Річицький Андрій
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Річицький Андрій (псєвд. Пісоцького Анатоля; 1882-1937), політ. діяч, чл. УСДРП, 1917-18 pp. чл. Укр. Центр. (і Малої) Ради, з січня 1919 — один з ідеологів «незалежників» та засновників УКП («укапісмв») і її керівник. Співред. органу УКП «Червоний Прапор», в якому в 1920 викривав КП(б)У як рос. окупаційну партію в Україні. Після ліквідації УКП (1924) чл. КП(б)У, в якій був однодумцем М. Скрипника і гол. інтерпретатором його теорії й політики українізації; разом з ним був противником «шумськізму» і гостро критикував М. Волобуєва, М. Грушевського, М. Хвильового, Тоді ж Р. став викладачем ВУАМЛІН-у й наук. співр. Н.-Д. Інституту літератури ім. Т. Шевченка. Після самогубства Скрипника заарештований під провокаційним закидом «перевиконання» хлібозаготівель з голодуючих сіл і розстріляний. Праці з літературознавства («Тарас Шевченко в світлі епохи», 1923, «Винниченко в літературі й політиці», 1928), найновішої історії («Центр. Рада від лютого до жовтня», 1928), про «українізацію» («Основи українознавства», 1929; «Нац. питання доби наступу соціалізму», 1931), про Маркса. («Карл Маркс, його життя й діяльність», 1929); за ред. Р. вийшов вперше українською мовою «Капітал» К. Маркса (1927 — 29).
 |
Це незавершена стаття про персоналії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
