Слов'яносербія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Слов'яносербія, адміністративно-територіяльна військова одиниця, утворена російським урядом 1752 на південь віл річки Сіверського Дінця між її притоками Бахмуткою і Луганкою. На сході межувала з Землею Війська Донського, на заході — з Запоріжжям, на півночі — з Слобожанщиною, на півдні — з володіннями Кримського ханства.

Як у Новій Сербії, в Слов'яносербії поселено сербів з Угорщини (також болгарів, волохів, греків й інших православних з Туреччини) для охорони від татар і турків та колонізації рідко заселених просторів лояльними російському уряду підданими і застереження заселення цих земель українцями з Гетьманщини, що межувала на сході із Слов'яносербією.

Серби були організовані на військовий лад, мали деяку автономію і являли собою два полки під проводом Р. Прерадовича й І. Шевича (1 300 вояків), які відбували службу на Українській лінії.

Адміністративним центром Слов'яносербії було м. Бахмут.
Між військовими поселенцями і місцевим українським населенням та сусіднім Запоріжжям виникали постійні конфлікти.
1764 російський уряд ліквідував Слов'яносербію і включив її до складу Катеринославської провінції Новоросійської губернії.

Чужинецьке населення Слов'яносербії згодом асимілювалося з українським.