Користувач:Смолянко Вілторія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Вельмишановні гості Чернігівщини! Щиро раді вітати вас на стародавній Сіверський землі, з її самобутніми історичними, культурними традиціями, неповторними краєвидами “зачарованої Десни”, гостинними та працьовитими людьми.

За своїм походження Чернігів був давньослов’янським містом. За археологічними даними, його формування почалося, приблизно в кінці 7 століття нашої ери. Вперше Чернігів згаданий у літописі під 907 роком. Існує багато версій появи назви міста – Чернігів, але найпоширенішими серед них є дві версії: 1. На Сіверській землі переважала лісиста місцевість. А слав’яни не рідко давали назви своїм поселенням за географічно – територіальними ознаками місцевості де його хотіли створити. Отже, від словотворення: “темні”, “черні” ліси орієнтовно і з’явилася назва “Чернігів”. 2. Свою назву місто отримало очевидно за іменем першого князя-засновника - “Чорного”, який заклав фундамент для створення й подальшого розвитку міста. Нажаль самого імені історія нам не називає, але про існування історичної особи нам нагадує така історична, археологічна пам’ятка, як: “Чорний могила”, або курган, слов’янського походження, який датовано 10 століттям. Курган розташовано біля Єлецького Успенського монастиря. За переказами, саме в цьому кургані покоїться прах князя Чорного, легендарного засновника Чернігова. Висота кургану понад 10 метрів, окружність 170 метрів. Його оперізував рів завширшки до 7 метрів. З 1872 – 1873 роки курган досліджував уродженець Чернігівщини археолог Дмитро Якович Самоквасов (1843 – 1911 р. р.). Розкопано залишки великого поховального кострища, знайдено обгорілі людські кістки, зброю, знаряддя праці, побутові предмети, золоту монету часів візантійського імператора Костянтина VI Багрянородного (9 століття). У верхній частині насипу виявлено залишки тризни: шоломи, кольчуги, залізний казан, два ритони з турячих рогів у срібних оправах, дві золоті монети часів візантійського імператора Василія І Македонянина (867 - 886). Чорна могила – це єдине відоме поховання давньоруського князя – сучасника київського князя Святослава Ігоровича. Більшість знахідок зберігається у фондах та експозиції Московського історичного музею, частина експонатів, яку Самоквасов передав до музею Київського університету та деяких приватних колекцій, наприкінці 19 – на початку 20 століття нажаль втрачено. Згідно історичним джерелам, вже в 9 столітті місто стає центром східних слов’ян, племені сіверян. А у кінці 9 століття увійшло до складу Київської Русі. У 1024 – 1036 р. р. та 1054 – 1239 р. р. місто стає економічним і політичним центром Чернігівського князівства. В період з 1036 – 1054 р. р. чернігівське земля була у складі Київського князівства. Основна теріторія Чернігівського князівства включала лівобережжя Дніпра вище за впадіння до нього Десни. У період найбільшого розквіту до Чернігівського князівства входила вся Чернігово – Сіверська земля і володіння Тмутороканського князівства. Чернігово – Сіверська земля розташована в основному по Десні, її притоках, та у верхів’ях Оки. На північно – східному кордоні землі межували з землями мордови і болгар. На півдні з Переяславським князівством. На південно – східному кордоні з кочовими племенами. Основне населення Чернігово – Сіверської землі становили сіверяни. Першим князем Чернігівського князівства був Мстислав Володимирович(1024 – 1036 р. р.), який переміг у боротьбі за владу у Лиственській битві 1024 року київського князя Ярослава Мудрого. Після смерті Мстислава Володимировича у 1036 році, в період з 1036 – 1054 р. р. чернігівське земля увійшла до складу Київського князівства. Після смерті Ярослава Мудрого у 1054 році усі землі були розподілені між його п’ятьма синами: Чернігівське князівство, разом з Муромом і Тмутаракан’ю, дісталося Святославу Ярославович (1054 - 1073). Потім чернігівськими князями були: Всеволод Ярославич (1073 – 1076, 1077 - 1078), Володимир Мономах (1076 – 1077, 1078 - 1094)., Олег Святославич (1094 - 1096)., Давид Святославич (1097 - 1123), Ярослав Святославич (1123 - 1126)., Всеволод ІІ Ольгович (1126/7 - 1139)., Володимир Давидович (1139 - 1151)., Ізяслав Давидович (1151 - 1154)., Юрій Володимирович (1154 - 1155)., Святослав Ольгович (1157 - 1167)., Ярослав Всеволодович (1179 - 1198)., Ігор Святославич (1198 - 1201)., Всеволод Святославич Чемний (1201 - 1221). На кінець 12 століття Чернігів займав площу понад 200 га і складався з князівського центру – Дитинця, Окольного града, Третяка, посаду Передгороддя та Подолу. Дитинець – це центральна укріплена частина міста 7 – 13 століття. Майбутнє ядро Дитинця сформувалося, ще в 7 – 8 столітті на місці поселення другої чверті 1-го тисячоліття нашої ери. Про це свідчать знайдені тут археологами рештки будівель 7 – 8 століття з фрагментами побутових речей (ліпний посуд, глиняні пряслиці тощо). Залишки рову свідчать про наявність укріплень. У 80 – 90-х роках 10 століття, коли в Середньому Подніпров’ї великий князь київський Володимир Святославич розгорнув масове будівництво фортець – “градів”, Дитинець, напевно, був реконструйований, розширений і займав усю південно – західну ділянку мису. На початку 11 століття коли чернігівським князем став його син Мстислав Володимирович (1024 – 1034 р. р.), Дитинець знову розширили на Схід – Захід. На пагорбі Сходу – на Подолі, при впаданні річки Стрижень в річку Десну, закладений новий князівський двір - дитинець із Спаським собором, який був обнесений укріпленнями, як фортеця.

