Сен-Жерменський мирний договір 1919
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Сен-Жерменський мирний договір 1919-один із договорів Версальської системи післявоєнного влаштування у Європі. Укладений 10.9.1919 у м.Сен-Жермен-ан-Ле (поблизу Парижа) між т.з. головними союзними державами (США, Британською імперією, Францією, Італією, Японією), а також Бельгією, Китаєм, Кубою, Грецією, Нікарагуа, Панамою, Польщею, Португалією, Румунією, Югославією, Сіамом (Таїландом), Чехословаччиною та Австрією.
Австрійську делегацію на переговорах очолював державний канцлер К.Реннер. Договір став документом, який підсумовував результати Першої світової війни для колишньої Австро-Угорської імперії. С.-Ж.м.д. констатував розпад Австро-Угорської імперії (відбувся після капітуляції Австро-Угорщини 27.10.1918) на ряд самостійних держав -Австрію (з 12.11.1918-Австрійська республіка), Угорщину, Чехословаччину, Сербо-Хорвато-Словенську державу (з жовтня 1929 -Югославія), Західно-Українську Народну Республіку. Згідно з договором здійснено територіальні зміни: колишні провінції імперії Богемія, Моравія і Сілезія переходили до Чехословаччини (пізніше частина Тешинського району Сілезії відійшла до Польщі). Бургенланд переходив від Угорщини до Австрії (у 1921 частину цієї території з м.Шопрон-Еденбург повернуто Угорщині), Італія отримала південну частину Тіролю. Незважаючи на рішучу вимогу Буковинського народного віча у Чернівцях 3.11.1918 про приєднання Північної Буковини до складу єдиної Української держави, її передали Румунії. Було проігноровано також рішення Народних Зборів Закарпаття (Собору Русинів) у Хусті (21.1.1919) про приєднання цього краю до УНР, і Закарпатську Україну включили до Чехословаччини. Це викликало рішучі протести урядів ЗУНР, УНР та УСРР Статті 10-13 договору визначали автономний статус Закарпаття у складі Чехословаччини (див. Підкарпатська Русь, Карпатська Україна). Договір гарантував права національних меншин, у тому числі й українців, на території Чехословаччини і Румунії.
За С.-Ж.м.д. Відень визнавав незалежність Югославії, Чехословаччини, а також усі мирні договори з центральними державами, кордони Болгарії, Греції, Польщі, Румунії, Угорщини, Чехословаччини і Югославії. Австрія зобов'язувалася виконувати будь-які ухвали держав-переможниць щодо її колишніх володінь, приналежність яких не була визначена у договорі (це стосувалося, у першу чергу, Галичини, яку невдовзі остаточно приєднали до Польщі). У погодженні з постановами Вер-сальського мирного договору С.-Ж.м.д. зобов'язував Австрію відмовитись від прав у Марокко, Єгипті, Сіамі та Китаї. Австрія визнавала незалежність територій, які раніше входили в Російську імперію, і відміну Брест-Литовського договору, а також право Росії на репарації з Австрії. Договір забороняв аншлюс, тобто приєднання Австрії до Німеччини або ін. держави. Воєнні статті договору встановлювали чисельність австрійських збройних сил у 30 тисяч чол., їй заборонялось мати військово-морський флот і військову авіацію. Австрія зобов'язувалась передати переможцям у рахунок репарацій весь торговельний і риболовецький флот. С.-Ж.м.д. включав у себе статут Ліги Націй, Міжнародного бюро праці. Договір створив ряд нових територіальних проблем та посилив незадоволення держав, які зазнали поразки у Першій світовій війні 1914-18. Підписання договору без участі більшовицької Росії (кваліфікувала договір як реакційний та імперіалістичний) згодом дало можливість комуністичному режиму СРСР приєднатися до антиверсальських акцій фашистської Німеччини і навіть вступити з нею в безпосередню змову проти народів Східної Європи.
