Середня височина

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Цю статтю необхідно відформатувати, використовуючи мову розмітки Вікі.
Ви можете допомогти проекту, зробивши це!

Середня височина (звич. вживана назва — Середньоросійська височина, Середньоруська височина, деколи — Східньоєвропейська Центральна височина), велика височина у центрі Сх. Європи, що простягається з півн. — піан. зах. (від р. Оки на лінії Калуга — Рязань) на півд.-півд. сх. (до р. Дінця; широку долину Дінця інколи виділяють як Донецьку низовину); на сх. межує з Оксько-Камською, на зах. з Придніпровською низовиною. Довжина до 1000, ширина до 500 км. Перев. частина С. в. лежить у межах Росії, значно менша — на півд. зах. у межах укр. етнічної території як в Україні (частини Сумської, Харківської і Луганської обл.), так і в Російській Федерації (півд. частина Білгородської і Воронізької обл. та окрайки Курської і Ростовської). С. в. являє собою хвилясте плято з пересічною висотою 230-250 м (найвища — 293 м), розчленоване до 100 (а навіть 150) м долинами рік, балками й ярами. В основі С. в. залягають докембрійські породи кристалічіного Воронізького масиву, який на півд. зах. опускається до Дніпровсько-Донецької западини. Осьова частина Воронізького масиву прикрита тонкими (до 150 м) шарами осадових порід — девону, юри, крейди і палеогену (на, півд. сх. над Доном між м. Богучаром і Павловськом кристалічні породи виходять на поверхню); в усі боки від неї докембрійські породи западають глибоко під осадові шари. Невелика півн.-зах. частина С. в. була вкрита льодовиком під час дніпровського зледеніння; майже всю вкриває тепер лес і лесовидні суглинки. На С. в. беруть поч. ріки, що пливуть до басейнів Чорного, Каспійського й Озівського морів. Перев. частина С. в. лежить у смузі лісостепу, півн.-зах. — у смузі мішаних лісів, півд.-сх. — Степу.

Укр — частина С. в. (півд.-зах. схил С. в., півд.-зах. відноги С. в.; площа бл. 80 000 км²) відповідає півд.-зах. схилам Воронізького масиву, які вкриті грубими шарами крейди (серед них особливо поширена біла крейда, що виступає на відслоненнях по всій території) і тонкими шарами палеогенових і антропогенових порід; всі вони пухкі і податливі на ерозію. С. в. це ерозійно-денудаційна лесова похила рівнина сильно розчленована. Абсолютні висоти зменшуються у півд.-зах. напрямі, у якому пливуть ріки: притоки Дніпра (Сейм, Сула, Псьол, Ворскло та ін.) і Дінця (Уда, Нежеголь, Оскіл, Айдар, Деркул, Калитва та ін); сх. частина С. в. похилена також на сх. до Дону і розчленована його притоками (Тиха Сосна, Чорна Калитва, Осередь, Тогучівка та ін.). Річкові долини перев. широкі (до 6 км) і глибоко втинаються, вододіли звужені здебільша до правих берегів. Як і на Полтавській рівнині (див. 2 330 стор.), назагал правобережні ділянки долин стрімкі, ускладнені зсувами, часто вкриті лісами і чагарниками; вони розчленовані короткими, глибокими, сильно порізаними ярами. Лівобережні ділянки похилі, звич. з 3-4 терасами (з них надзаплавні пєрев. вкриті пісками, вищі — лесом); вони слабо розчленовані довгими ярами і неглибокими балками з похилими схилами. Взагалі на С. в. яруги і балки сильніше розвинені, ніж на ін. укр. землях; їх густота — 1 — 2 км на 1 км², а яружне розчленування доходить до 10 — 30% площі (найбільше в півд.-сх. частині між р. Осколом і Доном та Хопром). Обезліснення С. в. і розорання степів вплинули на зростання балок й спричинили катастрофічне для хліборобства збільшення невгідь.

В одноманітному назагал краєвиді С. в. більш мальовничими є високі праві береги рік, збудовані перев. з крейдяних шарів, зокрема правий берег Дону, т. зв. Донське Білогір'я (висота 242 м) та сильно розчленована Калачська височина на півд. сх. На півн.-зах. Сумщини поширені карстові явища, тут також простягаються мореново-зандрові і зандрові рівнини; взагалі ця частина С. в. являє собою перехід до півн. частини Придніпровської низовини і Лівобережного Полісся, що його часом називають Сіверським Поліссям (див, стор. 2 332 і карту на стор. 2 331). На заплавних терасах рік інколи поширені еолові форми.

Ріки С. в. за винятком Дону і Дінця назагал маловодні, а малі влітку пересихають. У заплавах річок численні озера — стариці та болота.

Клімат С. в. найбільш континентальний з усіх частин України, а зими — найхолодніші. Сер. річна температура від 6° на півн. до 8½°Ц. на півдні, січня від — 7° на півд. зах. до — 9½°Ц. на півн. сх., липня від 19° на півн. зах. до 22° на півд. сх., сер. різниця між найтеплішим і найзимнішим місяцем зростає з 26° на півн. зах. до 29°Ц на півд. сх. Сер. ч. атмосферичних опадів на рік з 560 мм на півн. зах. опадає до 400 мм на півд. сх.; 75% їх припадає на літні місяці, часті зливи. Зима відзначається стійкістю, літо — сухістю (часто суховії).

Ґрунти і рослинність змінюються в напрямі з півн.-півн. зах. на півд.-півд. сх. На півн. від р. Сейму поширені гол. опідзолені ґрунти, опідзолені чорноземи, темносірі опідзолені і сірі та світлосірі опідзолені ґрунти; у ліс. смузі також дерново-підзолисті супіщані ґрунти. В решті Лісостепу поширені глибокі малогумусні чорноземи; в Степу звич. малогумусні чорноземи. У долинах річок поширені лучно-чорноземні, піщані і болотяні ґрунти.

Приблизно пол. С. в. лежить у смузі Лісостепу і Степу; 5% — У ліс. смузі. Тепер у ній ліс займає ледве 6% площі; переважають мішані ліси (сосна, дуб, береза), менше — соснових; значну площу становлять суходільні й заплавні луки та болота. У Лісостепу ліс займає бл. 10%; його найбільше на півн. зах. і здовж річкових долин; переважають діброви з додатком клена, ясеня, липи, а на піщаних терасах рік соснові ліси з додатком дуба, вільхи, верби, лози й ін. Залишки трав'яного барвисто-широколистого степу є лише на схилах ярів. Великий ліс. масив Шиповий ліс б. Бутурлинівки (32 000 та) є частково під охороною, Ямський степ у півд. Вороніжчині (б. Старого Осколу) є заповідником. У смузі барвистого типчаково-ковилового степу ліс становить 3% (найбільші масиви на піщаних терасах Дінця), рештки степ. рослинності залишилися на стрімких узбіччях балок і ярів, на невеликих ділянках цілини та в заповідниках (Стрілецький степ й ін.).

Про людність і нар. господарство див. Слобожанщина.

[ред.] Література

Енциклопедія українознавства
Бондарчук В. Геоморфологія УРСР. К. 1949; Чижов М. Укр. Лісостеп. К. 1961; Физико-географическое районирование Украинской СССР (за ред. В. Попова, А. Маринича, А. Ланько). К. 1968; Ланько А., Маринич О., Щербань М. Фіз. географія Укр. РСР. К. 1969; Советский Союз. Географическое описание в 22 тт. Центральная Россия. М. 1970.