Площа Дитинця зросла до 10,5 га. Він стає головним політичним і релігійним центром міста або “стольного града” Чернігово – Сіверської землі.

У 11 – 12 столітті на території Дитинця зведені муровані князівські тереми,, Борисоглібський собор, за мурованою брамою з надбрамною церквою засновано єпископський двір. У другій половині 12 століття за рахунок приєднання південно – східної частини мису площа Дитинця зросла ще на 15,5 га. Сюди було перенесено новий князівський двір, у 1174 році зведено Михайлівську церкву, у 1186 році зведено церкву Благовіщення. Рештки цих релігійних пам’яток, а також рештки князівських теремів, помешкань бояр і рядових жителів були виявлені і досліджені археологами на протязі 1946 – 1980 р. р.; 1984 – 1986 р. р. та досліджуються по сьогоднішній день. На початку 13 століття Дитинець був могутньою для того часу фортецею, оточеною глибоким ровом, високим земляним валом з дерев’яними стінами і вежами. До Дитинця потрапляли можна було потрапити через три брами: Київську, Водяну і Погорілу. Загальна довжина укріплень становила близько 1600 м. З південно – східної частини мису до Дитинця примикав – Окольний град. Площа якого складала близько 40 га при загальній довжині оборонної лінії 2600 метрів. Згідно результатів історичних та археологічних досліджень можна зробити висновок, що формування Окольного граду, напевно, розпочалося, ще в 9 – 10 століття, а укріплюватися він почав на початку 11 століття за період князя Мстислава Володимировича (Рів Окольного граду (глибиною 5 – 7 метрів та довжиною 18 – 22 метри) виявлено поблизу Єлецького Успенського монастиря і датовано початком 11 століттям. Вали підносилися вгору не менше, як на 4 – 5 метрів). У другій половині 12 століття південно – східна частина Окольного граду (близько 5 га) увійшла до складу Дитинця. На південно – західній частині Окольного града розташована історична місцевість під назвою – Третяк, яка мала самостійну лінію укріплень (близько 1600 метрів). На прикінці 12 – на початку 13 століть, на південно – східному кінці Третяка був зведений мурований храм, залишки якого виявлено під час розкопок. В 11 столітті, на заході від Третяка засновано Єлецький Успенський монастир, який теж мав самостійну систему укріплень (близько 800 метрів в обводі), що примикала до укріплень Третяка та посаду Передгороддя. Передгороддя – це історична частина стародавнього Чернігова, яка з півдня примикала до Єлецького Успенського монастиря та Окольного граду і складає площу близько 88 га. У кінці 12 століття Передгороддя обнесено укріпленням. Сліди ровів виявлено в районі сучасних вулиць Робочої, Пирогова, Леніна, Урицького . Захищений валами територія Передгороддя, на думку дослідників, заходила на лівий берег річки Стрижень. Проте під час досліджень культурний шар виявлено по вулиці Східночешській у районі П’яти кутів, вздовж берега річки Стрижень. На грані 12 – 13 століть. На території Передгороддя була зведена П’ятницька церква. Біля підніжжя Дитинця, Третяка і Єлецької гори розташований був ще один історичний район міста – Поділ. Його площа точно не встановлено, але приблизно дорівнювала не менше 50 га. За свідченнями археологів, частина Поділу, що примикала до підніжжя Дитинця і берега річки Стрижень, вже у 10 столітті була укріплена валом і ровом, що захищало не тільки Поділ, але й пристань у гирлі річки Стриженя. У південній частині посаду, па Півдні від Подолу, на протилежному березі річки досліджено залишки виробничого центру 11 – 12 століття, де виготовлялася цегла-плінфа та інші будівельні матеріали. Після того як змінилося русло річки Стриженя, тут виникла Старостриженська вулиця. Тепер вона забудована комплексом приватних будинків. Як вже зазначалося вище у місті розвивалося будівництво, ремесла і торгівля. У той час