Сталлоне Сільвестер
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Сільвестр Гарденціо Сталлоне | |
 |
|
| Народження | 6 липня 1946 Нью-Йорк |
Сільве́стр Гарде́нціо Сталло́не' (англ. Sylvester Stallone; *6 липня 1946, Нью-Йорк) — американський актор, кінорежисер, продюсер та сценарист. Знявся в багатьох бойовиках.
Зміст |
[ред.] Дитинство
Сільвестер Сталлоне народився 6 липня 1946 року у Нью-Йорку. З огляду на його італійське походження у нас традиційно прижилася вимова його прізвища як Сталлоне, хоча в США це прізвище вимовляється як Сталлоун. Американські шанувальники часто називають його просто Слай (зменшувальне від Сільвестер).
Характерні для актора нерухомість обличчя, трохи перекошений рот та глухий голос пояснюються травмою нерву над щелепою під час пологів. У 80-х роках він мав кілька пластичних операцій, в результаті яких вдалося підняти занадто опущені зовнішні куточки очей, що надавали обличчю смутного, немов у бульдога, виразу, але згадані вище післяродові вади усунути не вдалося. Травма була не випадковою, бо пологи проходили у благодійній лікарні для бідняків у нью-йоркському районі під промовистою назвою Кухня Пекла (Hell's Kitchen).
Мати Жаклін була до заміжжя артисткою кордебалету, а батько, Френк Сталлоне, італійський емігрант з Сицилії, заробляв на утримання родини працею перукаря. У Слая є молодший брат Френк, також актор. Батьки розлучилися, коли Слаю було 10 років, а потім сходилися та розходилися 7 чи 8 разів. Хлопець часто діставав від них прочуханки. Його били щоденно, як батько, так і мати. 1990 року батько виправдовувався в одному з інтерв'ю: «Я тримав його на короткому повідку, але не бив тричі на день. Мати це робила частіше.» А мати клялася, що ніколи й пальцем не торкнулася своїх дітей.
Сам Слай згадує свою жахливу родину та дитинство, як фільм жахів. "Я був дуже нещасною дитиною. Хотів бути кимось абсолютно іншим, " — пригадує актор. Можливо тому в дитинстві сам пошив костюм Супермена і одягав його під звичайний одяг, коли йшов до школи. Але вже в дорослі роки набрався толерантності і стосунки з родиною поліпшились.
У шкільні роки спорт став для нього, з одного боку, засобом розрядки агресії, а з іншого — можливістю здобути визнання в очах інших. Бо навчання та стосунки з оточенням також не виглядали тоді на краще. Після розлучення батьків він часто жив у прийомних батьків. Спочатку у містечку Сілвер Спрінг, штат Меріленд, потім — у бідній частині штату Пенсильванія. За 11 років навчання його виганяли з 14 шкіл. Слая вивів у люди саме спорт. Однак вже ставши підлітковою зіркою американського футболу, він захопився й акторством. Саме завдяки спорту, а не здібностям до наук, отримав стипендію на навчання у 1965—1967 роках по спортивному профілю в Американському коледжі у Швейцарії.
[ред.] Молодість
Після повернення до США у 1967—1969 роках навчався на драматичному факультеті університету в Майамі. Протягом навчання викладачі постійно запевняли, що у нього немає й дещиці таланту і актор з нього не вийде. Проте Слай разом зі своїм товаришем по кімнаті в гуртожитку Джоном Херцфельдом писав сюрреалістичні п'єски і ставив їх у підвалах і церквах Майамі, за що його й відрахували з університету. Після такого повороту подій йому довелося виконувати різноманітну роботу: Слай був білетером, доглядачем у зоопарку, готував піццу. 1970 року, працюючи швейцаром у нью-йоркському театрі «Баронет», він все ще не відмовився від мрії стати актором, тому погодився виступити оголеним у позабродвейській авангардній п'єсі «Вдача». Потім дебютував у кіно роллю в порнофільмі «Вечірка у Кітті та Студа». Він отримував за зйомки 100 доларів щоденно. Пізніше, коли актор став славетним, цю стрічку було повторно випущено на відео під назвою «Італійський жеребець» і вона зібрала непогані гроші.
