зразками.

[ред.] Твори

Sowita wina, to jest odpis na skrypt... nazwanv Weryfikacja niewinności; Examen Obrony, to jest odpis na skrypt Obrona Weryfikacji. Вільна 1621;
Галущинський Т., Великий А. Epistolae J. V. Rutskyj. За ред. Галущинського Т. — Великого А. Рим 1956.

[ред.] Література

Турук Т. Униатский митр. Рутский. Журн. Министерства Народного Просвещения. ч. 3. П. 1916;
Хомин П. Митр. Й. В. Рутський і його осв. змагання, ж. 1921;
Галущинський Т., Великий А. Rutskyj in «exitu viarum». Записки ЧСВВ, VII. Рим 1949;
Головацький Р. Митрополича Семінарія Рутського. Записки ЧСВВ, IX, 3 — 4. Рим 1960;
Назарко І. Київ. і Гал. митрополити. Рим 1962;
Metr. R. Korsak. Vita Rutscii. Записки ЧСВВ, X. Рим 1963;
Szegda M. Działalność prawno organizacyjna metr. J. V. Rutskiego. B. 1967;
Семчук С. Митрополит Рутcький. Торонто 1967.