споруджено Борисоглібський собор, Спаський собор, Іллінську церкву (Троїцько – Іллінський монастир), Єлецько Успенський собор, П’ятницьку церкву тощо. Борисоглібський собор був збудований у середині 12 століття на території Дитинця між Валом та Спаським собором на залишках фундаменту кам’яної споруди 11 століття. Собор багаторазово перебудовувався і відновлювався. З 1627 – 1628 роках польська шляхта перетворила собор на домініканський костьол, який став православним храмом лише у 1659 році. У 1672 році до його західного фасаду прибудовано восьмигранну в плані дзвіницю – притвор, яка нажаль була розібрана під час реставраційних робіт. На початку 18 століття собор перетворено в п’ятибанний храм. А у 1857 році собор розширено на Сході за рахунок нової апсиди, було змінено форму верхів. Під час великої вітчизняної війни собор горів і був частково зруйнований. У 1952 – 1958 роках його реставровано за проектом архітектора М. В. Холостенка у формах давньоруської архітектури. За типом Борисоглібський собор – це хрестово – купольний, одноверхий, шестистовповий, триапсидний храм. Фасади прикрашено півколонами та вкриті шаром тонкого тиньку, розкресленого під кам’яну кладку з квадрів. Інтер’єр прикрашав фресковий розпис, підлога з інкрустованих мозаїкою шиферних плит та майолікових різнокольорових плиток. Збереглися срібні карбовані царські врата іконостасу. Для їх виготовлення було використано матеріал фігури срібного ідола, знайденого 1700 під час будівництва дзвіниці Чернігівського колегіуму. У соборі похований церковний, політичний та культурний діяч 17 століття Лазар Баранович (1620 – 1693). З 1972 року Борисоглібський собор включено до складу Чернігівського архітектурно – історичного заповідника. Борисоглібський монастир було зруйновано 1239 року, а відбудовано лише у 16 столітті. У 1628 році під час панування на Україні польської шляхти монастир було захоплено і перебудовано домініканцями. Під час народно – визвольної війни (1648 – 1654 років) Борисоглібський монастир було відвойовано Богданом Хмельницьким й перетворено в православний храм, а з 1657 року він був остаточно відновлений як кафедральний.. З 1679 року в монастирі, короткий час, містилася переведена сюди Новгород – Сіверська друкарня. Закритий у 1786 році. Історія заснування Спаського собору свідчить про те, що закладена вона була князем Мстиславом Володимировичем Хоробрим у центрі чернігівського Дитинця. За літописом, після смерті князя у 1036 році стіни собору. Було зведено на висоту “вершника, що стоїть на коні”. Архітектурна композиція Спаського собору поєднує базилікальну схему романського походження з центричною хрестово – купольною візантійською системою. Тринефний, триапсидний, восьмистовповий, п’ятибанний. Стіни собору виведено мішаною кладкою, з чергуванням цегли (плінфи) та каменя – пісковика на цем’янковому розчині. Чергування каменю, плінфи, рожевих смуг та орнаментів цегли надавали фасадам особливої мальовничості. Інтер’єр собору прикрашали біломармурові різьблені колони, фрески. Підлога з шиферних плит була оздоблена мозаїкою з різнокольорової смальти, полив’яними плитками. Для поліпшення акустики застосовувалися так звані “голосники” (керамічні амфори і корчаги, що закладені під час будівництва в склепіння та стіни). Протягом століть релігійний храм зазнавав багатьох руйнувань та перебудов (в 1239 році після навали монголо – татар (хана Батия), в 1750 році після сильної пожежі тощо). З 1967 року й по сьогодні собор включено до Чернігівського архітектурно – історичного заповідника. Спаський собор є діючою історично – релігійною пам’яткою Чернігівщини та входить до складу Московського патріархату. У 12 столітті на схилі Болдиних гір, як хрещальня біля входу до Антон’євих печер була побудований Іллінський монастир.