[ред.] Успіх
Перший успіх прийшов з виконанням головної ролі у фільмі «Рокі» (1976). А до цього бувало по-різному. В деяких наведених на початку фільмографії стрічках він з'являвся лише на якісь секунди. Зазвичай він виконував ролі хуліганів та гангстерів, як у стрічці Вуді Аллена «Банани», де перебував на екрані протягом якихось 76 секунд. 1973 року Слай виконав свою першу головну роль молодого політичного радикала у стрічці «Ніде сховатися», але коли вона вийшла на екрани США, то майже миттєво зникла з них, бо цей витвір було названо «найгіршим з будь-коли знятих фільмів». Тому цю картину було перемонтовано і вона відома під назвою «Бунтівник». Соціальна тематика домінувала й у фільмі «Профспілка К. У. Л. А. К.». Це була історія людини, що пройшла шлях від чесного хлопця з робітничого середовища до корумпованого профспілкового боса.
Та це було пізніше. А 1975 року актор був на межі зневіри у власні сили, його дружина завагітніла, тому він вирішив здійснити ще одну відчайдушну спробу. Під враженням побаченого на телебаченні 24 березня 1975 року боксерського поєдинку між нікому не відомим боксером Чаком Вепнером та славетним Мухамедом Алі він за три дні написав сценарій фільму «Рокі» і почав пропонувати його різним кіностудіям. Студія «United Artists» погодилася викупити цей сценарій за 315 тисяч доларів, але при умові, що головну роль виконуватиме Берт Рейнолдс або Пол Ньюмен. Сталлоне ж поставив умову, що в головній ролі з'явиться він сам. Нарешті погодилися на тому, що Сталлоне отримає 20 тисяч доларів за сценарій і 10 відсотків від майбутніх прибутків фільму. Слай (це слово в англійській мові означає також «хитрий») не прогадав, бо стрічка заробила у прокаті 100 мільйонів доларів, тобто особисто він заробив 10 мільйонів. Ось так майже відразу він потрапив до вищої голлівудської ліги. Бо в розрахунок бралися не лише гроші, а й те, що стрічка була нагороджена трьома «Оскарами»: кращий фільм року, краща режисура (Джон Авілдсен) та кращий монтаж. Сталлоне мав дві номінації на «Оскара» — як кращий актор та сценарист, але заповітні статуетки дісталися іншим.
Та найбільшу славу актору принесла серія фільмів «Рембо» про ветерана В'єтнаму Джона Рембо, який не може байдуже ставитися до оточуючої його несправедливості і перетворюється на самотнього месника, вправно використовуючи здобутий військовий досвід, власну силу та свої майже надлюдські здібності. Те ж саме можна сказати і про його «боксерську» серію «Рокі», коли герой Слая мобілізує сили для перемоги над черговими суперниками. Кінокритика постійно розносила чергові стрічки згаданих двох серіалів, але це не вплинуло на широку публіку, котра натовпами заповнювала кінотеатри. Певне, простому глядачеві подобалося, що герої Слая не виголошували довгих промов, а на місці рішуче розправлялися з усілякими негідниками та «поганими хлопцями».
[ред.] 1990-ті
Сталлоне вперше виконав роль «інтелігентного» поліцейського лише у фільмі «Танго і Кеш». Його герой навіть носив елегантні окуляри. Але такий незвичний для актора персонаж пояснювався не лише особою режисера (бо Андрій Кончаловський відомий постановкою фільмів дещо іншого напрямку), але й тим, що на той час Слай усвідомив необхідність змін у своєму акторському амплуа. Не міг же він гамселити своїх противників аж до пенсії. Звідси і його поява на початку 90-х років у двох комедіях — «Оскар» та «Стій! або Моя мама буде стріляти». Ці два фільми користувалися успіхом, але як знавці, так і сам актор зрозуміли, що комедійні ролі йому вдаються гірше. Тому після цього короткотривалого експерименту актор знову повернувся до фільмів дії, хоча при цьому він робить спроби зробити своїх героїв не такими пласкими, а людянішими.
