Свєнціцький Іларіон Семенович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Свєнці́цький Іларіо́н Семе́нович (7 квітня 1876, Буськ, Львівська область - 18 вересня 1956, Львів) - український філолог, етнограф, музеєзнавець, громадсько-культурний діяч, доктор філологічних наук з 1902 р., дійсний член НТШ з 1914 р.

Закінчив фізико-математичний факультет Львівського університету (1899), продовжив навчання як вільний слухач історико-філологічного факультету Петербурзького університету та Археологічного інституту. Лінгвістичну освіту поглиблює у Відні під керівництвом В. Ягича, захистив докторську дисертацію. З 1913 приват-доцент кафедри слов’янської філології Львівського університету, 1944-1950 завідувач кафедри слов'янської філології Львівського університету. У 1921-1925 викладає у таємному університеті у Львові. 1905-1952 директор Національного музею у Львові (з 1939 р. – Державний музей українського мистецтва). З 1944 – завідувач Львівського відділу Інституту мовознавства, який (1951) увійшов до структури Інституту українознавства.

Наукові інтереси: мовознавство, зокрема історія української мови, порівняльно-історичне мовознавство, діалектологія, палеографія, літературознавство, рукописні пам’ятки і стародруки, українське мистецтво найдавнішого періоду, музейна справа тощо.

Як філолог вивчав мову окремих рукописних пам'яток (дипломатика старокиїв. договорів з греками, Бучацьке євангеліє 13 в., Лаврашівське євангеліє поч. 14 в., Новосадський апостол 14 в., Гал.-Волинський літопис), дав «Нариси з історії української мови XI — XVIII ст.» (1920) з даними про сер. добу в історії укр. літ. мови, описав фонетичні особливості бойківської говірки с. Бітлі, склав граматики української мови для поляків (1922) та рос. мови! для українців (1902) і для поляків (1915, 1931). Досліджував історію відродження Закарпаття («Материалы по истории возрождения Карпатской Руси», 2 тт., 1905-09) і зв'язки українців з Ф. Міклошічем. 1957 вийшли його «Нариси з історії болг. літератури», а нариси сербохорв. літератури й обох літ. мов залишилися в рукописі. С. склав також нариси з історії рос. літератури 19 — 20. ст. (1902-05), вивчав окремих укр. письм.: «Винниченко, спроба літ. характеристики» (1920), «Шевченко в світлі критики й дійсности» (1922), «Суспільне тло творчости І. Франка 1856-1916 pp.» (1930) та білор. літературу. З ділянки бібліографії дав «Опис рукописів Народився дому з колекції А. С. Петрушевича», т. 1-3 (1906-41), «Опис кириличних рукописів Нац. Музею. Пергамінові рукописи XII — XV ст.» (1933) та ін. При всьому знанні давніх джерел С. не (раз робив хибкі висновки (напр., «Слово о полку Ігореві» уважав твором 15 в., Лаврашівське євангеліє характеризував як білор. рукопис та ін.). С. був першим гал. фаховим музеєзнавцем: під його керівництвом Нац. Музей став верстатом наук.-студійної праці. Мистецтвознавчі дослідження С: зосередив насамперед на вивченні орнаментики рукописної книги: «Прикраси рукописів Гал. України XVI в.» (1922-23), ґравюри: «Початки книгопечатання на землях України» (1924) та гал. іконопису: «Іконопись Гал. України XV-XVI ст.» (1928), «Ікони Гал. України XV-XVI вв.» (1929, і досі ілюстративно найповніше вид, з цієї ділянки). С. є автором праці «Розвиток укр. мистецтва в Західній Україні» (1944). Як історик мистецтва С. належав до т. зв. «старої школи», що гол. натиск клала на опис мист. творів; зібрав і упорядкував великий музейний матеріал. С. був також ентузіястом нового мистецтва 1 з 1931 влаштовував у музеї ґалерію укр. модерних картин. Як етнограф вивчав виникнення укр. колядок і щедрівок («Різдво Христове в поході віків», 1933) та похоронні голосіння. Перелік праць С. у ж. «Питання слов. мовознавства», кн. 5 (1958).

[ред.] Праці

• Бучацьке євангеліє ХIII ст. (1911)
• Основи науки про мову українську (1918),
• Мова Галицько-Волинського літопису (1949),
• Опис рукописів народного дому з колекції А. Петрушевича (т.1-3, 1906-1911)
• Початки книгопечатання на землях України (1924)
• Смоленська грамота 1229 р. у світлі дослідів чергування напівголосних і голосних у слов'янських мовах ХIХ-ХХ ст. // Питання слов'янського мовознавства. Кн.3. – Львів, 1955. – С. 114-122;
• Західноукраїнські грамоти ХIV-ХV ст. // Питання українського мовознавства. Кн. 2. – С. 3-27 та ін.

[ред.] Див. також

Свєнціцька Віра, дочка, мистецтвознавець

[ред.] Література

• Кізлик О.Д., Луцик Ф.Я. І.С. Свєнціцький. Короткий бібліографічний покажчик. – Київ, 1956
• Гумецька Л.Л. Іларіон Семенович Свєнціцький // Мовознавство. – 1976
• Закревська Я.В. Свєнціцький Іларіон Семенович // Енциклопедія «Українська мова». – Київ, 2000