Скет
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Скет - Вокальний джазовий стиль. Складається з імпровізованих непослідовних складів, котрі співаються під імпровізовану мелодію , як правило, під музичний акомпонент. Цей стиль дуже подібний до вокалізації, де голос замінює джазові інструменти але з додаванням слів[1].
[ред.] Історія виникнення
Дехто вважає що скет бере свої початки з музики Західної Африки, де ударні звуки інструментів заступалися вокалізацією, де певні звукові склади заміняли стандартний ритм. Однак є велика ймовірніть того, що скет здобув свого часу популярність серед джазових співаків Сполучених Штатів Америки, котрі намагались імітувати голосом звуки джазових інструментів. Це підтверджують ранні звукозаписи блюзу та новоорлеанського джазу.
[ред.] Опис
Луї Армстронґ у 1920-х роках почав використовувати скет з особливим ентузіазмом. Багато його ранніх скет соло були, фактично, такими ж нововведенням, як і його соло на трубі. Кеб Колловей (Cab Calloway) у 1940-х роказ значно ускладнив цей вид мистецтва, надавши йому нового значення — стилю бібоп. Елла Фітцжеральд теж була відомою за своє вміння імітувати джазові інструменти. Перший очевидний записаний приклад скету був 'Heebie Jeebies' (1926 рік) Луї Армстронґа. Існує легенда, що ця композиція з'явилась після того, як у нього впав нотний аркуш зі словами на підлогу або, що він просто забув слова.[2] Чудовим прикладом сучасного скету є Джон Ларкін, або як його знають за псевдонімом Скетмен Джон.
Скет співак, фактично, нічим не відрізняється від джаз музиканта. Він створює, єдиний у своєму роді, звук, що формується із складів, візерунку ритму та інших вокальних засобів. Ворд Свінгл (Ward Swingle), свінговий співак, в 1960-х роках застосовував скет до класичної музики, створивши, таким чином, нових слухачів бібоб скет співання. З 1920-х років було впроваджено багато нововведень у скет, в тому числі музичну та немузичну вокалізацію, як, скажімо, бурмотіння, сміх, схлипування, крик, ричання, мимрання та йодль.