Якщо з його фільмів 90-х стрічка «Скелелаз» ще мала успіх, то наступні фільми — «Спеціаліст», «Вбивці», «Суддя Дредд» та «Денне світло» — виявилися невдалими. Люди забували про них вже на шляху від кінотеатру до запаркованої машини. Особливо дошкульним провалом виявилася стрічка «Денне світло», на зйомки якої було витрачено 90 мільйонів доларів, але від прокату вдалося повернути лише частину цієї суми.
"Я завжди вважав, що він чудовий актор, який робить поганий вибір, " — говорить Харві Вайнштейн, співголова кіностудії «Мірамакс», яка відповідальна за успіх стрічки «Англійський пацієнт». Тому й не дивно, що Сталлоне з такою заповзятістю боровся за свою останню кінороль у низькобюджетній стрічці цієї кіностудії «Країна поліцейських» (низькобюджетної, як для Сталлоне, бо витрачені на її зйомки 28 мільйонів доларів є чималою сумою). Він відмовився від великого гонорару, бо прагнув відновити давній блиск своєї кар'єри, як це вдалося зробити Джону Траволті завдяки ролі у низькобюджетній стрічці «Кримінальне чтиво».
У «Країні поліцейських» (прем'єра цієї картини відбулася у серпні 1997 року) Слай виконує роль звичайного шерифа містечка) який з повагою ставиться до поліцейських, але коли дізнається про їхню корумпованість, то стає перед проблемою морального вибору: прикрити очі на гріхи своїх колег, чи все ж повестися так, як належить чесній людині. Персонаж Сталлоне не є супергероєм, він звичайна людина. Тому актор для виконання цієї ролі набрав близько 20 кілограмів зайвої ваги, щоб виглядати типовим шерифом малого містечка. Алан Маршалл, продюсер фільму «Скелелаз», говорить, що американська публіка вже втомилася від героїв бойовиків, що виборюють правду завдяки фізичним даним. Глядачі прагнуть бачити на екрані складніші особистості, принаймні людей, котрі здатні промовити більше, ніж три примітивні речення.
На Каннському кінофестивалі 1997 року Сталлоне сказав: «Я ставлюся із зневагою до зробленого за останні десять років». Більшої самокритичності годі й очікувати. Досвід і мудрість людини, що вже розміняла свій шостий десяток років, простежується і в такому його зізнанні: «Я не очікую, що мене, як актора, відкриють заново. Дні, коли я був „гарячим товаром“, вже минули. Якщо ти варишся в цьому бізнесі 20 років, то важко сподіватися, що знову станеш новою сенсацією». Одним із своїх найсерйозніших майбутніх проектів Сталлоне вважає зйомки стрічки «Рембо IV». Сюжет відштовхується від реальних подій, коли в місті Оклахома-Сіті терористи висадили в повітря будинок і при цьому були численні жертви. Рембо 90-х років буде боротися з терористами та політичними екстремістами.
Сталлоне нині є одним з найбагатших людей шоу-бізнесу, бо гонорар за стрічку складав до 20 мільйонів доларів. Але він не дозволив собі захворіти «зоряною хворобою». Сталлоне залишається скромною людиною і взяв собі за правило вітатися з ліфтерами та іншим обслуговуючим персоналом: «Я зберіг ментальність бідняка, бо боюся одного дня втратити все».
[ред.] Особисте життя
Сталлоне має досить барвисте особисте життя, тому пресі є про що писати. 1985 року Слай розлучився з першою дружиною, Сашею Сталлоне, з якою він познайомився ще тоді, коли вона працювала білетеркою у театрі «Баронет», і з якою прожив у шлюбі 10 років та мав двох синів. Потім був зв'язок та шлюб з датською манекенницею й акторкою Брігіттою Нільсен, що також завершився 1987 року гучним розлученням. А особисто для Слая ще й нервовим розладом та втратою 20 мільйонів доларів, котрі йому довелося заплатити спритній датчанці як відкупного.
