Слідство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Слідство, діяльність розслідування кримінальних справ, здійснювана в передбаченій законом процесуальній формі, з метою встановити факт злочину та виявити осіб, винних у його вчиненні. С. має на меті підготувати справу до її остаточного вирішення в суді. Процесуальні закони знають т. зв. попереднє С., що його ведуть слідчі органи під керівництвом прокуратури, і суд]. С. в рамках суд. розгляду справи. У дрібніших кримінальних справах не ведуть попереднього С., а обмежуються т. зв. дізнанням, в якому провадяться органами дізнання невідкладні слідчі дії, після чого справу передають судові.

Під впливом ліберальних ідей і теорії поділу влади та з уваги на те, що прокуратура не є безстороннім органом, від другої пол. 19 в. в процесову стадію попереднього С. зах.-евр. держав введено т. зв. слідчих суддів, завданням яких є вести слідчі дії при суворому збереженні об'єктивності й законности. Вони є органами незалежного суду. Така система існувала на укр. землях під Австрією до 1918, а пізніше під Польщею, Чехо-Словаччиною і Румунією. Зародки її були також у Рос. Імперії.

В СРСР і УРСР під впливом принципового заперечення теорії поділу влади процес ділиться на дві частини: попереднє С. під керівництвом прокурора, в якому суд не має жадних компетенцій, і суд. розгляд, який починається тоді, коли слідчі органи, зібравши відповідний матеріал проти обвинуваченого, передають справу судові до остаточного вирішення.

У перших десятиліттях по революції попереднє С. в СРСР й УРСР мало панівне значення у всьому процесі. Прокуратура вважалася центр. органом, тоді коли суди були місц. органами. Вислід попереднього С. був т. ч. вирішальний для суду й суд. С. З часом, зокрема після 20 з'їзду КПРС (1956), система судів зміцнилася й у великій мірі звільнилася від домінуючого впливу прокуратури. Тому під час суд. розгляду справи суд ґрунтовно перевіряє результати попереднього С. Оскільки суди зобов'язані спільно з слідчими органами вести боротьбу із злочинністю, ця перевірка буває досить поверхова, і тому процеси відбуваються за порівняно короткий час. Становище обвинуваченого в попередньому С. ослаблене тим, що закон допускає оборонця (захисника) щойно по закінченні попереднього С.

В СРСР і УРСР існують три слідчі органи: а) слідчі Міністерства Внутр. Справ, б) слідчі прокуратури і в) слідчі органів держ. безпеки (тепер КҐБ). Слідчі органи в основному суворо нормовані кримінально-процесуальними кодексами (КПК). Ст. 104 КПК РСФСР і відповідна ст. КПК УРСР, що був чинним до 1960, мала примітку: «Порядок затвердження арештів, проваджених органами держ. політ. управи, визначається окремими правилами». Поширена інтерпретація цієї примітки мала той наслідок, що слідчі органи у політ. справах тільки дуже умовно дотримувалися постанов КПК. КПК 1960 вже не має цієї примітки; проте це не міняє факту, що в політ. процесах суди далі вирішують справи не за критерієм законности чи справедливости, а винятково за політ. доцільністю, яка визначається в попередньому С. органами держ. безпеки, що практично перевірці судів не підлягають.