Взагалі, можна сказати, що жінки є ахіллесовою п'ятою актора. Він завжди прагнув родинного щастя, але не міг розрізнити: чергові обранки більше кохали його, чи банківський рахунок. 17 травня 1997 року Сталлоне втретє взяв у Лондоні офіційний шлюб з 28-річною манекенницею Дженніфер Флавін, яка за 9 місяців до цього народила йому доньку. Зв'язок з Флавін тривав 9 років і мав бурхливий перебіг. За цей час вони не раз розходилися і Слай мав короткотривалі романи з іншими манекенницями та акторками, зокрема, з Аланою Хамілтон Стюарт, Корнелією Гест, Ванною Уайт, Деною Гудменсон, Йоанною Пацулою, Енджі Еверхарт чи Дженіс Дікінсон. Остання навіть хотіла змусити його одружитись, народивши доньку. Актор висловлював згоду утримувати дитину, але відмовлявся від одруження. Під час тривалої судової тяганини з'ясувалося (в результаті тестування крові), що та дівчинка не може бути його донькою. Досі жінки обходилися актору дуже дорого. І з моральної, і, особливо, матеріальної точок зору.
[ред.] Гобі
Сталлоне відомий як заповзятий колекціонер малярства. Для такого захоплення він має достатні кошти. Але для нього це не лише засіб вигідного вкладення грошей, бо Слай і сам малює, має приватну малярську галерею і виставляє в ній власні картини поруч з працями відомих майстрів. Його улюбленим письменником є Едгар Аллан По і Слай хоче колись створити образ цього автора на екрані. Актор також грає в гольф та захоплюється іншими видами спорту.
Відоме вміння Сталлоне вигідно вкладати гроші. Як у нерухомість, так і в чергові ресторани мережі «Планета Голлівуд». Але при цьому він не забуває і про доброчинну діяльність, бо його молодший син Серджіо хворіє на аутизм. 1992 року у Франції актора нагороджено почесним «Сезаром» і вручав йому цю нагороду кінорежисер Роман Поланський.
[ред.] Фільмографія
(в усіх фільмах виступає як актор, за винятком окремо зазначених):
- 1971: Вечірка у Кітті та Студа (A Party at Kitty and Stud's)
- 1971: Банани(Bananas)
- 1974: Бунтівник (Rebel)
- 1974: Володарі Флетбуш (The Lords of Flatbush)
- 1975: В'язень Другої Авеню (The Prisoner of Second Avenue)
- 1975: Мандінго (Mandingo)
- 1975: Капоне (Capone)
- 1975: Смертельні перегони 2000 (Death Race 2000)
- 1975: Прощавай, моя люба (Farewell, My Lovely)
- 1976: Гарматне ядро (Cannonball)
- 1976: Рокі (Rocky) — також і сценарист
- 1978: Профспілка К. У. Л. А. К. (F.I.S.T.), також і співсценарист
- 1978: Райська алея (Paradise Alley), також сценарист та режисер
- 1979: Рокі II (Rocky II), також автор сценарію та режисер
- 1981: Нічні яструби (Nighthawks)
- 1981: Перемога (Victory)
- 1982: Перша кров (First Blood), також автор сценарію
- 1982: Рокі III (Rocky III), також автор сценарію та режисер
- 1983: Залишитися в живих (Staying Alive), лише як співсценарист, режисер та співпродюсер
- 1984: Гірський кришталь (Rhinestone), також і співсценарист
- 1985: Рембо: Перша кров, Частина Н (Rambo: First Blood Part II), також і співсценарист
- 1985: Рокі IV (Rocky IV), також автор сценарію та режисер
- 1986: Кобра (Cobra), також автор сценарію
- 1987: З усіх сил (Over the Top), також співсценарист
- 1988: Рембо III (Rambo III), також співсценарист
- 1989: В'язниця (Lock Up)
- 1989: Танго і Кеш (Tango and Cash)
- 1990: Рокі V (Rocky V), також автор сценарію
- 1991: Оскар (Oscar)
- 1992: Стій! або Моя мама буде стріляти (Stop! or My Mom Will Shot)
- 1993: Скелелаз (Cliffhanger), також і співсценарист
- 1993: Руйнівник (Demolitoin Man)
- 1994: Спеціаліст (The Specialist)
- 1995: Суддя Дредд (Judge Dredd)
- 1995: Вбивці (Assassins)
- 1996: Денне світло (Daylight)
- 1997: Фільм Алана Сміті: Гори, Голлівуд, гори (An Alan Smithee Film: Burn Hollywood Burn)
- 1997: Країна поліцейських (Cop Land)
- 1997: Хороше життя (The Good Life)
- 1998: Мураха Антц (Antz), озвучив Уівера
- 2000: Прибрати Картера (Get Carter), озвучив Уівера
- 2001: Гонщики (Driven), також автор сценарію
- 2002: Детоксикація (D-Tox)
- 2002: Ангели помсти (Avenging Angelo)
- 2003: Таксі 3 (Taxi 3)
- 2003: Спритні руки (Shade)
- 2003: Діти шпіонів 3D: Кінець гри (Spy Kids 3-D: Game Over)
- 2006: Рокі Бальбоа (Rocky Balboa), також автор сценарію та режисер
Сільве́стр Гарде́нціо Сталло́не - американський актор, режисер, продюсер та сценарист. Його друге ім'я деколи цитується як "Енціо", незважаючи на фільм про фільм "Шлях до вершини Роккі", де його мати чітко назвала друге ім'я актора як "Гарденціо". Він досягнув величезного успіху в численних бойовиках, особливо завдяки серіям стічок "Роккі" та "Рембо".
[ред.] Біографія
Сільвестр Сталлоне народився 6 липня 1946 року у Нью-Йорку в кварталі, відомому під призвіськом «Адська кухня» — пристанище для хуліганів, наркоманів та бандитських зграй. Ще у ранньму дитинстві Сільвестр засвоїв перший урок життя: «Щоб вижити, треба бути сильніше інших». Батько - Френк Сталлоне, косметолог, емігрував в Америку з міста Кастеламар ді Гольфо (Сицилія), мати - Жаклін "Джекі" Лабофіш, астролог, корінна американка. Під час народження у Сталлоне були частково пошкоджені нервові закінчення обличчя - частина щоки, губ та язика так і залишились паралізованими. Тому пізніше він говорив, що в дитинстві відчув на собі усі ті почуття, що їх повинен був відчівати потвора Квазімодо. Проте невиразна мова, усмішка та великі сумні очі стали в майбутньому візиткою Слая ("Слай" - псевдонім Сільвестра).
Дитинство Сталлоне не можна назвати щасливим: батьки практично не приділяли йому уваги, а коли хлопчику було 11 - взагалі розлучились. Слай був важкою дитиною - його виганяли зі шкіл більше 10 разів, в основному через погану поведінку, хоча і оцінками він також не міг похвалитися. В 15 років, першочергово залишений після розлучення батьків з батьком, Сільвестр переїхав до матері у Філадельфію (нині вона веде колонку астролога у модному журналі), де почав вчитися у спеціальній школі для важких підлітків. Там він активно зайнявся спортом, ходив до тренажерного залу та зрідка приймав участь в театральних постановках.
Коли почалася війна у В'єтнамі, мати влаштувала Сільвестра викладачем фізичної підготовки у привілейований коледж у Швейцарії, де він підробляє тренером та грає у студентському театрі. Після закінчення війни у В'єтнамі, актор повертається до Америки та вступає до Університету Маямі на відділення драматичного мистецтва. Однак, за декілька місяців до отримання диплому, Сталлоне залишає університет і переїжджає до Нью-Йорку. Там він наймається на найрізноманітніші роботи (тренер та викидайло у нічному ресторані, швейцар та чистильник кліток в зоопарку) і одночасно віступає в одній із театральних труп.
[ред.] Кар'єра
Кар'єра Сільвестра Сталлоне почалася з участі в легко-порнографічного фільмі Вечірка у Кітті та Стада, проте це було зовсім не те, чого прагнув актор. Найперші ролі Сталлоне у фільмах були буже малими, навіть епізодичними. Він мигцем з'явився у фільмі Банани Вуді Алена у ролі головоріза в метро, у психологічному трилері Клют, в якості умілого танцюриста в клубі, та у стрічці Джека Леммона В'язень Другої Авеню у якості кишенькового злодія.
Зіркову роль Сталлоне отримав у культовому хіті Лорди Флетбуша. В 1975 його запросили на зйомки у Капоне та Прощавай, моя красуня, та іншому культовому хіті Смертельні гонки 2000. Сільвестр також з'являвся як гість у телевізійних серіалах "Поліцейська історія" та "Кояк".
Сталлоне не отримує загального визнання доки на екрани не виходить беззаперечний хіт, за участю актора, Роккі, нагодожений Академією Нагород за Найкращий Фільм. 24 березня 1975, Сталлоне дивився боксерський поєдинок Алі-Чака Уепнера, який надихнув актора на створення Роккі. Тієї ж ночі Сільвестр прийшов додому, позамальовував свої вікна в чорне (так, що він не міг знати день зараз чи ніч) і за три доби написав сценарії до стрічки Роккі. Намагаючись продати свій сценарій, Сталлоне ставив лише одну умову - саме він має грати головну роль. Саме тому йому багато разів відмовляли (на той час як актор він був маловідомий). Сценарій був куплений за мізерний гонорар - усього 75000 доларів і десять відсотків від майбутнього прибутку. Ніхто не міг припустити, що через рік ці десять відсотків перетворяться в мільйони доларів. Стрічка принесла творцям прибуток у 2225 мільйонів доларів та 10 номінацій на Оскар. Після тріумфу фільму Роккі, Сталлоне написав його продовження Роккі 2 і Роккі 3. Так Сталлоне став актором однієї ролі - сильний громила з великими кулаками. Але справжнє задоволення акторові принесла роль Рембо в однойменному фільмі. Правда, спочатку йому відмовили у фінансуванні стрічки, але тема фільму виявилася актуальною (він був присвячений недавній війні у В'єтнамі), і Сталлоне одержав необхідну для зйомок суму.
Для підтримання образу, що створився після виходу Рембо та Роккі, Сталлоне зіграв у стрічках Нічні яструби та Кобра. Проте потім актор вирішив спробувати у комедійному амплуа, виконавши головні ролі фільмів Танго та Кеш та Стій, або моя мам стрілятиме. Подальші ролі підтвердили, що Сільвестр Сталлоне може зіграти в різних амплуа. За кінофільми Суддя Дредд та Вбивці актор отримав нагороду Золотої Малини в номінації Найгірший Актор 1995, а у 2000 році - нагороду Найгірший Актор Століття
У 2004 році прийняв участь у телевізійному шоу Претендент, що вийшло на екрани Америки наприкінці 2004, а в Україні - 2005 років.
[ред.] Особисте життя
Сільвестр Сталлоне був одружений тричі: з Сашою Кзак (1974-1985), з Бріджитт Нілсен (1985-1987) та з Дженіфер Флавін (1997-донині). Він має п'ятьох дітей: сини Сейдж та Серджіо Мунблуд, у якого аутизм (народжені у шлюбі з Кзак, 1976 та 1979 відповідно), та дньки Софія Роуз, Сістін Роуз та Скарлет Роуз (народжені у шлюбі з Флавін, 1996, 1998, 2002 відповідно).
Додатково до шлюбів, мав романтичні відносини з моделями Сюзан Ентон, Енджі Еверхат та Памелою Андерсон.
[ред.] Дрібниці
- Не завжди приймав участь тільки в англомовних стрічках. У 2003 році зіграв спец.агента у французькому фільмі Таксі 3.
- До виходу фільму Роккі, займався боксом.
- Має три псевдоніми: "Слай" (Sly), "Італійський Жеребець" (Italian Stallion), "Майкл" (Michael - як бів підлітком).
- Володіє частиною ресторанів Планета Голлівуд разом з Брюсом Уілісом та Арнольдом Шварценеггером.
- Має зріст 5'10" (1.78 м).
- У 15 років однокласники проголосували за нього, як за "найбільш можливого, хто закінчить життя на електричному стільці".
[ред.] Фільмографія
- Рембо 4 (Rambo IV) (2007)
- Роккі Бальбоа (Rocky Balboa) (2006)
- Діти шпигунів-3D: Кінець гри (Spy Kids 3-D: Game Over) (2003)
- Спритні руки (Shade) (2003)
- Таксі 3 (Taxi 3) (2003)
- Янгол помсти (Avenging Angelo) (2002)
- Детоксикація (D-Tox) (2002)
- Гонщик (Driven) (2001)
- Дістати Картера (Get Carter) (2000)
- Мураха Антц (Antz) (1998) (озвучення)
- Поліцейські (Cop Land) (1997)
- Життя прекрасне (The Good Life) (1997)
- Денне світло (Daylight) (1996)
- Вбивці (Assassins) (1995)
- Суддя Дредд (Judge Dredd) (1995)
- Спеціаліст (The Specialist) (1994)
- Руйнівник (Demolition Man) (1993)
- Скелелаз (Cliffhanger) (1993)
- Стій, або моя мама буде стріляти (Stop! Or My Mom Will Shoot) (1992)
- Оскар (Oscar) (1991)
- Роккі 5 (Rocky V) (1990)
- Чоловік на ім'я Рейнбо (A Man Called… Rainbo) (1990)
- Танго та Кеш (Tango & Cash) (1989)
- Тюряга (Lock Up) (1989)
- Рембо 3 (Rambo III) (1988)
- Щосили (Over the Top) (1987)
- Кобра (Cobra) (1986)
- Роккі 4 (Rocky IV) (1985)
- Рембо 2 (Rambo: First Blood Part II) (1985)
- Гірський кришталь (Rhinestone) (1984)
- Залишатись живим (Staying Alive) (1983)
- Рембо: Перша кров (Rambo: First Blood) (1982)
- Роккі 3 (Rocky III) (1982)
- Перемога (Victory) (1981)
- Нічні яструби (Nighthawks) (1981)
- Роккі 2 (Rocky II) (1979)
- Райська алея (Paradise Alley) (1978)
- Кулак (F.I.S.T) (1978)
- Роккі (Rocky) (1976)
- Гонки "Гарматне ядро" (Cannonball!) (1976)
- Прощавай, моя красуня (Farewell, My Lovely) (1975)
- Смертельні гонки 2000 (Death Race 2000) (1975)
- Капоне (Capone) (1975)
- В'язень Другої Авеню (The Prisoner of Second Avenue) (1975)
- Лорди Флетбуша (The Lord's of Flatbush) (1974)
- Клют (Klute) (1971)
- Банани (Bananas) (1971)
- Нікуди сховатися (No Place to Hide) (1970)
- Коханці та інші незнайомці (Lovers and Other Strangers) (1970)
- Вечірка у Кітті та Стада (The Party at Kitty and Stud's) (1970)
[ред.] Зовнішні посилання
- Офіційний сайт
- Офіційний польський сайт про Сільвестра Сталлоне
- Офіційний польський сайт про фільми "Рембо"
- Неофіційний російський сайт про Сільвестра Сталлоне
- Сільвестр Сталлоне на Internet Movie Database
- Сільвестр Сталлоне на NNDB
- Stallone Instone Nutrition Products
- Біографія, розповіді з життя Сільвестра Сталлоне
[ред.] Джерела
- Офіційний сайт Сільвестра Сталлоне
- Сільвестер Сталлоне, П'ятниця №15 (319)
- Сільвестр Сталлоне на сайті Internet Movie Database (англ.)
